Технічна катастрофа

Яки у вас стосунки з техникою? Я зараз не про вміння користуватися сучасними гаджетами. Це особиста справа кожного. Я про те як з вами поводяться ваші речі. 

От як до вас ставиться, наприклад, холодильник? Було таке, що ви дивитися всередину й не бачите те, що шукаєте? Я ні! Ми добре ладнаємо. Він ніколи не ховає від мене продукти. І завжди дбайливо підсовує на очі упаковки, де скоро має закінчитися термін придатності. Щоб гроші не на вітер. Навіть якось намагається виробляти холод, коли зникає електрика. 

З плитою – складно. Вона річ настрою. Ну так, майже як я. Періодично псує мені випічку, випаровує супчики до стану рагу, коли не в дусі – підпалює знизу котлети. І як в домовика виходить з нею домовлятися? Хоча каву вона мені варить чудову. Це – святе. За спотворення цього напою покарання може бути жорстким. До виносу на смітник.

Напевно тому я не різикую «заводити» вдома кавоварку. Не уявляю, що вона зробить з моєю кавою, якщо ми не поразуміємося. Хоча, може згодом все ж таки спробую. А раптом замість примхливого набору деталей я натраплю на скарб? 

Зате мобільний мене любить. Навіть коли на прогулянці Муза цілує в потилицю (цікаво, чому кожного разу в потилицю?), він терпляче чекає, поки я докнопаю думку. Навіть, коли акумулятор давно перейшов на отрицательні відсотки заряду.

А от транспорт мене просто зневажає! Варто мені сісти за кермо, як будь-яка автівка починає з мене знущатися. Я розумію, що з мене злегка сила фонить й тому речи переймають трохи особистості. Але ж щоб так! Тому я нічого страшніше за велік водити відмовляюся. 

Колись чоловік наполіг на тому, щоб розвинути в мені навички керування машиною. 

– А раптом, – мовляв, – буде форс-мажор й тобі доведеться самій кудись поїхати? 

Якщо чесно, я не уявляю такой ситуації, де б не впоралася сила. Але тоді сама не знаю чому погодилася. Хоча знаю – бо кохаю. Це по-перше. А по-друге – нехай сам впевниться, що мені не можна доручати кермо навіть під прицілом. Лише загорчав двигун, я зрозуміла, що стосунки з цим засобом пересування в мене не складуться. Чи треба казати, що ця спроба ледве не коштувала нам автівки і грошей на ремонт стовпа як частини електромережі? От не було його мить тому! Де він узявся? Добре, що реакція мене не підвела, й стовп встиг зігнутися в бік великою літерою С, пропускаючи нашу машину. Стовпа на шляху автівки я не побачила. А от велики квадратні очі сусідки – встигла. 

Неначе дивом я спромоглася зупинити авто трохи далі по вулиці й з полегшенням видихнула. Після хвилини мовчання, мій героїчний чоловік занадто спокійно проказав:

– Нічого, наступного разу вийде.

– Ніякого наступного разу! Мені не можна водити. Автівка вважає мене непотрібною деталькою між кермом й кріслом водія. Ти ж сам бачив! Вона не слухається від слова «зовсім». Наче хтось керує нею віддалено замість мене по якомусь калічному вайфаю.

– Я зрозумів, ти просто  втрачаєш «зв'язок з космосом». Може тобі дах заважає? Тобі потрібен кабріолет.

От ніколи не втрачає надію! Але ця думка була явно хибною. Я сама «без даху». Уявляю, що ми з кабріолетом вдвох наробимо.

Коротше кажучи, якщо в техніці є хоч грам електроніки (навіть просто в назві), наслідки можуть бути непередбачувані. Прості речі, такі як віник чи парасолька завжди поводяться чемно. А от ті, що з електронним вкрапленням, одразу починають вважати себе штучним інтелектом, який сам вирішує коли, як і що він буде робити. Звісно, я можу трохи поправити корону силою. Але тоді їх тендітна «нервова система» не витримує такого «жорстокого» відношення й вередлива техника виходить з ладу. Й це при тому, що майстри на мою адресу приходять знехочу. 

Я знаю, що небайдужі громадяни типу Василівни мою особистість давно «розкрутили» й вона реклами не потребує. Тому завжди, очікуючи на майстра, я косплєю свою бабусю. Ой, ну може трохи перебільшую. Але мені здається, що в наш час бабці достатньо продвинуті, чого одразу непритомнити? Як в дитинстві про дівчинку з блакитним волоссям дивилися, то перед телевізором не падали ж. Ну, добре, не вийшло в мене блакиті, трохи фіолетова була. Вся. Переборщила зі зміною зовнішності, і трохи на шкіру перейшло. Але чого ж кричати «зомбі!» і в передпокої моєму упалий пам'ятник зображати? Зомбі взагалі не такі, я точно знаю!

От пралку я розумію. Їй після сеансів доводиться всіляке відпирати. Й я не про звичайний бруд. Тут в кого завгодно зозулю знести може. Але ж як я спеціалісту по пральним машинкам поясню, що в моєї – то просто істерика і ще щось свистить всередині? Саме тому я вхід у ванную шваброю підперла, бо пралка на волю рветься, в двері стукає й розмовляє лексиконом боцмана на пенсії. Не люблю брехати, а довелося ж. Сказала, що це вона на віджимі так по ванній кімнаті стрибає. А голоси – то звукоізоляція в будинку ніяка, сусідів чутно. Добре, що вона як про майстра почула – заспокоїлася і так зраділа  аж лоток відкрився.

З ліфтом в мене паритет. Іноді, як раніше, ще намагається мій поверх проігнорувати. Але швидко приходить до тями й робить все як годиться. Це він недавно подобрішав. Коли я нахабу, котрий всіляку гидоту всередині шкрябав, покарала. Звісно, ліфту не обов'язково знати, що той наскальний живопис був присвячений мені. Але після того, як той неандерталець був змушений влітку шапку носити, (бо напис зі стін ліфту «переїхав» йому на лоба), цей підйомний механизм майже місяць як швейцарський годинник працював. Навіть, коли табличка «ліфт не працює» висіла – мені було можна. Зараз іноді жартує, але й одразу виправляється.

А, згадала! Ще мене електрички в метро люблять. Ну не люблять, а трохи поважають. Іноді чекають, хоч не прошу. В час пік вагон якось більше стає без мойого втручання, і я з комфортом розміщують всередині, не зважаючи на те, що навколо люди пазлами один в одного вліплені. Але тут теж випадок допоміг. Ви колись їздили першим потягом, після відкриття метрополітену? Мені довелося. Не самим першим, а трохи пізніше – другим чи третім. Чисто, охайно все, так? А тут я заходжу на майже кінцевій й мене ледве назад зустрічним враженням не виштовхнуло! Здичавілих везлі чи що? Сморід, сміття, плювки на підлозі. А їй (тобто електричці) ще людей возити. І відьом. Таке неподобство. Прибиральників я звати не стала. Обійдемося. Просто наказала всьому тут зайвому повернутися до господарів. В ліжко. І з інших вагонів, якщо є, також. Шкода, не було часу подивитися на їх мармизи, коли вони всі ці корисні копалини в себе під ковдрою «винайшли». Гадаю особливо був здивований гімняний (в обох сенсах) інсталятор. Його шедеври в неушкодженому вигляді були депортовані за адресою "апартаментів" автора.