55.

Почувши мамине ім’я, спочатку я не повірила своїм вухам. Закралася така думка, що я остаточно зійшла з розуму. Роздумуючи про те, скільки фізичного болю може витримати людина, я розуміла, що саме тут і є ця межа. І, здається, я її успішно перетнула. І раптом також згадала, що я зцілилася.

«Чорт! Що це все означає!» – подумала я, але вголос просто прокричала:

– Що?!

– Так-так. Тобі не почулося.

Мені не хотілося навіть це сприймати. Та що там сприймати – думати про це не хотілося. В голові не вкладалося, що моя мама причетна до мого викрадення та катування.

«Пришелепкувата сука!» – ненависно глипнула я на неї.

– Моя мама не винна, що ти закінчена соціопатка! – викрикнула я вголос.

Що-що, а це вже занадто! Звинувачувати мене в тому, що я відбиваю від неї мужиків – це одне. А мстити мені за те, що моя мама переманила від неї мого тата – зовсім інше. Бісив мене навіть не сам факт подій дватцятилітньої давності, а те, що вона вирішила зараз таким чином відімстити.

«Але кому? Моїй мамі?!!»

– Відімстити? – звівши брови, здивовано запитала вона. – В мене немає причин мстити твоїй мамі!

– Тоді кому? – прокричала я, не спроможна сприйтяти цю безглузду інформацію. – Моєму батькові, який загинув рік тому.

– Саме так! – серйозно, без сумніву і насмішки, відповіла вона.

Ну, це взагалі в ніякі ворота не влазить.

– Так це ти винна в його смерті! – закричала я, рванувшись до неї.

Мене саму шокувало, звідки з’явились сили. Але і мою співрозмовницю, здається, також, бо вона аж відсахнулася. Мої кайдани знову боляче вгризалися в руки, стримуючи моє бажання відірвати їй голову.

– У цьому і була суть твого контракту!? Так-так, мені Лелій читав один із таких безглуздих контрактів, у яких всілякі божевільні продають свої душі заради того, щоб відімстити мужикам, – проричала я.

Тепер, здається, моя черга сходити з рейок. Тільки дотягнутися б до стола з кинджалами – я не роздумуючи перерізала б їй горло.

– Так ти одна із них! – не заспокоювалась я.

Однак вона продовжувала сидіти непорушно. Її тіло та обличчя мовби промовляло, що їй «по барабану» мої концерти.

– Ну, і які в тебе обов’язки?

Мені згадалась розмова з Лелієм.

..«Цей контракт викликає в мене тільки зневагу!», «Ця жінка ніколи не обійматиме високих посад»

– Демонська шкура?..

Останні слова я не сказала, а просто виплюнула ними. І, здається, вони зачепили її. Один-єдиний нерв здригнувся на її обличчі, але це і все. Проте вона продовжувала сидіти непорушно.

– Він не повинен був померти, – серйозно, але водночас і сумно відповіла вона.

– Тоді, як ти хотіла йому відімстити? Думаю, смерть – найкращий спосіб.

Вона фиркнула, мовляв, я не усвідомлюю, що верзу. Адже нічого не знаю про життя та смерть.

– Смерть – це найпростіше покарання. 

Зважаючи на її засмучений вигляд, можна подумати, що вона й справді ще досі кохає мого батька, тому й жалкує про його смерть, але виявляєтся причина була в іншому.

– Так! Мені шкода, що він відбувся найпростішим способом покарання. Звичайно ж, він заслуговував на більше.

– Ну ти і сука! – кинула я.

Емоції зашкалювати, і мені здавалося, що зараз я насправді зможу вирватися з ланцюгів і задушити її.

– Але чому? Чому ти так ненавидиш його? – трохи  заспокоївшись, запитала я.

Вона ще раз прокрутила кинжал в руці.

– Тому що він кинув мене.

– І що з того? Багато пар розходяться! – здається, попередній гнів повертався. – То що тепер кожному продавати свої душі та викрадати дітей своїх колишніх?

– Ти дурне й тупе дівчисько! Все набагато складніше, ніж ти думаєш!

Я застогнала. Знаю, знаю, життя – складна штука. І воно підкидає і не такі лимони. Але вже ж таки, щоб це не було, воно того не вартує.

– Я кохала його! – здається, мій клон почула мої роздуми, зважаючи на те, що вона заговорила дуже спокійно. – І він мене також.

– Тоді чому він вибрав маму, а не тебе?

Її обличчя вкрилося тінями печалі та ненависті.

– Тому що я завагітніла, а він не хотів дітей!

..Ого! Та не може такого бути, адже мій батько дуже любив нас. Заради мене і Лізи він був готовий на все. Це просто безглуздя!

– Ти брешеш! – збудженно викрикнула я.

Мій клон розсміялася якось холодно й водночас істерично, що аж моє волосся полізло вгору.

– Звичайно… Брешу! Він кинув мене й змушував позбутися дитини. Він вимагав, щоб я це зробила негайно. Йому було двадцять і дітей він наразі не планував.

Холодок пробіг моїм тілом. Я відмовлялася вірити в те, що мій батько міг бути таким чудовиськом. Аборт для мене – це найстрашніше, що можна тільки зробити в цьому житті.