2.

Пройшовшись босоніж по траві, я зрозуміла, що цього разу все відчувається по – іншому: більш насичено, яскраво, наче насправді.

Я присіла і провела рукою по траві. Краплі роси зібралися в долоні. Фантастично!/  Наче і не сон.
Рай. Едем. Я знаходилася у чудовому місці: куди не кинь оком – зелені дерева, неподалік між ними видніється річка, навколо м’яка, майже шовкова, як на дотик, трава.Все неймовірно прекрасно.
Тільки цієї ночі я чомусь не почувалась чимось аморфним. Навіть мої емоції і думки були яскравими, насиченими, живими.

Оглянувши себе, побачила чудову сукню, в яку я була одягнена. Білу, шовкову, яка плавно спадала по моїй фігурі. Довжиною до моїх босих п’ят. Приємна тканина охолоджувала тіло, додаючи ще більшого відчуття реальності.

Сонце зійшло кілька хвилин тому, даруючи Едему ще більної чарівності і умиротворення. Неймовірно! Сьогоднішня подорож дарувала крила. Такої ейфорії я ще не відчувала.
Аж раптом я почула шарудіння з – під сусіднього дерева.

— Хто тут? – чомусь вигукнула я.

Стало трохи тривожно, оскільки ще жодного разу в Едемі мені ніхто не зустрічався. 

Обійшовши навколо дерева декілька разів, як і очікувалося, я нікого не знайшла. Логічно. Проте мене не покидало тривожне відчуття, що сьогоднішня подорож іде не за планом. 

І от, в підтвердження моїх думок, почав здійматися вітер. Спочатку він був ледь відчутний, але з кожною хвилиною набирав сили. Моє волосся розтріпалося у всі сторони. А ще я відчула, як моє тіло починають обплітати невидимі нитки. Вони з’єднували мене з чимось, чи з кимось, на іншому кінці. Після чого я відчула стрімке падіння, моє тіло летіло з шаленою швидкістю.

– Ай! Що за....
Я не могла закінчити через біль, який охопив моє тіло.

– Чорт, чорт, чорт!!!

Щось явно йшло не за планом. Чому я відчуваю цей пекельний біль і куди прямує моя бідна тушка? Навколо була непроглядна темрява і тільки відчуття польоту говорило, що я кудись все таки прямую. Ще б знати куди. По ідеї мала б в пекло. Але сьогодні все йшло через сраку.

Через кілька секунд я відчула землю під ногами, а ще за мить довкола почало розвиднюватися. 
                                                                                             
