19.

Ну й ну! Запитання так і крутилися у моїй голові, бажаючи якнайшвидше вирватися з неї. Але, на жаль, дару багатослів’я я не мала, тому потрібно було почати з якогось одного. Не знаючи, з якого саме, я просто повторила почуте:
– Ти був янголом?
Він збентежився, а в його очах я знову побачила, як заблищали ті самі незрозумілі вогні.
– Звичайно ж! Усі вищі демони колись були янголами.
У голові прокрутилися мої мізерні знання.
– Ну…, – протягнула я. – Але чому ти зараз не янгол? Що ти натворив?
Він посміхнувся, але на цей раз якось ніжно і з любов’ю.
– Cherchez la femme, – вимовив одним духом.
У французькій я була не дуже тямила, як і в будь – якій іншій мові, тому навіть не намагалася вдавати, що щось зрозуміла, а просто перепитала:
– Що?
– Щоб чоловік не натворив, до цього завжди причетна жінка, – по-філософськи сказав Лелій. А тоді додав. – Я закохався!
Від почутого мені захотілося присісти. В голові не вкладається! Янгол закохався! А хіба таке може бути? О… Це вже справді «ну й ну»!
– І що? За це тебе вигнали з раю? – поцікавилася я, сідаючи на край скелі. Після почутих демонських зізнань, я абсолютно забула про страх. Лелій підтримав мене й присів поруч.
– Ну…, – протягнув він. – Можна й так сказати. Але в нас таких називають «упалими янголами».
– Так, так! Ти вже згадував про них, – тихо пробелькотіла я. – Але, якщо ти знову почав про це говорити, то може розкажеш все від початку до кінця.
Демон глибоко вдихнув тихо заговорив і дуже ніжно, ніби й справді ангел:
– Я був архангелом – одним із перших ангелів. Ми жили в любові, мирі та злагоді. Кожен виконував свою роботу.
Ангели, як і демони, розподіляють між собою певні обов’язки. Моїм завданням було жити на землі в образі звичайної людини і стежити за порядком, щоб швидко знешкоджувати небезпеку.
– Знешкоджувати? – перепитала як. – Це як?
Лелій задумався, взяв гілочку і почав малювати нею візерунки на піску:
– Як ти знаєш: добро і зло веде вічну боротьбу, – і запитально подивився на мене. – Ти ж знаєш?
Я криво всміхнулася:
– Звичайно ж, знаю!
Лелій полегшено зітхнув, а тоді продовжив:
– Загалом так. Кожна зі сторін відстоює свої інтереси. Демони, як і ангели, ведуть боротьбу. Кожен хоче перетягнути якнайбільше людей на свій бік. Переманюючи їх, вони вдаються до всіх відомих методів спокуси. Повір мені, це роблять, як демони, так і ангели, – тут він розсміявся. – Як у вислові: один янгол на лівому плечі, інший – на правому,  – іронічно підсумував він. Та в мить посерйознішав: – Але є речі, які навіть нас об’єднують. І ми працюємо разом.
А ось це вже і справді несподіванка!!!
– Е…., – протягнула я. – І  що це за речі такі?
Домалювавши останній пелюсток своєї ромашки, він зацікавлено подивився на мене, а тоді продовжив свою розповідь:
– У пеклі існує певна система ієрархії, – почав демон. – Усі комусь підпорядковуються і в кожного свої обов’язки.
В цьому ми дуже подібні до братів наших старших. Але бувають ситуації, коли щось йде не так, тоді ми втрачаємо контроль над ситуацією. Демон, біс або ще якийсь безсмертний злітає з рейок і починає таке витворяти, що боже бережи. Він сіє хаос на землі і це не подобається жодній стороні. Тоді ми об’єднуємося, щоб відловити та покарати негідника.
– А вам чому це не подобається? – перебивши його, запитала я. – Здається, ви цим і займаєтеся весь час..!?
Демон розвів руками:
– Звичайно ж, саме цим ми і займаємося! Але ти уяви собі, щоб творилося на землі, якби кожен дозволяв собі все, що хоче. Як і в ангелів, у нас також кожен виконує свою частину роботи.
Хтось спокушає чоловіка вбити свого сусіда. Хтось спокушає жінку зрадити своєму чоловікові з тим же сусідом. Ну і так, все за статутом, згідно з суворою звітністю.
Ти уявляєш, щоб творилося, коли б безсмертні почали дозволяти собі все, що їм заманеться. Мені навіть страшно про таке подумати. Це і справді призвело б до відкритої війни. І кажучи «безсмертні», я також й ангелів маю на увазі. Ти навіть не підозрюєш, на що здатні ці пернаті.
