Наречений, крок уперед!

Це тільки в казках відьми живуть казково. Насправді, те саме побутове питання, гроші, стосунки з людьми, влаштування на роботу, сварки з сусідами та таке інше. Хоча ні, з сусідами в мене завжди відношення рівні. Вони не капостять мені, не плескають за спиною язиком. А натомість в них не дохнуть квіти, не течуть, заливаючи нижні поверхи крани, не лізуть прищі, не ламаються підбори. А якщо це трапляється – я тут ні до чого. Хочете посперечатися? Ой, здається на вас чайка, перепрошую, какнула. Ну звідки ж мені знати, що посеред міста робить чайка? 

Я дівчинка доросла й самостійна. Проте дурість не оминула й мене: я вирішила, що мені конче потрібно заміж. Нащо? Я й зараз не можу відповісти на це підступне питання. Бо шлюб і кохання це такі дві великі різниці, які дуже рідко співпадають. Напевно, хтось з сусідів зурочив. Може Лізка з третього поверху? От завжди не подобалися мені її занадто солодки аж липки манери спілкуватися. Сю-сю-сю. 

Ну добре, може це в мені інстинкти заговорили. Або те, що однолітки вже ходили з дітьми, а я ще навіть котика не завела. Мишель не враховуеться, вона сама завелася. 

Шкільні товариші відпали разом зі школою. Серед студентів друзів я не знайшла. Якщо бути чесною, то ніхто досі не спромігся піднятися вище ниж «претендент на статус тимчасового приятеля». А тут потрібен цілий чоловік – людина розумна й гарна. Де таких беруть? Я дивилася на своїх одружених однокласниць і однокласників й щиро не розуміла. Що такого вони бачать в своїх «половинках»? Може права бабця з першого поверху, яка періодично зітхала, що «любов зла, покохаєш й козла», й при тому крадькома поглядала на діда.

Отже рибу в лісу не ловлять, то треба шукати, там, де розумні красені водяться. Але розумаки нашого ботанського факультету аж ніяк не тягнули навіть на містер Універ. А живі скульптури хлопців-атлетів нічого розумніше за «ги-ги» видать не могли. В мене взагалі склалося враження, що за поєднання краси й розума відповідають дуже рецесивні гени. З кого тут обирати? 

От не люблю я силою користуватися зараді забавки. Але ж заміжжя це справа серйозна. Тому я легко себе вмовила. Тем більш, що ніяких молочних зубів дракона чи квітки папороті для цього не потрібно. Звісно, вони в мене є, але ж це на форс-мажор. Насправді, різних способів побачити майбутнього нареченого безліч. Деякі з них знають навіть звичайні люди. Проте в них це здебільшого не спрацьовує, бо в ворожиння треба вкласти хоч краплю сили. Але вони, бодай, час весело проводять.

Я прискипливо обрала цілих п'ять варіантів пошуку та впізнання. Так надійніше. Для себе ж не шкода? Й почала з найлегшого. В принципі, його можна було пропустити: ну узнала я що ім'я нареченого з двох складів. Чим мені це допоможе в розшуку? Але ж гуляти так гуляти.

Наступний тест видав мені фізичні параметри. Це мене влаштовувало. Я не розділяю захоплення інших дівчат занадто «накачаними» м'язами. Як там? В людині все має бути гармонійно. Тому я зраділа отриманому силуету.

А от наступні два ворожіння на нареченого дали суперечливі висновки. Але мене влаштовували обидва результати, тому я не стала заморочуватися над поясненням розбіжностей. Залишалося п'яте. Я вже була виснажена і трималася на самому ентузіазмі. Проте час був вельми підходящий, тому я не стала його марнувати, і виклалася на повну. Все, координати є. Агов, наречений, я йду!

Він сидів на лавці, навіть не підозрюючи, що його доля вийшла на полювання. Біля нього лежав звичайний шкільний зошит, в якому мій майбутній наречений щось шкрябав олівцем. Біля ніг стояла гитара. Так він пісні пише! Непогано. Мабуть романтик. Те що треба на букетно-цукерковий період. Одягнутий пристойно. Не те, щоб мене турбував його фінансовий стан, але смак і охайність багато що каже. Я зупинилася неподалік, біля мобільної кав'ярні. Легке посилання і я вже знаю, яку каву він п'є. Ніяку. Отже чай. На щастя, баріста вмів його робити. Я замовила нам два однакових. Хоча я й не фанат чаю, але гарний смаковий букет оцінити можу. Чай чудовий. Й баріста також, аж всередині щось зойкнуло. Але я тут не за тим. Доля!

Отакої! Не можна без нагляду залишити на хвилину! Повз «мого» барда продефілювала й вже налаштовувалася сісти поряд довгонога «зірка». Я відчула, що вона лише робить вигляд нібито зацікавлена віршами. А сама просто обмацувала хлопця очима. Мені навіть пальцями клацати не довелося. Я просто їй «пояснила», що чіпати чуже це не гарно. І карається в неприємний спосіб. Насправді вона лише відчула сильне свербіння в тій частині тіла, яку незручно чухати в присутності інших. Зірка тихенько посовалася по сидінню, потім непомітно спробувала потерти проблемне місце. Її усмішка потьмяніла й, поспіхом прощаючись, вона хутко зникла за деревами. Хлопець знизав плечима й знов почав щось дряпати на пописаному аркуші. Раптом його брови зійшлися докупи. Примхлива муза покинула митця. Нестрашно, зараз ми її повернемо. Що там в нас?

За що кохання є поміж людьми?

Це подарунок долі? Покарання?

Мабуть, жахливі грішники вони?

Або святі, що гідні співчування?

За що вони, подібні до богів,

Існуючі в своєму дивосвіті,

Наївно вірять в мед мінливих мрій,

Заздалегідь грозою оповитих.

Коли любов, примхлива й легка,

Дарує іншому кохання обіцянки –

П'янкий серпанок з їх очей зліта

Мереживом туману на світанку.

Ага, творчий затик. Нічого, виправимо.

– Привіт. Гарний вірш. Це пісня?

– Привіт. Так. Вибач, я трохи зайнятий.

– Неможна так, треба перепочити, – відсікаючи силою спротив, лагідно проказала я. –  Ось, тримай. Купила з жадібності, але тепер розумію, що обидва не осилю.

Він здивовано взяв паперовий стаканчик і вдихнув аромат.

– Саме те, що треба. В нас схожі смаки.

Ще б пак! Ти ж мій наречений. Он й очі сірі, як й передбачено.

– Ти чого такий сумний – підпустила я трохи відвертості в повітря.