46.

Головний біль! Він розривав мою голову на маленькі шматочки. Я відчувала тільки його і більше нічого.
Я розуміла, що отямилась, але темрява продовжувала оточувати мене. Через це я і не усвідомлювала, що зі мною. І що відбулося насправді. Але дещо собі припускала: або в цьому приміщенні так темно, що мої очі не можуть нічого бачити, або я взагалі втратила зір.
За відчуттями від останнього удару – це навіть дуже ймовірно.  Тому довелося довіряти іншим чуттям. Навколо була мертва тиша. Ніщо не видавало цього місця. Також повітря сухе, як на мене, аж занадто. А ще….тут тхнуло чимось незрозумілим. Здається, якийсь знайомий запах, але не могла згадати, звідки саме я його пам’ятаю. Я спробувала поворухнутися,  але, на жаль, нічого не вийшло. І навіть не від того, що моє тіло мліло від пекельного болю. Чесне слово – боліло все, що тільки могло. Здається, навіть через головний біль і волосся ломило.  Я відчула, що лежу на чомусь. Це ніби була якась тверда поверхня, можливо, і земля. Не знаю. Також я зрозуміла, що зв’язана. Як це дико не звучало б, але мої ноги і руки були витягнуті в різні боки, і боляче прибиті до землі (чи ліжка) якимись металевими штуками.
Паніка охопила мене. Я не могла нічого згадати, просто розуміла, що я зараз тут, прикована, в темному приміщенні, запах якого викликає огиду.  Але що сталося? Чому я тут? Я намагалась напружити кожну клітину свого мозку. Але все марно!
Минуло ще кілька хвилин і я почала аналізувати те, що відбулося.  Останнє, що я пам’ятала – це суперечку із Женькою. Тоді прийшов Максим і з ним я також пересварилася. А далі? Що було далі? Чорт… не пам’ятаю.
– А далі, моя кицю, тобі негайно був потрібен Лелій.
Моє серце не просто впало в п’яти – воно вилетіло в невідомому напрямку.
Тепер я розумію, що означає вислів «у стані афекту», або «адреналін». Я абсолютно забула про біль, яким він пекельним не був.
Я забула про те, що мої руки і ноги зв’язані.
Я виривалася щосили так, що за мить аж відчула, як зап’ястками розливається тепло. Окови глибоко втерлися у вени – з них витікала кров. Я закричала, не знаючи, що ще я можу зробити. Ніхто не відповів і не відреагував на мої крики. А коли я заспокоїлася, цей голос заговорив знову:
– Ти припинила вже? – запитала вона.
Так, це була жінка. Її голос здавався мені таким знайомим, що просто зараз я могла б сказати, хто це. Але нічого не згадувалось про неї.
– Ще не вистачало, щоб ти зараз стекла кров’ю, – сказала вона. – Це була б надто велика послуга для тебе.
Я відчувала її дихання над моїм обличчям і здригнулася. Цей голос, ця інтонація! Я справді знаю її.
Але раптом вона швидко схопила мене за підборіддя так, що я зрозуміла, наскільки вона сильніша. Її довгі холодні пальці міцно обхопили моє горло і я відчула, як вони перекрили мені доступ до повітря.
Через кілька секунд я відчула, як легені горять вогнем. Повітря катастрофічно не вистачало, а вдихнути чи видихнути я не могла
– Будеш чемна? – пошепки запитала вона.
 Я не бачила її обличчя. Але впевнена, що воно було спотворене злобою. Я розуміла, що мені потрібно щось відповісти, тому прохрипіла:
– Так…
Поступово її холодні пальці починали відпускати мене. Я жадібно хапала повітря, дякуючи богу, що жива. Можливо, мені не варто було так радіти!? А  якщо далі буде ще гірше? Ці думки вбивали мене зсередини.
«У які ігри вона грає?» –  відчайдушно простогнала я.
– Не думаю, що вони сподобаються тобі, – відповіла вона. – А ось мені – навіть дуже сподобаються!
Не встигла я й усвідомити, що вона прочитала мої думки, як почула:
– Пий!
Це стерво вхопило мене за волосся і підняло голову. По губах розтеклася тепла рідина. І я була змушена розтулити рот, щоб випити це. Цей смак не був подібний ні до чого, що я коли-не-будь їла або пила. Я навіть не можу описати його. Можливо, це прозвучить дивно, але він був приємним. Коли я випила все до дна, вона раптово відпустила мене і я болісно вдарилася головою.
– А тепер – спи! – сказала вона, а я ще до того, як мої очі заплющилися, помітила два маленькі вогники, які спалахнули червоним світлом.