Він охнув, ніби згадуючи якісь цікаві випадки з життя.
– Ну й ну! – видихнула я, коли Лелій закінчив.
Ця інформація руйнувала все моє бачення потойбічного світу.
Тепер, коли Лелій затих, роздумуючи про бешкетних ангелів, я так і не наважилася промовити ані слова.
Я просто боялася запитувати. Бо розуміла, що зараз це були всього-на-всього квіточки, але коли підуть ягідки, тоді мій мозок остаточно зірветься.
За останні тижні він тільки те й робив, що шоковано пожирав кожний шматочок інформації, яка потрапляла в нього. Було дуже важко все це сприйняти й усвідомити.
Видихнувши, я заплющила очі, лягла на землю, і розкинула руки в сторони.  Цей мій несподіваний рух повернув демона до реальності і він навис наді мною.
– Вероніко, – перелякано запитав він. – Тобі погано?
Я розплющила одне око:
– Ти навіть не уявляш наскільки!
Раптом мій відчай змінився на гнів і я швидко підвелася, так що аж моя сукня трохи зсунулася.  Подивившись на себе, я помітила, що Лелій і білизну кольору морської хвилі підібрав так, що вона ідеально пасувала до сніжно-білої ситцевої сукні.
«Естет чортовий!».
Я миттю випрямила його й наблизилася до демона.
З його реакції було зрозуміло, що не лише він здатний шокувати. Як і я, він швидко підвівся і дивився на мене ошелешеними очима. Користуючись нагодою, я підійшла до нього впритул, адже він стояв над самою прірвою. Звичайно ж, якби він захотів, його це не зупинило б.
Але, здається, йому подобалася моя гра.
– Якого чорта ти вивалив усе це на мене? – загарчала я, підійшовши ще ближче.
Ми стояли за сантиметр один від одного.
–Як… !? Ти ж сама хотіла все це знати, – запинаючись, відповів Лелій.
Я театрально піднесла руки до неба.
– Боже мій! Яка відвертість! Ніфіга мені не потрібно знати про всі ваші диявольсько-ангельські замашки. І що мені тепер з цим всім робити?
– Е …, – протягнув він, не знаючи, що мені відповісти.
– Здається, ти був засмучений тим, що в тебе зникла вся твоя енергія, – продовжила я,  зрозумівши що крім «Е..», більше нічого не почую від демона.
Я ткнула пальцем в його груди, гадаючи, що саме там ця енергія й локалізовується. Лелій раптом схопив мене за руку.
– Оооо, –  застогнала я.
І це знову почалося. Як і минулого разу, я почала кайфувати від потоку енергії. Мій гнів минав – і я заспокоювалась. Подивившись на Лелія, я помітила, що в його очах замість синіх вогників спалахували червоні, чи пак – вогняно-червоні. Моє тіло і душа все більше наповнювалися божественною силою. Я дивилася на диявола й подумки дякувала. Із вдячності я була готова виконати будь-яке його бажання.
І тут я відчула його руку на своїй талії, яка ковзнула під тоненьку тканину плаття. Ще один потік енергії! Друга рука лягла на мої груди – і знову приплив!
Я відчувала її усюди. Вона невидимими приливами наповнювала мене із середини. Згораючи від бажання, я розривала його сорочку з такою силою, що ґудзики повідривалися та розсипалися врізнобіч.
Побачивши його рельєфне тіло, перестала себе контролювати. Мені хотілося ще і ще! Не розуміючи чого саме – його самого чи життєвої сили, яку він випромінював!?
Я ковзнула рукою по його грудях, сягаючи низу живота. Він здригнувся, але, не припинив пестити мої груди, вмить припечатав мене до землі. Я відчула доволі сильний удар, який у реальному житті, з оргазмом не мав би нічого спільного.
Та коли він припав губами до моєї шиї, я зрозуміла, що й для нього це оргазмом також не закінчиться. Я так наповнилася ним, що власної енергії майже не мала.
Піднявши голову, він подивився мені просто в очі. Раптом його бажання змінив страх. І, я сказала б, навіть – жах...
Ще секунда – і він уже стояв біля скелі:
– Лелій!
Повільно, не поспішаючи, я підійшла до нього. Він стояв спиною до мене – непорушно і, здається, навіть не дихав.
Я хотіла доторкнутися до його плеча, але раптом невидима сила відкинула мене назад. І, відлетівши на кілька метрів, я зірвалася зі скелі.
Моє тіло стало невагомим, і я закричала, падаючи в прірву.