29.

Побачивши мене, всі забули про свої важливі справи і зірвалися на ноги.
Ті, хто стояв біля книжкових шаф, шарахнулися так, що одна з них впала і по всій кімнаті розсипалися папки з документами.
Від демонів виходили такі сильні потоки енергетики, що я добре відчула, як вони огортали мене з усіх боків.
Їм навіть не потрібно було доторкатися до мене, щоб передати мені ці відчуття. Почався такий хаос, що важко було зрозуміти, хто і про що говорить, але через всі ці крики я виразно почула:
– Людина!
Я відчула сильний поштовх, яким мене відкинуло в інший бік кімнати і втиснуло в один зі стелажів. Дерев’яні ручки болісно ввігналися у спину. Я усвідомлювала, що уві сні померти не можу, але відчути як це – запросто. Тому застогнала і скривилася. Біль наростав і ставав нестерпним. Мені довелося докласти багато зусиль (якщо не всі!?), щоб не закричати.
Потік енергії був такий сильний, що я не могла поворухнути жодною частиною свого тіла.
І тут краєм ока, я помітила чорну фігуру, яка впевнено наближалася до мене. Мені все ж таки вдалося рвучко повернути голову і … Я впізнала ту саму маленьку і тендітну блондинку. Але зараз її обличчя було не таким невинним, як хвилину тому.
– Агні! – закричав Лелій, і за мить він вже стояв між мною і блондинкою. Від несподіваного розриву енергетики, якою вона мене паралізувала, я звалилася на землю.
Агні була дуже шокована, як і всі присутні. Але ніхто, крім неї, не міг промовити ні слова.
– Лелій, що це все, чорт тебе побери, означає!?  – закричала вона, показавши у мій бік. – Хто ця людинка?
– Не смій кричати на мене, – випрямившись, сказав спокійно Лелій. Але при цьому вклав у ці слова всю свою силу, що аж кімната затремтіла і було чути, як задзвеніли келихи в барі.
Він швидко оглянув усіх присутніх поза спиною Агні.
– Геть! – одного слова було досить, щоб в цю ж мить всі містичним чином зникли.
Тоді він знову зиркнув на блондинку:
– Більше ніколи не смій так робити, – повторив він.
Я не бачила його погляду, але від цих слів на моїх побитій спині аж волосся стало диба.
Це зовсім не той ніжний і галантний Лелій, якого я знала.
Зараз переді мною стояв Лелій-демон у справжній своїй подобі.
Погляд блондинки з гніву вмить змінився страхом. Вона переступила з ноги на ногу, а тоді тихо і невпевнено відповіла:
– Вибач мені. Я не хотіла кричати на тебе в присутності підлеглих. Але це ж людина! – не заспокоювалась вона.
Не встигли ці слова зірватися з її вуст, як у її погляді щось клацнуло і вона широко розплющила очі.
Дивилася на Лелія не промовивши ні слова. За мить він відповів.
– Так!
Звичайно ж, вони спілкувалися силою думки. Але зараз мене це хвилювало найменше, адже пронизливий біль у спині не давав мені думати ні про що інше.
І лише коли я тихо застогнала, вони нарешті припинили суперечку й звернули увагу на мою присутність.
– Вероніко, – ставши біля мене на коліна, промовив демон. Поглянувши йому в очі, я побачила ті самі вогні насичено синього кольору, що й минулого разу. – Ти як?
– Бувало й краще, – скривившись, пожартувала я.
Але які тут жарти. Я не могла навіть ворухнутися. Боячись доторкнутися до мене, Лелій піднявся і знову заговорив до Агні:
– Ти можеш бути вільна.
Вона подивилася на нього здивовано-округлими очима.
– Але… нефілім…     
– Я знаю, – перервав її Лелій.
– Як знаєш! – фиркнула блондинка і з цими словами зникла, як і всі інші.