11.

.Сьогодні мене занесло просто на розкішний диван біля джакузі. Поруч сидів усміхнений Лелій, тому я відстрибнула на декілька метрів, мало не звалившись у воду.
– Привіт, сонечко!
Він широко посміхався, цілком задоволений собою. А його радості не було меж.
Я почала швидко оглядатися, але нічого нового не побачила. Все стояло на своїх місцях. Єдине, що змінилося, – прикид демона. Сьогодні він був у джинсових шортах та голубій футболці з написом: «Свободу папугам!».
– Чому я знову тут!? – запитала.
Зрозумівши, що мені нічого не загрожує (надіюся), я знову присіла біля демоняри.
Позаминулої ночі, коли я нарешті змогла поговорити з демоном, я до кінця не вірила, що цей досвід знову може повторитися, проте я знову тут, на білому шкіряному диванчику, а Лелій, закинувши голову на спинку, впівоберта ліниво спостерігає за мною.
– Тільки не кажи, що не чекала, – насмішкувато, перепитує.
– Тільки про це і мріяла, – хмикаю, копіюючи його позу.
Зараз ми двоє розслаблено напівлежимо на дивані, а наші коліна майже стикаються.
Лелій криво посміхається.
– І я теж, – серйозно відповідає, від чого мої щоки спалахують.
З нерозумінням дивлюся на нього: він це серйозно? Тоді чому не притягнув мене, як багато разів до цього?
 – Справи – не очікувано говорить демоняра і я підстрибую від несподіванки.
– Що ти сказав? – питаю, бо виходить так, що він прочитав мої думки, і дав на них відповідь, що за чортівня?
– А що я сказав? – корчить невинну мордочку, цей демоняра.
Він схиляється до мене і доторкається своєю рукою до моєї кисті руки. Здивовано переводжу погляд на засмаглу руку, яка виводить, якісь свої візерунки. І від цього простого руху в мене починають тремтіти коліна і бігати мурашки під шкірою. Якесь незрозуміле тепло розповсюджується тілом  і концентрується нижче живота. Щоки палають, а дихання пришвидшується.
– Що ти робиш? – чомусь пошепки питаю Лелія.
У відповідь він переводить на мене свій погляд, який чомусь палає синім полум’ям. Не встигаю злякатися, як цей демоняра починає говорити, наче гіпнотизуючи:
– Все добре, – також шепоче, не перестаючи погладжувати мою руку. – Ти зі – мною в безпеці. Не хвилюйся, ні про що.
І от, не знаю чому, проте на душі починає панувати повна нірвана. Мені стає шалено добре поряд із Лелієм, хоча краєчком свідомості я розумію, що це його вплив.
Побачивши, що я більше не хвилююся, демоняра криво посміхнувся.
А вже через пару секунд я відчула легенький вітерець…
Я чула якісь голоси. Спочатку вони звучали ніби далеко, а тоді все глибше і глибше проникали до моєї свідомості.
Розплющивши очі, я побачила якісь тіні біля дверей. Я підстрибнула на ліжку, втиснувшись спиною у стіну. Тремтячими руками я знайшла вмикач. І коли світло ввімкнулося, то висвітлило всі мої нічні жахіття.
У дверях стояли (тобто намагалися в них впхатися) хлопець і дівчина.  
«Ось тобі і сусідка!», – подумала я.
Та коли придивилася, то зрозуміла, що це та сама сексі – блонда і рудоволосий хлопець, яких я вже зустрічала поблизу гуртожитку.
«Чому це все відбувається саме зі мною…?» – подумки простогнала я.
Але як тільки усвідомила, що мені з нею жити – відчай збільшився в рази.
Коли вони нарешті втиснулися у двері «рудий» впав, а блонда почала дико сміятися.
– Віталя, ну ти ідіот! – прокричала вона. – Менше курити треба.
Віталик не міг піднятися, тому вона почала тягнути його за руку, натомість сама звалилася на землю.
І тут Віталя розреготався:
– Настя, а тобі бухати треба менше!
«Аааа….», – у відчаї, хіба що волосся на собі не почала рвати. – «І що мені тепер робити з цим планокуром та алкоголічкою!?..».
