21.

– І ти це все бачила? – ткнувши пальцем у картину, запитав він. – Ти ж мені інше розповідала!
– Ну, так! – мене здивувало його запитання.
«Чому він так докопується до деталей..!?» – підозріло звузила очі.
– Я намалювала те, що він мені розповів, – пояснила. – Моє бачення його життя. А саме –  розповідь демона про нього.
– А чому в нього чорні крила? – не заспокоювався Женя.
І тут я не витримала допиту і випалила:
– Тому що він «упалий ангел». Він закохався в жінку і його вигнали з раю.
Сказати, що Женя був шокований, – нічого не сказати. Втративши дар мови, він широко розплющив очі, а його щелепа просто впала і голосно вдарилася об підлогу. Тепер він сто відсотків подумає, що я божевільна. Женя простояв у такому стані кілька секунд (чи хвилин?). Сама не знаю, бо саме в цей час я думала: «Дурепа, навіщо ти це сказала?..»,  «.. і все ж таки ти ідіотка..». Все інше, що я собі говорила був суцільний грубий мат. Та коли Женя заговорив, мені відлягло від серця:
– Олександрівно, я вже говорив, що за тобою цікаво спостерігати? – посміхаючись, запитав він. Не чекаючи моєї відповіді, Женя продовжив: – А жити з тобою як сусід, просто дар небесний!
«Ху… Він почав жартувати. А це вже добрий знак».
– Слухай, сонечко. А звідки у тебе така інформація?
Він узяв свій чай і знову присів на моє ліжко, закинувши ноги на сусіднє крісло. Зараз його обличчя не виражало нічого, крім цікавості.
– Він так мені сказав, – чесно зізналася я, гадаючи, що Женя цим заспокоїться. Але не тут – то було:
– Ого! Клас! А він сказав тобі як його звати?
Назад дороги не було, тому я відповіла:
– Лелій.
Я чекала на черговий напад цікавості, але тут Женя захлинувся чаєм, і почав задихатися.
Ось тепер настала й моя черга хвилюватися за нього. Коли два тижні тому я знепритомніла, то мене здивувало, як можна так сильно переживати за людину. Я ж просто-напросто знепритомніла. Але зараз, коли Женя синів на моїх очах, я прекрасно його розуміла.
Моя душа пішла в п’яти – я не знала, що робити, тому просто підбігла до нього і почала щосили гамселити його по спині.
Здається, я перестаралась, бо він так скривився, що, мабуть, таким чином, як бонус до асфіксії, можна й перелом ребер отримати.
Але, на щастя, Женя прокашлявся. Тому я на радощах мало не розплакалась, кинувшись з обіймами, йому на шию.
– Ого, – хрипло простогнав він, –  я підозрював, що ти тащишся від мене, але зараз в мене немає жодних сумнівів щодо цього.
Я розсміялася і щосили вдарила його в груди.
– Ідіот, ти ж задихався…
– Істинні почуття людини проявляються в екстремальних ситуаціях.
Я ще міцніше обійняла його, пожартувавши:
– Тільки не кажи, що ти навмисно захлинувся?
– Так само, як і ти знепритомніла! – розсміявся Женя, поцілувавши мене в щічку.
Глянувши на годинник, я побачила, що ночі вже практично як і не було. Скоро Настя приволочиться, тому сушимо пензлі.
– Угу. Ну, тоді солодких снів, – кокетливо промовив Женя, підморгнувши.
Слава Богу, він більше нічого не розпитував. Просто взяв свій мольберт, поставив мою картину в куток до всіх інших і пішов до виходу. Але раптом зупинився і повільно розвернувся.
– Олександрівно, а ти справді боялася, що я задихнуся? – серйозно запитав мене.
Я здивовано підвела брови:
– Жень, ти чого!? Звичайно ж, боялася! – вмить відповіла.
А про що тут думати!? Я люблю його, поважаю. І зараз уже не уявляю свого життя без цього позитивчика.
– А чому, ти запитуєш? – поцікавилася я.
– Та так, нічого, – посміхнувшись, коротко відповів.
Зачинивши за ним двері, я задумалася над його словами. І справді, чому ми так сильно хвилюємося один за одного!? Ми знайомі менше місяця, але вже так міцно зріднилися. А найцікавіше те, що наш зв’язок був винятково тантричний.
Ніякого кохання і пристрасті! Навіть коли він цілував мене в голову, щічку чи в руку, я не відчувала нічого, крім приємного тепла та радості в душі. Звичайно ж, я не спец у любовних справах, але мені все ж таки здається, що відчуття кохання виявляються якось по – іншому. Серце повинно завмирати! А стосовно Жені, то, навпаки, радіє, тріпочучи моя душа. Чи, може, мені так хочеться думати!?
Ху… Все! Мій мозок і без цього переживає глибоку кризу. Треба спати! Ну, хоча б пів годинки. Найближчим часом Лелій мене більше не потурбує. Тому, за моїми розрахунками, мінімум два тижні, я можу спати спокійно. І я без задніх думок розтягнулася на ліжку та солодко заснула.
Ранок не передбачав нічого доброго, оскільки мене розбудив звук тарілки, що розбивається.
