«Я КРАЩЕ ВВМІКНУ БАХА. БО ВІН, ЯК Я, – ОДИН» (Переднє слово)

Дивна штука творчість, – вона зводить тебе з різними людьми не гірше старої сільської свахи. Пригадуєте класичний водевіль „Ханума“ Авксентія Цагарелі, геніяльно поставлений Георгієм Товстоногим у  Ленінградському Великому драматичному театрі 1972 року? Якщо не пригадуєте. – перегляньте, – є телеверсія. „Славетний“ інтернет тут може стати в пригоді.

Я нічого не знав про свого однофамільця – Ярослава Барана. Так – „фейсбучне“ знайомство, здебільшого випадкове і без наслідків. Звичайно, прізвище – колоритне, праслов’янське, воно мене завжди цікавило. Був період, коли воно мене дратувало і  я соромився його, а  потім настав період нашого „духовного возз’єднання“, і сьогодні я себе не уявляю без цього прізвища. Хоча й використовую, тепер все рідше, літературні псевдоніми як з маминої, так і з батькової родини.

Коли прийшов працювати в Прикарпатський університет, тут викладав чудовий германіст Ярослав Андрійович Баран (1932-2003). Він все мені казав: „Євгене, запитують, чи ви мій син?“. На що я  віджартовувався: „Ярославе Андрійовичу, кажіть, що ми з різних кошар“. Оце переглянув біографію Ярослава Андрійовича і зі здивуванням побачив, що батьки Ярослава Барана – ЯРЕКА, теж переселенці з того польського краю. Може, то й родина?

На ці міркування мене навела пісенька ЯРЕКА «Про прізвище „Баран“», – тому не приймайте за саморекламу.

Ця книжечка є  швидше бардівськими пісенними текстами. І  як така, вона мені нагадує чимось пісні Тризубого Стаса (Станіслава Щербатих, 1948-2007). А саме, іронією, самоіронією, непідробним ліризмом і соціальною актуальністю. Хоча тексти ЯРЕКА  – різноманітніші. У  самій книжці маємо аж п’ять розділів: «Форматований неформат», «Серія недоставлених листів», «Неформат On-Line», «Ліричний неформат», «Львівський неформат».

Пісенний текст, нехай і називається він – віршем, – має свої правила і своїм формальні вимоги. Тому до нього підходити з вимогами суто поетичного, – треба дуже обережно.

Що є у віршованих текстах Ярослава? Легкість, мелодійність, швидше наспівність, іронія і самоіронія, ліричність і людська небайдужість. Домінує урбаністичний контекст, оскільки авторська пісня – є породженням міської культури.

Цього, можливо, замало, аби говорити про явище. Але досить, щоби відзначити творчу ходу.

 При розмаїтті творчих зацікавлень Ярослава Барана – пісня, бардівська пісня, музика, звукорежисура, фотографія, журналістика, – цей творчий пошук і творчий поступ треба приймати не тільки як спосіб самовираження і самореалізації, але і як потребу справжніх життєвих цінностей.

І найголовніше. Ці збірка сповнена лагідности і  добра. Се світле читання. А  його завжди бракує будь-якій культурі. Навіть, не кожний автор сповнений таким настрóєм. ЯРЕК таким є. Це відчувається у його Слові:

Якщо хтось надумав злитися

І випити чашу терплячості,

Порадь йому гарно вмитися,

Бо добро не зростає від заздрості.

Євген БАРАН,

літературний критик, Івано-Франківськ