Welcom звідси

Привіт. Ви чого прийшли? Ні, я за таке не візьмуся. Так, гроші потрібні навіть відьмам, але я практикую лише в крайніх випадках або чаклую суто для себе. Бо це трохи небезпечно. Хто не ризикує, той не п'є шампанське? Умгу, хіба що за допомогою крапельниці.

Мене іноді запитують, скільки заробляють відьми. А я знаю? Я за фахом намагаюся не працювати. Тобто не просите мене ворожити, чи розповісти про майбутнє, приворот зробити або лікувати. По-перше, я захоплююсь, а по-друге…

Багато людей мріють отримувати гроші й нічого не робити. Є більш реалістичні мрійники – отримувати гроші за те, що любиш робити. А ще ті, хто намагається знайти позитив в тому, що більш за все вдається. Я, мабуть, належу одразу до всіх трьох груп. Проте є один нюанс. Ти можеш не бути спортсменом, хоч й бігаєш краще за інших. Ти можеш не бути музикантом, хоч інструмент в твоїх руках творить дива. Ти можеш не бути шеф-кухарем, навіть якщо на запах твого швидкоруч приготованого сніданку несвідомо збирається вся вулиця. Але ти не можеш мати дар й не бути відьмою. Сила все одно вилізе. Бодай не в самий незручний момент. Тому обов'язково треба вчитися її контролювати. Якщо не хочеш постійно вляпуватися в халепу. Мені теж довелося, хоч я й пручалася як могла. Старанно робила вигляд, що дар окремо, а я – інша справа. Це не допомогло. Але, оскільки я відмовилася від менторів, довелося опановувати свої здібності методом «наукового тику». Впертості мені вистачає. Саме тому кращі вчителі не змогли мене умовити. 

Ні, ніяка сова з листом-запрошенням до мене в дитинстві не завітала. Якби таке сталося, я б точно захворіла на «швидку настю», бо про Хогвартс тоді ще ніхто з нас не чув. Мої ментори навпаки, діяли занадто обережно. А я росла справжньою пацанкою, отож їх реверанси не спрацювали. Так само як й страшилки. Краще б про наслідки неуцтва попередили. В картинках.

Після першого вдалого зцілення, сила почала пустувати, а іноді й досить відчутно вибрикувати. Спочатку це було прикольно – одним поглядом чи нахилом голови поправити корону у занадто балакучої «зірки» на трамвайній зупинці. Або додати максимум емпатії істоті, яка б'є собаку – нехай на собі відчує наслідки своєї «любові» до тварини. Я навіть думала в супергероїні податися. А що? Раптом якесь недолуге з ножиком на людину почне стрибати, як жаба на віник? А тут я вся така сяюча, в латексних трусах на колготки, із…чимось в руках (ще не придумала з чим). І все. Злочинець пускає калюжу, здає ніж в металобрухт, а себе в поліцію. Казка! Тільки страшна. Тому що неконтрольована сила – поганий помічник. Тобто провалилася я по повній. Навіть згадувати не хочу. І вам не раджу. До того ж супергерої й так дещо зверхньо ставляться до новачків. Звісно, я ціх суперкачків із суперпихатістю змусила заціпитися на півслові, проте навіть Мишелі було зрозуміло, що з цим треба щось робити.

Тем більш, що накопичена сила, не маючи виходу, не тільки перетворювалася на жорстоку мігрень. Вона постійно організовувала мені незручні обставини.

От пішла я купити смачненького для своєї мурмазель. Ні, не елітний котячий корм. Мишель любить свіжі курячі шийки. А VIP-харчі закопує в лоток, минаючи стадію поїдання. Тому я пішла найближчий «курячий» магазин. І побачила невеличку чергу. Бо цей бутік був зачинений на прийом товару. Покупці справедливо обурювалися, але мовчали. Допоки жіночка у фірмовому фартуху не відповіла на телефонний дзвінок й не почала з кимось голосно розмовляти. Одночасно вона силкувалася взважувати продукти, постійно перераховуючи одні й ті самі цифри. От тоді в черзі й стався вибух емоцій. Люди почали сваритися, а моя сила зацікавлено заворушилася.

– Спокійно! Ша! В мене ж не десять рук! – гнівно крикнула на чергу продавчиня. 

Тепер уявіть ті конвульсії та страшні мармизи, за допомогою котрих я намагалася стриматися й не дозволити дару виконати прохання робітниці торгівлі щодо додаткових кінцівок.

– Он краще дівчину пропустить. Хіба не бачите: людина хвора! – тицьнула вона в мене пальцем з монструозним манікюром. 

З неймовірним зусиллям запихаючи невикористану силу всередину, я ледве примудрилася пропищати:

– Кілограм шийок, будь ласка.

Не знаю що собі подумала бойкиня торговельного фронту, але товар вона дістала не з вітрини, а свіжопривезений. З яким полегшенням я тоді вийшла на вулицю!

В лікарню я ходжу рідко. По-перше відьми не хворіють, хоча люди й не вірять (довідки про щеплення та стан здоров'я все одно потрібні), а по-друге.. таку кількість спокуси для дара годі й шукати. Знаєте, є така категорія літніх жіночок, які приходять в лікарню поспілкуватися? В них нічого не болить, нічого не турбує (я Бачу). Але в автобусі чи на ринку слухачів знайти важко. А от лікарка має обов'язково вислухати. Ще й черга потрапляє в заручники. Через це чекати нудно і важко (мені). Але я вважаю, користуватися даром, щоб увійти в кабінет позачергово – неправильно. Сиджу собі, з останніх сил намагаюся нікого не лікувати (в обох сенсах). Бо для цього є цілителі, а ще я не уявляю чим обернеться моє втручання. 

А ця тітка жундить, як вранішня муха крізь солодкий сон. Терплю. Але розумію, що ще трішечки – і все, на що вона придумала знічев'я поскаржитися, стане правдою. Й відчуваю, що починаю кипіти. Це у вас алегорія. А в мене насправді може пар з вух, іскри з очей й дим з ніздрів. Уявили? Тепер забудьте. Бо якщо мені не щастить, то по самі вуха: просто переді мною сідила цілителька. Вони, звісно, добрі. Але якщо я в цьому храмі (тобто в лікарні) щось комусь заподію, такого аларму нароблять.. Якось я однієї «хворої» з групи «мені тільки запитати» завадила двері кабінету знайти. Шарить по стінці, а дверей не бачить, повз ручки промахуєтся та лобом стінку полірує. То я дверцята трохи туди-сюди переставляю. Я ж її не чіпала, лише двері! Але ж розумники зі спостерігачів вирішили, що я винна. Штраф магічною силою довелося віддати.

І от ця, мати Тереза. Могла б легко жіночку словесного проносу позбавити. Але сидить, наче її не стосується. Замість неї – мене пильнує. Бо без прохання пацієнта не можна втручатися. Правильна дуже. А я – ні! Нічого я тієї зірці не зробила. Я зробила собі. Хотіла трішечки висипом налякати, а вийшло.. Вона вже п'ятий місяць при монастирі живе.