РОЗДІЛ 1

Незадовго до цього

– Заклинаю вас, відпустіть! – благала юна магічка двох драконів у військовій формі.

Ті лише пирхали у відповідь на її стогони, а в мене, випадкового свідка потворної сцени, серце завмирало від несправедливості.

– Мітка пана Каульфа обрала тебе для відбору наречених, – закотив очі рудий чоловік з акуратною борідкою. – Отже, ти підходиш його магії і будеш доставлена ​​на відбір як можлива кандидатка.

Білявка гірко розридалася, не соромлячись підвивати на високій ноті.

– Радіти треба, а вона плаче, дурепа, – пирхнув другий, що міцно тримав дівчину за передпліччя. – Підійдеш дракону для продовження роду – озолотить!

А потім викине через непотрібність, і поповнить гарем новими «нареченими». Тільки подібні правдиві перспективи ніхто, ясна річ, вголос озвучувати не став.

– Але я заручена! У мене є наречений, відпустіть, панове дракони. Будь ласочка! – Дівчина наївно сподівалася на милість лускатих, у вічі їм заглядала.

От дурепа.

Знайшла в кого шукати співчуття. Крилаті діти вогню тільки про себе і дбають. Скарби, влада, жінки – для них у імперії Альбрім немає заборон!

Та, кажуть, раніше тут все було інакше. Рівноправність народів, гармонія і добробут. До приходу драконів.

Не знаю, що ящери зробили зі своїм світом, коли довелося тікати в інший, але в нашому вони швидко узурпували владу. Багато незгідних з новими порядками були просто знищені.

Наприклад, метаморфи – єдині маги, що змогли дати гідну відсіч драконам. Але й вони програли…

Тепер в Альбрімі метаморфів немає, тут їм, як ворогам імперії, просто не вижити. Саме тому мені, як останньому метаморфу в цьому божевільному світі ящерів, доводиться брехати з народження.

– Криль, ти бачиш на тілі цієї соковитої магічки шлюбне татуювання? – посміхнувся рудий.

Його напарник повернув руку дівчини так, щоб оглянути внутрішню частину руки. Шкіра була чистою.

– Татуювання немає, отже, вирушаєш на відбір, як будь-яка вільна дівчина імперії. Проти мітки дракона не попреш, – резюмував він, а мені захотілося сплюнути від прикрощів. Ледве стрималася.

– Ш-ш-ш! – це Ель – мій вихованець – вчасно нагадав, що таким, як я, краще тримати язика за зубами.

Я вдячно погладила крихітну ящірку по хребту.

Не варто було привертати зайву увагу, особливо якщо ворог імперії, так. Місце моєї голови на шиї, а не в кошику під гільйотиною, і нехай вона там залишається.

Я щипала листя з куща дольника для настоянки від жіночих хвороб, а у вухах продовжували відлунювати відчайдушні схлипи дівчини.

Не пощастило бідосі! Хоча тих, хто не хоче озолотитися, гріючи ліжко крилатим господарям імперії, напрочуд мало.

Відбори для драконів не рідкість. Щороку, а то й частіше, кожен крилатий багатій посилав свою мітку імперією. Кого з вільних дівчат визнає магія дракона, ту й забирають у маєток лускатого для проходження випробувань. За чутками, за місце в гаремі драконів багато юнок готові були навіть вбивати суперниць.

І чомусь ніхто ще не націлився на справжній об'єкт для ненависті – драконів.

– Алішо! Ось ти де, крихітко, – підійшов Грум – орк зі слабким магічним потенціалом, мій настирливий залицяльник. – Сходимо сьогодні в таверну? Медовуху нову завезли. Я пригощаю.

А потім одразу у сарай на солом’яник. Не раз відкрито вже кликав, а я все, невдячна, від такого красеня відмовляюся.

І щастить, що поки силою взяти не намагається, хоче вмовити, залицяється.

– Пробач, Груме, не можу, – похитала головою я, наче шкодувала про втрачену можливість.

Орки дуже мстиві, краще з ними по-доброму, поки є така можливість.

– Знову відмовляєш? Чи на відбір до драконів мітиш? – грізно посунув брови до перенісся Грум. – То я на твою свободу і не претендую.

На відбір? Та це гірше за смерть буде! Майже…

– Дуже багато замовлень, настоянки робитиму, – збрехала я.

В Оврульці – крихітному південному містечку імперії – мене знали як юну цілительку із посереднім даром.

Я не випинала свою магію напоказ, тихенько жила, працювала і не привертала зайвої уваги. Поки Грум не спалахнув до мене раптовою пристрастю… Грарха на його лису голову!

– Ти дуже багато працюєш, дівчинко, себе не шкодуєш, – мовив він. – Хочеш, я зглянуся для тебе вночі? Тобі сподобається.

Та я краще поцілую дракона, ніж віддамся товстому хлопу, що не знає значення слова «митися».

Матінка Фіона завжди говорила, щоб я була акуратнішою зі словами та думками. Адже боги часто підслуховують своїх дітей і мають дуже дивне почуття гумору.

Бо сонце ще не встигло закотитися за обрій, а дракон у мене вже з'явився.

Правдами та неправдами мені вдалося уникнути орка.

Грум відступив, залишившись страшенно невдоволеним і розгубленим: чому ж якась магічка відмовляється від такого ікластого щастя?