51.

– Ах, ти – сука! – прокричала я.
–М-да, – сказала  вона (..Чи я? Чи вона в моїй подобі?..), – А я гадала, що за цей час ти зможеш придумати щось оригінальніше. Ну, ти і невдаха!
Я пропалила її своїми очима. Зараз мені не потрібно було навіть налаштовуватися, щоб не відчувати болю. Я просто хотіла вирватися з кайданів і відірвати їй голову.
–Погань! – відчайдушно кричала я. – Ти одягла сукню, яку мені подарував Женька.
Вона подивилася на себе (чи на мене?) захоплено і погладила помаранчеву тканину.
–Йому також дуже сподобалося. Він навіть, поцілував мені руку.
У голові прокрутилися всі можливі варіанти її смерті, але раптом я звернула увагу на сказане:
..«Жені сподобалося, що я одягла його сукню!»..
..«Чортова сука! Всі думають, що я не зникла»..
–Так-так, – захоплено плеснувши в долоні, підбігла до мене. – І тебе не шукатимуть.
–Женя зрозуміє, що це не я!
Я намагалася говорити впевнено, але сама в це не вірила. Останнім часом я дивно поводилася. Тому зміна настрою і манера спілкування не стане несподіванкою для нього.
–І так, – перебивши мої роздуми, сказала вона. – Продовжимо?
Це прозвучало як запитання, але ми прекрасно розуміли, що вибору я не маю.
–Можеш не старатися, – прошипіла я. – Це на мене більше не впливає.
..«Чорт! Чому я зізналася?» – прикусивши губу, подумала я.
Але вже було надто пізно.
–Серйозно?!
Здається, моя клониха була по-справжньому здивована. Вона придивлялась до мене оцінюючи. І зрештою зрозуміла, що так воно і є, адже я більше не кривилася від болю. Оговтавшись,  вона просвітлішала.
–Так це ж – супер! – відірвавши від мене погляд, сказала вона.
Тоді відвернулася і попрямувала в інший бік кімнати. Моя сукня повторювала кожен її рух і при цьому голосно шурхотіла. Серце обливалося кров’ю. Невже Женя не розпізнає заміни!? Ми були такі близькі. Ми відчувала один одного. Цікаво, у нього були такі ж почуття? Але раптом вона повернулася з маленьким чорним пензликом у руці. На перший погляд, він видавався справжнім. Але з деякими відмінностями. Він був повністю чорним. А вздовж його ручки були намальовані різноманітні узори білою фарбою.
–Що це? – відсахнувшись, запитала я.
Коли вона піднесла цей пензлик до моєї руки, я відчула огиду.
–Пензлик! – розсміялася вона.
–І що ти збираєшся робити?
–А ти як думаєш? – звівши брови, запитала вона.
Не чекаючи відповіді, клониха відповідала:
–Малювати!
Не встигла я запитати, як саме вона збирається це робити, як я сама це зрозуміла.
Вона провела пензликом по моїй руці, і я відчула, як мене знудило. Здавалось, що зараз вирву, але нічого подібного.
–Нудить? – запитала вона, проводячи ним ще раз. Нова хвиля підступила до горла. І знову я переконалася в тому, що звільнитися від цього мені не вдасться.
–Що ти робиш?
–Даю тобі зрозуміти, як мене нудить від тебе.
Я мовчала, боячись розтулити рота. Водночас я уявила всі можливі варіанти. ЇЇ нудить від мене – значить ми повинні бути знайомі. Чорт!.. Я ніби ні з ким не сварилася. Яка людина може мене так ненавидіти!? Секундочку! Вона ж не людина! Логічно, адже людина не може перетворюватися в мене, коли забажає. Отже, потрібно поставити питання по-іншому. Хто з потойбіччя мене ненавидить?.. Єдина, хто потрапляє у цей список, це – Ангі! Але чому? Яку небезпеку я можу принести. В той вечір, коли я заявилася, вона наголошувала на присутності біля мене нефіліма. Якщо це справді вона, невже таким чином вирішила позбутися мене? Але для цього є простіший спосіб – вбити. Навіщо їй захотілося познущатися з мене?
Ще один варіант, який вартий уваги – її найняли.
Він моїх роздумів мене відірвав черговий дотик пензлика. Ці відчуття не можливо ні з чим порівняти. Хіба що приблизно так: ти бухала всю ніч, в тебе важке похмілля, в голові «літають гвинтокрили», тобі потрібне «приземлення», але ти не можеш знайти його. А ще тебе нудить і ти не можеш вирвати. Думаю, саме так почувала себе Настя щоразу після вечірок. Біднятко!..