Я обережно злізла з ліжка.
– Ей! – сказала я.
Але вони не звернули на мене уваги, продовжуючи іржати, як коні.
– Ей! – повторила я, майже закричавши. – Все добре?
І тут Віталик підняв погляд і зацікавлено подивився на мене, а тоді знову ще сильніше розреготався. Моє терпіння не залізне, тому мене це починало злити.
– Слухай, ото мене плющить, – ледве пробелькотав він. Здається, у нього від травки занімів язик.
– Ти ідіот! Я також її бачу, – примружившись, Настя почала придивлятися до мене (наскільки це було можливо?!) якомога пильніше.
– То, типу.. – він задумався, бо не міг підібрати відповідних слів. Здається, тепер у нього і мозок трохи занімів.
– То не типу, то по ходу, наша попелюшка.
«Ні фіга собі попелюшка?.. Хоч, звичайно, чистота відразу впала їм у вічі».
Я дивилася на них і не знала, що відповісти. А що тут скажеш? Два накурених неадеквати ввалилися до кімнати посеред ночі. Тому, наразі, нема з ким говорити.
– Завтра поговоримо!
Я повернулася, щоб лягти на ліжко. Мене не цікавило, що вони робитимуть далі, тому я вимкнула світло, намагаючись заснути.
Їх ще довго плющило, а тоді все затихло. Слава Богу, я бачила звичайні сни. Лелій мене більше сьогодні не турбував, і, принаймні, це тішило. Його останні дії збивали мене з пантелику. Ніколи я ще не відчувала таки почуттів та емоцій. А ще його заспокійливі слова, наче я до того кидалася в дикій істериці. Дивний, одним словом.
Коли зранку задзеленчав будильник, я здригнулась від несподіванки. Хух, слава богу, це був просто будильник, а не ще один сюрприз, з просоння.
Сьогодні з навчальною групою планувалася екскурсія в Історичний музей. Але я була вкрай виснаженою і знервованою і мені нічого не хотілося. Тільки спати і відпочивати. Але як тут відпочиниш?.. По той бік – демон Лелій, а по цей – алкоголічка сексі-блонда Настя.
Коли я піднялася з ліжка, то побачила картину Рєпіна «Приплили». Настя лежала майже на ліжку. Ну,.. трохи не доповзла. Тобто верхня частина  доповзла, а нижня не осилила цього надскладного завдання.
Щодо Віталика, то тут взагалі печалька. Спочатку я його не помітила. Тому подумала, що він пішов додому. Та коли зайшла до ванної кімнати, щоб почистити зуби, то охнула від побаченої картини. Він спав біля унітазу, скрутившись калачиком. Зізнаюся чесно, мені стало його шкода. І коли я уже хотіла взяти коцик, щоб його накрити, але тут хтось постукав у двері.
«Женя», – подумала я, і не помилилася.
Коли він увійшов, я полегшено зітхнула і поцілувала його в щічку. Від несподіваного вияву ніжності він витріщив очі.
– Олександрівно, я також радий тебе бачити, – усміхнувся, проходячи в кімнату. – Але я бачу тобі … – і тут він завмер, не договоривши до кінця.
– Мати рідна!
Дякувати Богу, що підлога зупинила падіння його щелепи, а то вона відірвалася б.
– Бачу, що ти вже познайомилася із сусідкою.
Я глухо застогнала і завертіла очима.
– Угу, і з її другом-планокуром, – іронічно промовила, взявшись готувати каву.
– Женя вмить перевів погляд із Насті на мене, а тоді оглянув усю кімнату:
– Ну, і де він?
Я не відповіла – просто провела рукою убік ванної кімнати.
Закипів чайник. Женя зготував каву, а я посмажила яєчню. Ми поснідали, а тоді він пішов до себе, даючи мені час, щоб одягнутися. На виході я тривожно глянула в бік нерухомої  Насті. Вона досі не подавала жодних ознак життя. Я підійшла до неї:
«Ху! Все добре!», – полегшено видихнула я, переконавшись, що вона дихає. І я підклала їй під голову подушку та накрила її ковдрою. Таку ж процедуру повторила і з Віталькою. Тепер зі спокійною душею можна йти хоч і в музей.