2

Заходжу в сусіднє приміщення з однією думкою: «Ну, Давиде, тримайся!». Якщо депутат навмисно влаштував цей цирк і «забув» попередити, то придушу власними руками. А якщо мені дістанеться якась стара потвора, яка зіпсує мені вечір, то приб’ю його з особливою жорстокістю. А якщо відео мого сорому розійдеться мережею, то він тричі покійник.

Зал виявляється просторим, світлим і гарно прикрашеним. У кутку поблискує кольоровими вогниками велика жива ялинка. У повітрі витає запах хвої упереміш із жіночими парфумами. Столи красиво сервіровані.

Біля ялинки – не менше десятка жінок різного віку й комплекції. Усі – у вечірніх сукнях, більшість – у масках, що закривають частину обличчя. Цікаво, це такий дрес-код вечірки чи панянки приховують свої особистості, щоби потім не згоріти від ганьби й мати змогу відмазатися від явного компромату? Напевно, частина з них – заміжні.

Усі погляди спрямовані на мене.

– О-о-о-о, який. Ну ти, Янко, фартова, – видає яскрава брюнетка в червоній сукні.

Шукаю очима ту, якій я дістався, і попутно роздивляюся кожну. Схоже на колектив бухгалтерії якогось великого підприємства. Тут є і манірна грудаста дама у віці – напевно, головбух, і зовсім молоденькі дівчиська – чи то бухгалтери-початківці, чи то стажистки – за масками вік визначити непросто.

Мені назустріч робить крок молода жінка в довгій синій обтислій сукні. Світле волосся гарними хвилями розсипалося по плечах. Побіжний огляд не виявляє жодної вади. Залікова красуня.

У руках вона тримає папірець у формі ялинкової іграшки, на якому написана велика цифра «8». Фух, хоч тут депутат не схибив. Перша удача за сьогоднішній божевільний день.

– Доброго дня. Я – Яна, – говорить вона нерішуче.

Голос здається знайомим. І це додає їй загадковості.

– Євген. Дуже приємно. Мабуть, я сьогодні маю вас розважати.

– Ходімо за стіл? – звучить чи то сором’язливо, чи то розгублено.

Схоже, мені попалася скромниця, що додає їй балів. Не люблю розв’язних і вульгарних жінок, які до того ж голосно сміються.

Ми знаходимо табличку з ім’ям Яни й займаємо свої місця. Моя «господиня» мовчить. Виникає відчуття, що вона з цікавістю спостерігає за веселим жеребкуванням, але очі приховані маскою, і вгадати, куди вона насправді дивиться та як реагує, важко.

Намагаюся розговорити панночку, вона відповідає односкладово, ніби нервує. Вдається з’ясувати, що я влучив у ціль – це фінансисти та бухгалтери фірми, розташованої на п’ятому та шостому поверхах у цьому бізнес-центрі. Оскільки їхній колектив нещодавно став суто жіночим, то вирішили влаштувати новорічний дівич-вечір.

– Євгене, як ви сюди потрапили? – обережно запитує Яна. – Ви ж – не «чоловік на годину».

– Я? Звісно, ні. А чому ви так упевнено про це говорите?

– Бо я вас знаю. І ніяк не зрозумію, як власник заводів, газет, пароплавів міг опинитися тут серед, даруйте за вираз, хлопчиків за викликом.

Прискаю. Хлопчиком за викликом я ще не був. Моя скарбничка безглуздих іпостасей поповнюється.

– По-перше, щодо газет ви загнули: купувати засоби масової інформації в мене поки не було потреби. Та й з пароплавами погарячкували: я лише придивляюся до яхти. А по-друге, не повірите – я програв друзям у карти. Загалом, я сьогодні – нефартовий Санта. Виявляється, і так теж буває, – розводжу руками.

Тепер черга Яни сміятися. Вона приємно сміється. Саме такий сміх має бути в дуже гарної жінки.

– Яно, ми з вами знайомі?

Це відчуття мене не полишає з першого моменту, як побачив її. Взагалі дівчина мені дуже до смаку – я не оригінальний і люблю струнких блондинок. Навіть не так, я відчуваю до них шалену слабкість. Не виключено, що колись ми з Яною перетиналися. І можливо, навіть у горизонтальній площині. Але не бачачи обличчя, сказати це точно неможливо.

– Ви мене, напевно, не пам’ятаєте… Я раніше жила в іншому місті. І якось давно ви приїжджали до нас на завод із перевіркою. Я вас запам’ятала.

– Сподіваюся, я вас тоді не образив? – запитую з надією. Аж надто напруженою виглядає моя «господиня», і мені це не до душі.

Не те щоб я був безпринципним жеребцем, але вмію бути дуже наполегливим у досягненні своїх цілей, а потім не завжди виходить безболісно зникнути з обрію панянки, до якої втратив цікавість. Утім, сумніваюся, що від цієї я б утік. Є в ній щось таке, що заманює.

– Ні, що ви, – вона посміхається, і я розслабляюся.

До цього часу всі займають свої місця і свято набирає обертів. Один за одним виголошують тости. Жінки неприховано фліртують зі своїми «подарунками», які у відповідь із підкресленою галантністю залицяються до «господинь» і розважають їх анекдотами та веселими історіями.

Я почуваюся трохи не у своїй тарілці. Для бізнесмена зі статками, які оцінюються сумою з багатьма нулями, опинитися в ролі ескортника на такому заході щонайменше дивно. І хоча я зовсім не принц блакитної крові, простота деяких присутніх мене відверто шокує. Відвик…

Утім, усе це згладжується спілкуванням з Яною. Дивуюся, що зміг колись пройти повз, не звернувши на неї увагу. Дівчина – чітко мій типаж!