«Настя!!! Чорт її забери»…
 Я вже говорила, що вона більше зло від диявола. Може пожалітися на неї, коли Лелій оклигає..!?
Я вже хотіла сказати їй все, що про неї думаю, але раптом занюхала приємний запах млинців.
– Упс! – простогнав Женя, піднімаючи уламки.
– Ну, і що ти витворяєш? – потираючи очі, запитала я.
Картина була нічого собі – живописна: Женя у тих самих шортах й у футболці з котом з мультфільму про Шрека. Поверх накинув мій рожевий фартух з червоними сердечками. Правда, зачіска зараз у нього лежала ідеально. Його фірмовий «їжачок» стовбурчився на голові, як завжди, неперевершено. Ну, і гуртожицькі тапки, а як же без них.
– Хотів зробити тобі сюрприз. Каву в ліжко.
Я була приємно вражена, але водночас і здивована.
– З чого б це?
– Олександрівно, в душі я істинний романтик!
– У…, – протягнула я, – Якщо так, тоді давай каву.
– Як скажете, мем!
..Ох, Женька. Я згадала ту футболку, в якій він був тоді, коли ми їздили забирати метелика з ювелірки й голосно розсміялася.
Женя скосив око:
–Що?...
– «Дай Бог кожній такого, як ти».
–Ага, – наминаючи млинці, погодився Женя. – Я також так думаю.
– А якщо серйозно? – зробивши перший і найкайфовіший ковток кави, запитала я. – З чого б це?
Здається, Женю не здивувало моє питання. Напевно, всю ніч репетирував відповідь.
– Олександрівно, це надто мізерна плата за врятоване життя.
Я не втрималась, щоб не фиркнути.
– Синяків, хоч немає?
Женя вдав, що образився:
– Олександрівно, ображаєш! Я ж міцний горішок.
– Це точно, – все, на що я спромоглася, відповідаючи йому.
Просто млинці були надзвичайно смачними. Не хотілося відволікатися на міцних горішків і проґавити їх.
Смакота. Дякую, – задоволено посміхнулася я, відставляючи тарілку. – Ти просто «янгол у плоті».
Женя подивився на мене так, ніби я сказала: «Млинці смакота, цікаво, а ти на смак такий же?..»
– Е… Дякую за комплімент!
«Ох, ці чоловіки», – подумала я. – «Роблять такі приємні речі для жінок, а до похвали не готові».
– Ну, що, Євгенію Івановичу? – з усією повагою звернулася до нього.
Женька зацікавлено підняв голову, чекаючи, що я знову щось устругну. Ну, я і пальнула:
– Завтра моя черга тобі щось в ліжко принести!
Його усмішка розповзлася від вуха до вуха.
– З твоєю то фантазією! Я боюся навіть про це думати.
– Ну, як хочеш! – фиркнула я.
Женя підніс руки до неба:
– Ну, якщо тобі так дуже хочеться, можеш…, – здається, він хотів висловити якесь найпідступніше своє бажання, однак завершив фразу зовсім неоригінально, – придумати щось сама.
– А тут відразу додав: – А я про всяк випадок спатиму з одним розплющеним оком.
Я копнула його. Натомість він штрикнув мене ліктем у бік.
– Ах, так! – викрикнула я, штовхнувши його в плече.
– Ну, все, сама напросилась...
Женя звалив мене на ліжко і почав лоскотати. Чорт, це моє слабке місце. Я почала фиркатися і вириватися, але він міцно тримав мене, навалившись усім тілом. Не витримавши тортур, я почала так голосно сміятися, що мені аж позакладало у вухах.
– Ого, які ми ревниві, – торжествував Женя.
– Іди до чорта, – кричала я, не стримуючись від сміху.
Хто знає, чим це все закінчилося би, якби раптом до кімнати не зайшла Настя, тобто не ввалилася – як завжди.
– Упс. Сорі! – сказала вона, побачивши нас.
Ну, так, картина була ще та:
Однією рукою Женя тримає мої руки, схрещені над головою, а іншою лоскоче, лежачи на мені. Б’юся об заклад, після бодуна їй взагалі здалося, що ми сексом займалися.
Женя швидко відпустив мене і зістрибнув на землю.
– Через годину виходимо! – серйозним тоном заявив він і вийшов із кімнати.
Я також піднялася чекаючи якоїсь гострої репліки з боку Насті. Але, здається, вона на це не була здатна. Переступивши поріг, моя сусідка традиційно ледь не звалилася на підлогу. Чи то пороги в нас такі високі, чи Настя, після всіх тих вечірок, не має сили ходити. Але, мабуть, вона надто високої про себе думки щоразу, коли їй здається, що здатна випити більше, ніж може осилити. Мені довелося швидко підбігти та підхопити її за плечі. Насилу я дотягнула Настю до ліжка й кинула її на нього.
– Дякую, Нікуля! – все, що змогла витиснути з себе Настя.
Я полегшено зітхнула, коли побачила, що вона вирубилася. Накривши її ковдрою, я на всякий пожежний принесла тазик. Тепер з чистою душею можна одягатися.