18.

– Олександрівно, діти в селі моєї бабці кращі коники з дечого ліплять, аніж ти глечики.
Я копнула Женьку в ногу, від чого він скривився.
Минуло два тижні по тій трагедії і все більш-менш утихомирилося. Розмови припинилися, і все йшло своєю чергою. Сьогодні в нас було перше заняття  з гончарства.
«М-да..», – скривившись, протягнула я. Якщо зізнатися чесно, Женя був  абсолютно правий.
Звичайно ж, його ситуація також була «не ах ті». Але щось в його купі глини все ж таки нагадувало глечик.
Усі ці два тижні Женя не відходив від мене ні на крок. Тому мені ще більше доводилося вислуховувати від Насті, яка ми чудова пара. Навіть коли на вихідні я поїхала до дому, мій телефон тарабанив кожні пів години. Після чого і моя мама почала тероризувати мене щодо любовних поривів Жені.
– Блін, допоміг би краще.
– Ага… І лишити  себе можливості споглядати, це надзвичайне видовище? – прощебетав Женя, відверто знущаючись із мене. – Та ніколи у світі.
– Чортова глина!
Коли я почула дзвінок, то полегшено зітхнула.
Ніколи не думала, що коли – небудь буду насолоджуватись цим звуком. Після заняття ми відправилися на стадіон. Погода була чудовою, тому ми вирішили перекусити чізбургами з колою на свіжому повітрі.
– Олександрівно, – протягнув Женя лукавим голосом. – Не переживай! Завтра закінчуються вступні і скоро ти почуватимешся не такою самотньою.
– От гімнюк! – я штовхнула його ліктем у бік так, що він мало не вдавився.
– Я так хочу подивитися на другу частину нашої групи, – переставши сміятися, сказала я.
Женя доїв свій фаст-фуд і піднявся, щоб викинути пакет.
-М-да… І мені цікавооо…, – протягнув він.
І тут мені сяйнула абсолютно несподівана думка. Я злякано подивилася на Женю. Він стояв, завмерши із замріяним виразом обличчя.
– Метелик, – простогнала я, швидко піднімаючись.
Женя аж  вийшов із трансу, здивовано глипнувши на мене.
– Де?
Але я вже не чула його, бо дуже швидко йшла зі стадіону.
– Олександрівно, що з тобою? – наздоганяючи мене, запитав Женя.
Але я не зупинялася, тому йому доводилося говорити мені вслід.
– Жень, – запанікувала я. – Я не забрала свого метелика з ювелірки.
Це була катастрофа. Я мала зробити це ще два тижні тому, але після новини про смерть тієї дівчини все на світі вилетіло з моєї голови. Це так шокувало мене, що я довгий час не могла отямитись. Ось тільки зараз згадала про нього.
Я так швидко йшла, що Женя ледве встигав за мною.
– Ху, але ж ти і метеор!? Зачекай! – кричав Женя. – Поїдемо разом!
Зізнаюся чесно, я помітила присутність Жені лише тоді, коли вийшла з магазину, стискаючи свого метелика біля грудей. Майстер був таким здивованим, що я так довго не забирала свою річ, що й не знав, що мені й сказати.
– Не уявляю, як можна залишити платинову прикрасу з діамантами, і забути про неї? – віддаючи підвіску, говорив мені.
Щось я дуже сумніваюся, що він горів бажанням повертати її, але все ж таки – вона в мене.
– Ху…, – зітхнула я полегшено, і подивилася на Женю.
– Олександрівно, я не здивуюся, якщо ти завтра  раптом забудеш, що треба дихати.
Звичайно ж, він жартував, але його голос звучав осудливо.
Назад ми їхали мовчки, не промовивши ні слова. Всю дорогу я сиділа і роздумувала про те, якою безвідповідальною я була.
«Як я могла?» – повторювала я, картаючи себе. Я почувалася жахливо.
– Станція: «Вилазь»! – оголосив Женька, стискаючи мою долоню.
 Він завжди знав, як додати мені настрою. І зараз був не виняток, тому я навзаєм усміхнулася йому.
– Жень, що я б без тебе робила?..
Коли ми вийшли, Женя обійняв мене за плечі.
– Олександрівно, я вже казав тобі! – піднявши вільну руку гору, оголосив він. – Пропала б!
Ми розсміялися. Ще в перший день нашого знайомства Женя сказав, що обов’язково житиме зі мною у гуртожитку, бо боїться, що я пропаду без нього. Цей пророк був абсолютно правий. Зараз я уже не уявляла свого життя без цього високого блондина в «прикольних» футболках та рваних джинсах. Наприклад, сьогодні він одягнув футболку блакитного кольору, на якій червоними літерами було написано: «Дай Бог кожній такого, як Я».
– Швидше за все, – серйозно відповіла я, обійнявши його.
Після цих слів Женя тривожно озирнувся, але чомусь нічого не відповів. Ми прийшли в гуртожиток і решту дня провели кожен у своїй кімнаті. Тільки декілька разів Женя забігав по олівці. За останні тижні ми дуже зблизилися, тому проводили багато часу разом.
Насті сьогодні не було цілий день, але й і вночі вона також не збиралася приходити.
Коли сьогодні зранку перед початком пар, я запитала, куди вони сьогодні йдуть, вона відповіла, здивовано піднявши брови:
– Ніка, ну ти собі гониш, – наносячи підводку, простогнала моя сусідка. – Тільки ти можеш таке запитати, коли по всьому Львову, на кожному білбордику оголошують, що сьогодні на стадіоні «Арена Львів» виступає Нікадо.
Я завертіла очима і підняла руки до неба:
– Ну, тоді повеселіться і за мене також.
