27.

Мені потрібен Лелій! Після кожної зустрічі з ним, я пишу картини, які легко можна визнати витворами мистецтва.
Згадати б лише мій вступний іспит! Я абсолютно не розуміла, що малюю, але, відчуваючи натхнення, яке струменіло з мене, створила гідну картину, яка допомогла мені вступити.
Відповідно, після чергового візиту до Лелія я створила неперевершений шедевр і мала пречудовий настрій. Одного разу навіть відправилась на ранкову пробіжку з Настею.
Ця ідея так заволоділа мною, що я і не замислювалася, як мені цього досягти!? Адже щоразу, коли я ТАМ опинялася, це була ініціатива самого Лелія. Але зараз цього хочу я…
Задумавшись, мій ентузіазм згас. Демон декілька разів говорив мені, що хотів «дотягнутися» до мене, але йому не вдалося. Тоді я бачила його розчароване обличчя і розуміла, що бувають речі, які навіть демонам не по силам.
Я сумно зітхнула. Самому дияволу інколи не вдавалося зв’язатися зі мною, що вже говорити про мене – звичайну смертну з Тернополя!?.. Але як сказано: «за примірку грошей не беруть».
Тому я вирішила спробували.
 Але як саме я це буду робити – поки що не знаю. І тут виникла ще одна проблемка – коли? Зазвичай Лелій зв’язувався зі мною вночі, під час сну. Напевно, мені також потрібно дочекатися ночі..? Чи ні! Подумавши трохи, я вирішила спробувати зараз, а якщо нічого не вийде, тоді ще раз уночі.
«М- да! – протягнула я. – Треба з чогось почати…».
Але з чого – поняття не маю. Для початку я лягла в ліжко, імітуючи сон. Склавши руки на грудях, згадала все, що знала про гіпноз та медитацію. Зробивши декілька глибоких вдихів і видихів, сподівалася на результат. Але нічого особливого я не відчувала.
Тоді я заплющила очі й уявила собі образ Лелія: те, як він розмовляє, сміється. Я згадала, як він бере мене за руку і пропонує присісти біля каміну. Ці картини дуже чітко відтворилися у моїй свідомості, але нічого надзвичайного я не відчувала.
Обережно розплющивши одне око, я зрозуміла, що ще досі в гуртожитку.
 «Чорт…», – простогнала я.  – Чому б не зараз? Коли мені це так потрібно».
Проте я вирішила не здаватися і зробила другу спробу. Знову заплющившись, я уявила його образ. Але цього разу я спробувала покликати його.
«Лелій!» – подумки промовила я.
«Лелій, ти мені потрібен», – простогнала.
Ніби нічого не відбулося, але я відчула легенький прохолодний вітерець. Такий правдоподібний, що я розплющила очі, щоб переконатися, чи не відчинене вікно.
Але коли я побачила, що ніяких протягів не має, я неймовірно втішилася, бо була невпевнена, що мені вдається. Я заплющила очі і повторила спробу. І так сконцентрувалася, що, крім Лелія, більше нічого й нікого не бачила і ні про що не думала.
Весь мій світ зупинився на цьому демоні.
Раптом вітер подув сильніше.
Намагаючись не відволікатися, я думала лише про того, кого хочу побачити.
«Лелій, будь  ласка», – продовжувала, кликати я.
Вітер посилився і розтріпав моє волосся урізнобіч. Важко було сказати, звідки дує, адже сильні струмені відчувались звідусюди.
Та коли я востаннє сконцентрувалася й уявила, як Лелій усміхається і галантно запрошує мене, манячи рукою, раптом моє тіло стало невагомим і я відчула, як ті самі невидимі нитки натягнулися. Моє тіло прямувало у визначеному напрямку.