 Я стояла посередині якоїсь великої кімнати, яку раніше не бачила. Але те, що це було пекло, я чомусь чітко розуміла.
У центрі стояв великий скляний стіл, а навколо нього – білі крісла. Праворуч – велика шафа коричнево-червоного кольору. А що здивувало мене найбільше – це джакузі! Вона булькала якраз за столом. А ще далі, за нею, стояв шкіряний диван, обабіч якого росли дві вишукані пальми. І саме росли. Просто з паркету!
Рроззирнувшись довкола, я зрозуміла, що більше в цій кімнаті не було нічого. Окрім дверей.
« Цікаво.Цікаво. А де ж красунчик?» - промайнуло в моїй голові.
Я оглянула ще раз дивну кімнату з джакузі, але крім мене тут нікого не було.
Пам’ятаючи свій попередній невдалий досвід спілкування з демонами, я вирішила за межі цієї кімнати не виходити. Кинула оком на диванчик і вже зробила перший крок в його напрямку, як несподівано двері відчинилися з такою силою, що аж відбилися від стіни.
– Ще раз він відкриє свого поганого рота, я за себе не ручаюся! – прогарчав красунчик, швидким кроком пересікаючи кімнату.
Слідом за ним, неквапливо зайшов той самий рудий, який позбувся мене минулого разу. Оооо. Кого я бачу!? Звузивши очі, я пропалила його нищівним поглядом. Якби він знав, що через нього мені довелося два тижні сидіти вдома, а після наносити тонну макіяжу. От зараз і дізнається!
– Посмів мене тикати відьмами! – продовжував обурюватися красунчик, постукуючи якимись стаканами.
Та я не вникала в суть. Мене заполонило якесь кровожерливе відчуття помсти. Тому я рушила швидким кроком в сторону оторопівшого рудого хлопця. Декілька кроків і я з усієї сили даю правою рукою ляпаса. І вже через секунду лівою б’ю прицільно в ніс кулаком.
А ще через секунду опиняюсь притиснутою до грудей красунчика і розвернутою на сто вісімдесят градусів.
– Шшшш, що це дика кішечка в мене завелася в кабінеті? – сміється на вухо мені демон.
«Ніби в тебе в кабінеті кожного дня рудому морду чистять,» – подумки обурююся його спокою.
Хмикнувши собі під ніс, демон прибирає моє волосся на одну сторону, оголюючи іншу частину шиї та обличчя.
– Скажена сучка, – чую за спиною гнівне булькання, проте мені так і не дають обернутися.
Демон притискає мене за талію до себе однією рукою, а іншою, обертає моє обличчя до себе за підборіддя. Різко і не церемонячись.
– І так…Хто це в нас такий сміливий, щоб чистити морду моєму помічнику? – ніби прочитавши мої думки, запитує демон.
Та коли наші погляди перетинаються, він ошелешено втуплюється в моє обличчя.
– Ти…, – на видиху, чи то стверджує, чи запитує він.
– Я? – перепитую, не розуміючи його здивування.
Хоча СТОП! Прекрасно я розумію його здивування. От гад рогатий! Зараз і тобі всиплю! Починаю активно вириватися з демонських рук, щоб і красунчику начистити морду, проте він тримає міцно. Ще й руки по швам притиснув, демоняра.
Пихкаю, намагаюся зачепити його ногами, та він ігнорує всі мої спроби, тільки різко розвертає мене до рудого, мало не тикаючи йому в обличчя мною.
– Це вона!? – випалює швидко. Не то питаючи, не то стверджуючи.
По ошелешеному погляду рудого розумію, що він не очікував мене тут побачити.
– Ах ти демоняро! – починаю обурюватися, дивлячись на нього через плече. – Значить ці твої « Маленька…ммм..» – мугикаю дальше, оскільки ця скотина, нахабно закриває мені рота рукою.
– Майкл, вийди, – дає чіткий наказ.
Рудий здивовано коситься на демона, проте виходить. Після чого мене нарешті відпускають. Випрямившись, знервовано дивлюся в очі красункику. У відповідь він пропалює мене поглядом, ніби намагається зрозуміти щось там без слів.
– Ну, чого мовчиш, – починаю першою я. 
– Ле – лі – й! – по складах промовляю його ім’я, оскільки неодноразово чула його в своїй голові.
– Ти знаєш моє ім’я? – ошелешено питає, відходячи від мене на крок, і оглядаючи чіпким поглядом.
– Ну знаєш.., за рік дізналася.
Лелій якось різко видихає, і розвернувшись прямує до тієї самої шафи.
Що за прави? Мені буде хтось пояснювати, що тут відбувається? З однієї сторони я надзвичайно рада, що нарешті почую демона. Нехай пояснює, чому більше року я замість рожевих поні уві сні, бачила його єдиного.
Глибоко видихнувши, я схрестивши руки на грудях, почала чекати.
Лелій неквапливо розлив по бокалах якусь червону рідину, яку дістав з тієї ж шафи. Розвернувся до мене. Було видно, що він уже взяв себе в руки, тому що зараз його обличчя було непроникним.
– Вип’ємо? – безтурботним тоном, запитав він, прямуючи до столика біля джакузі.
– Ні, Лелій! – занадто різко заперечую. Вдихнувши і видихнувши декілька разів, все ж таки йду за демоном. Чорт з ним.
– А куди, по-твоєму, потрапляють люди після смерті? – приголомшує мене демоняра.
Добре, що я вирішила присісти, а то так би і впала в джакузі.
Голосно видихнувши, я вичікувально втупилася в демона.
А він, як в ні в чому не бувало, закинув ногу на ногу і попивав вино. Що за справи?