Після цих слів вона миттю вилетіла з кімнати, додавши поміж іншим:
– Ху…! Ну, тоді мені доведеться випити вдвічі більше!
Перед сном я підготувалася до завтрашніх повноцінних пар. Як уже казав Женя, сьогодні закінчуються вступні, тому завтра вся наша група буде в повному складі. Бо це ж тільки нам, таким «обдарованим», круто пощастило не складати інші екзамени.
Одягнуши свою улюблену піжаму з оленятком «Бембі», я пірнула під ковдру. Перед сном я вирішила дочитати розпочату книгу 18+.
Я розкрила її на зазначеній сторінці й поринула у світ повії – танцівниці Марії. Коли почалася еротична сцена, я так вчиталася у текст, що мимоволі сама почала збуджуватися. Її саме, прив’язавши до ліжка, били батогом.
 «О Боже! Мене це заводить. А може я також кайфувала б від такого!?» Задумавшись, я поставила себе на її місце. Мене кинуло в жар. Так справа не піде, адже я хотіла почитати перед сном, але з цими еротичними фантазіями не думаю, що в мене вийде заснути.  Відклала на столик книжку. Я глибоко дихала, а моє серце шалено стукотіло. Звичайно ж, зараз я не засну. Поглянула на годинник і здивувалася, адже зараз була вже перша ночі. Я зачиталася і не помітила, як пролетіло три години. Ще б пак! Зробивши декілька глибоких вдихів і видихів, я, здається, заспокоїлася. Покрутившись ще кілька хвилин, я поринула у світ снів.
Останні два тижні Лелій не витягував мене з них, тому коли я відчула легенький вітерець, дуже здивувалася. І як би це не звучало дивно – зраділа.
Коли картина стала прояснюватися, я побачила, що стою на березі моря, тобто на скелі, яка нависає над ним. Солоний вітер вдарив мені в обличчя. Відчуття були такими реальними, що від задоволення я заплющила очі і глибоко вдихнула.
Я була одягнута в коротку білу сукню, яка ледь прикривало мої стегна. Але і його верхня частина також була не особливо цнотливою. Відверте декольте оголювало все, що можна було показати. Я стояла на самому краю і, коли подивилася вниз, то раптом ледь не зірвалася у прірву.
«Цікаво, якщо я зараз стрибну – то прокинуся?..»
– Звичайно ж ні! – почула я голос позаду.
– Лелій, давно не бачилися, – розвертаючись, привіталася з ним. Легенька посмішка промайнула моїм обличчям.
Сьогодні він був у довгих білих штанах і такого ж кольору сорочці без рукавів. Так само, як і я, він стояв босоніж. Волосся розпущене і вітер розвівав його в різні боки.
– Ну…, так... – потягнув демон. – Давно не бачилися.
– І чому..?
Лелій задумався і, підійшовши до мене, став на краю:
– Я не міг цього зробити, – сумно відповів він.
Тоді він присів і звісив ноги. Здається, він був цим дуже засмучений.
– Чому?..
Я поставила єдине запитання, яке народилося в моїх голові. Я мала б радіти з цієї вади диявола,  але чомусь мені було невесело.
– У мене зник увесь запас моїх сил, – відверто зізнався він.
 І тут я згадала про його вигляд у час останньої нашої зустрічі. Справді, йому навіть піднятися було важко. Тепер зрозуміло, чим це все закінчилося. І тут я (сама не знаю чому!?) випалила фразу, про яку відразу ж пожалкувала:
– У такому випадку, треба частіше тебе цілувати.
Я прикусила язик, зрозумівши, що впорола дурню. Але було пізно. Лелій швидко піднявся і підійшов до мене. Я сказала б, що він це зробив, не змигнувши оком. Ситуація була небезпечною, адже нас розділяв один від одного лише сантиметр.
Коли притягнув мене за підборіддя до себе, наші погляди зустрілася. В його очах я побачила спалахи. Тобто я маю на увазі сині вогні, які блищали і переливалися різними відтінками. Це було моторошне й водночас дуже чарівне видовище. Побачивши мій захоплений погляд, Лелій відпустив мене, а риси його обличчя пом’якшали. Обернувшись до моря, він знову заговорив, але якось сумно:
– Краще б ти мене боялася, як раніше!
Я подивилася на нього,  не розуміючи, адже і раніше я його не боялася.
– Ей, ти чого?..
– Вероніко…, –  простогнав він. – Я й не думав, що таке можливо.
Я не розуміла жодного слова. Але, знаючи демона, я розуміла, що він любить, інтригуючи, розтягувати задоволення. Але тільки не зараз. Здається, він розчарований.
Зітхнувши, Лелій вирішив все ж таки продовжити:
– Припускаючи, що ти особлива, я й уявити не міг наскільки!
У мою голову врізався метеорит. Чому він так труситься наді мною. Що в мені такого особливого? І взагалі – мене це починало злити і лякати водночас.
– Або ти пояснюєш все, як є, або я йду геть, – нервово і досить жорстко заявила я. Але Лелія це не здивувало, тому він тільки криво всміхнувся.
– Я навіть не здивуюся, якщо і це в тебе вийде.
«Ангели небесні, як ти мене дістав!» – щосили стримувала я себе, щоб не закричати.
Але кого я обманюю? Лелій подивився на мене й звеселився.
– Саме з них і почнемо.
Не розуміючи, про що він (..Як це часто бувало!..),  я запитально подивилася на нього:
– З кого, з них?
– З янголів!
– А вони тут причому?.
Лелій лукаво посміхнувся. Здається, його це забавляло:
– Сонечко, вони завжди при всьому.
– Ти настільки добре обізнаний у цих питаннях?
Демон подивився на небо – задумливий і водночас тривожний:
– Колись я також був янголом.