30.

Демон знову присів біля мене. Подивившись просто в очі, він трагічно простогнав:
– Думаю, запитувати тебе, як ти це зробила, буде даремним гаянням часу.
Я кивнула і знову пожартувала:
– Я просто скучила!
Лелій видав щось схоже на глухий стогін:
– А для цього обов’язково було доводити половину демонського світу до інфаркту?
– Я думала вас нічого не може здивувати…
Він розсміявся і хотів погладити мене по щоці, але вчасно схаменувся.
– Людина, яка матеріалізується нізвідки на зібранні вищих архидемонів, здивує кого завгодно.
Та коли він подивився на мою спину, його захоплення переросло в тривогу. Зараз переді мною був той самий турботливий Лелій, якого я знала.
– І що мені тепер робити з тобою?
– Можеш просто поцілувати. І розійдемося по-доброму, – випалила я, сама не розуміючи, про що говорю.
Здається у мене больовий шок!
Дивно, але демон з цього не здивувався, принаймні жоден нерв не смикнувся на його обличчі.
– Дай вгадаю! – почав він, театрально піднімаючи руки вгору. – Саме для цього ти подолала таку нелегку відстань, пройшовши через час і міжпросторові світи. І все це заради того, щоб висмоктати з мене чергову порцію енергії?
«Ого, нічого собі. Невже він у курсі справи?» – подумала я, широко розплющивши очі.
– О …! – простогнав Лелій. – Вероніко, я архидемон. Ти думаєш мені не вистачає розуму, щоб додуматися до цього?..
«Ого! Архидемон! А це круто напевно!?»
Лелій розсміявся.
– По-перше, припини вживати «Ого». А, по-друге, поговори зі мною. Звичайно ж,  я розумію, про що ти думаєш. Але живе спілкування ще ніхто не відмінив.
Я спробувала посміхнутися, однак усе моє тіло охопив неймовірно гострий біль, що наскрізь пропікав полум’ям. І замість сміху я видала здавлений стогін.
Лелій стурбовано подивився на мене:
– Вероніко, я можу зцілити тебе, – невпевнено сказав він.
Я фиркнула, від чого знову скривилася. У голові промелькнула картина нашої минулої зустрічі.
– Ага, і щоб ти знову тікав від мене, і скидав у прірву.
Здається, мої слова зачепили демона за живе. Судячи з того, як його обличчя скривилося від злості, можу запевнити, що якби почули мою репліку його піддані, він не роздумуючи відкрутив би кожному голову, хто тільки посміє хоч заїкнутися про це.
 Проте Лелій швидко опанував себе і відповів так само спокійно:
– Просто ти забрала все й відразу.
Але тут нова хвиля болю паралізувала моє тіло так сильно, що я ледве дослухала його фразу до кінця.
– Може, давай спочатку перейдемо до практики, а тоді я із задоволенням послухаю теорію, – а для більшої переконливості я додала: «Обіцяю, я навіть посиджу біля тебе на якомусь дивані і ми вип’ємо по коктейльчику».
Брови демона вигнулися дугою, але він не промовив ні слова. Натомість цілком серйозно взявся до справи.
– Просто розслабся і ні про що не думай, – дав інструкції Лелій. – А краще взагалі заплющ очі. Але, також ні про що не думай.
У цю мить я могла  погодитися на будь-що, аби тільки цей біль припинився.
Тому я чемно заплющила очі і намагалася не думати.
Давалося важко, але заради нормального самопочуття можна і постаратися.
Я відчула, як демон обхопив мене руками за талію, від чого в усе моє тіло почали злегка проникати  поколювання і спалахи насолоди. І тут я неочікувано здригнулася і  потягнулася ближче до нього.
– Ти справді ні про що не думала? – потираючи руки, з підозрою запитав демоняра.