 «Настя!», – подумки закричала я.
–Настя, – переборюючи нудоту, повторювала я вголос. – Так, це ти?
–Звичайно ж! – впевнено сказала вона так, ніби, крім неї, на таке більше ніхто не здатний.
–Але чому?
–Мені не подобалося її гарненьке личко.
Злість заполонила мене так, що я майже забула про нудоту.
–Ну, ти і погань. Ти порізала їй обличчя через те, що вона вродлива!
Заперечно похитавши головою, вона відповіла:
–Була вродливою! А, взагалі-то, я мала поважнішу причину, – раптом після паузи продовжила вона.
А вона й справді якась одержима. Яка має бути «поважна причина», щоб напасти і знущатися з людини!?..
–Яка? – запитала я, не здужаючи додати ще щось.
–Вона постійно вшивалася з Максимом.
Знову Максим. Чому всюди мусить бути причетний саме він?! Я так і знала! Значить він все ж таки причетний до всього. Нехай не безпосередньо, але...
–І це, по-твоєму, поважна причина, – злісно прокричала я.
Мені хотілося підвестися і добряче врізати їй. Але раптом в моїй голові щось клацнуло.
–А наді мною ти також знущаєшся через нього? – обережно запитувала я, не знаючи її реакції.
Бо, по-моєму, від неї можна було очікувати всього.
Вона здивовано подивилася на мене і зневажливо фиркнула.
–Звичайно ж, ні. Ти надто переоцінюєш свої можливості.
–Тоді чому? – кричала я, не розуміючи, в які ігри вона грає.
–Через Женю.
Я здивовано витріщилася на неї.
–А він тут взагалі при чому?
Ну, такого повороту я справді не очікувала. Женя був моїм другом. Ми з ним ніколи не зустрічалися. Невже вона до такої міри навіжена, що знущатиметься з мене через дружбу з хлопцем?! До речі!
–Хто ти? – запитувала я, не чекаючи її відповіді. Це питання мене цікавило передусім. Якщо вона знає мене, Настю, Максима, Женю, тоді вона спілкується з нами досить близько.
–Я вже тобі відповідала на це запитання, – відрізала вона, провівши цим чортовим пензликом по моїй щоці.
Минали години, і вона не переставала виводили свої узори на моєму тілі. Доходила і до такого, що доторкалася низу мого живота, від чого ці нудотні відчуття збільшувалися вдвічі. Крім того, саме розуміння цих рухів підсилювало гидоту. Вона відверто насолоджувалася цим видовищем. Спостерігаючи за нею, я розуміла, що такого жахливого і перекривленого від злоби обличчя я ще не бачила ніколи. Дивно дивитися на своє тіло збоку. Ніби і розумієш, що це не можу бути я, але від всіх цих тортур свідомість затуманюється.
Набавившись досхочу, їй раптом це набридло.
–Ну, ти якась не цікава, – протягнула вона, закопиливши губу.
У моїх очах – лише порожнеча і більше нічого. Нічого, крім втоми та ненависті.
Вона знову відійшла в дальній кут кімнати. Постоявши там, вона повернулася з келихом червоної рідини.
–Вип’ємо?
–Та пішла ти! – прошипіла я.
Якби я могла плюнути їй в обличчя, обов’язково зробила б це. Сил не залишилося ні на що, хіба тільки на ненависний погляд.
–Ти ж знаєш, що вибору в тебе немає.
–Сука.
–Як банально, – видихнула вона, підносячи цю «бодягу» до моїх губ.
–Я із задоволенням провела б із тобою ще декілька годин. І, може, ми дійшли б і до кинджала, – вона кивнула на великий вигнутий ніж, який висів на стіні. Боже! А я думала – це декорація.
..«Чортова збоченка!».
–Угу, як у воду дивишся! – відповідала вона, відриваючи мою голову він кам’яного ліжка.
Зараз, коли в кімнаті було світло, я змогла все ретельно роздивитися.
Це була кімната (якщо її можна так назвати?..) невеликих розмірів. Кам’яна, так ніби десь у підземеллі. І чимось мені нагадувала кімнату для катувань.
–До дна! – виголосила вона ніби тост. – Сьогодні ти знову в нокауті, а я йду гуляти з Женькою.
–Ах ти…
Я не змогла договорити, адже мій язик почав заплітатися, а тіло відривалося від реальності. Якими наркотикам вона мене нашпигує?
..Невагомість! Ось і все, що сьогодні мене супроводжувало. Я надіялася потрапити в потойбіччя, але нічого, крім темряви, не відчувала.