Розділ 21

Після того, як Кеннеді пішла, у палаті панувала важка, гнітюча тиша. Здавалося, повітря стало густим і гірким, а кожен звук медичних апаратів відлунював десь усередині. Картер і Еммерсон не говорили. Хвилину тому вони були готові спалити світ заради одне одного, але зараз між ними була прірва. Вони дивилися одне на одного, але в їхніх поглядах більше не було тієї колишньої одержимості чи вогню. Залишився лише первісний страх і виснажливий, тупий біль, який більше неможливо було ігнорувати.

Картер, виснажений нестерпним болем у коліні та емоційним вибухом, нарешті почав здаватися. Седативні препарати, що потрапили в кров, почали діяти — повільно, але невблаганно. Він відчував, як його тіло стає важким, наче наповненим свинцем, а думки, що ще мить тому палали гнівом, тепер плуталися в густому тумані.

​Його сон не прийшов миттєво. Це було болюче занурення, він намагався боротися з темрявою, що насувалася, боявся заплющити очі хоча б на секунду, щоб не втратити Еммерсон із виду. Він постійно міняв положення, смикався, намагаючись знайти хоча б міліметр простору, де б його коліно не нило, але з кожним таким рухом сили покидали його. Поступово його дихання ставало гучнішим і важчим, а опір — слабшим. Темрява остаточно потягнула його за собою, занурюючи у глибокий, штучний спокій.

​Еммерсон залишилася сидіти поруч. Вона не відвела погляду, навіть коли він заснув. Тепер, коли він більше не міг її бачити, вона нарешті дозволила своїй внутрішній броні дати тріщину. Її витримка, яку вона так відчайдушно тримала перед ним, розсипалася, наче попіл на вітрі. Вона більше не була сильною, не була розсудливою — вона була лише жінкою, чиє серце щойно розлетілося на тисячу гострих уламків.

​Її погляд ковзав по його обличчю з такою жадібністю, наче вона намагалася випалити цей образ на зворотному боці своїх повік. Вона вивчала знайому зморшку між його бровами, яка навіть зараз не зникла повністю — відбиток його впертого характеру. Вона бачила сліди втоми під його очима, які раніше ховалися за зухвалим вогнем.

​Її погляд ковзнув до його рук — сильних, широких долонь, які впевнено тримали ключку на льоду і так ніжно тримали її обличчя вночі. Зараз вони безсило лежали на білій ковдрі, вразливі та нерухомі.

Вона відчувала дику, майже фізичну відразу до самої себе за те, що змушена зробити. Це було не просто рішення піти — це було відчуття, наче вона власноруч вириває шматок своєї душі, залишаючи на його місці лише крижану пустку.

​Кожен подих Картера відгукувався в ній тупим болем. Вона любила його так сильно, що ця любов стала її слабкістю і його найбільшою загрозою. В її грудях усе стискалося від усвідомлення: вона — та сама іскра, що може перетворити його життя на згарище. І саме тому вона мусила стати холодною водою.

​Вона відчувала себе зрадницею, яка вбиває без ножа, але водночас знала, що цей біль — єдина ціна за його майбутнє. Її любов до нього перетворилася на тиху агонію, вона хотіла впасти йому на груди, кричати, благати пробачити її, але натомість просто сиділа, задихаючись від власного мовчання. Це було відчуття повної безнадії, коли єдиний спосіб врятувати людину, без якої ти не можеш дихати, — це перестати бути частиною її світу.

​Він був її коханням — тим самим рідкісним, нищівним почуттям, про яке пишуть у книгах. Але водночас він був і її падінням. Дивлячись на нього, вона розуміла: він — та сама висота, з якої вона зірвалася, і хоча політ був прекрасним, приземлення виявилося смертельним для них обох.

​Вона знала, що Кеннеді права. Її сестра була жорстокою, але чесною. Картер Рід — це мільйонний актив «Вовків», людина, народжена для льоду. Його кар'єра була його життям. А їхній роман — це руйнування всього, що він будував роками. Вона не могла дозволити йому втратити все через неї.

​Вона не могла цього зробити з ним.

«Це мій останній вчинок любові, Картере, — пролунало у її думках. — Я не можу тебе врятувати, залишаючись тут. Я — твій найбільший ризик. Я мушу піти, щоб ти міг зцілитися і повернутися на лід. Я кохаю тебе настільки, що готова стати твоїм ворогом і твоїм забуттям.»

​Еммерсон тихенько підвелася. Вона зняла свій лікарський халат. Зараз вона була не фізіотерапевтом. Вона була жінкою, яка любила його.

​Вона знайшла блокнот і ручку на тумбочці. Її рука тремтіла, коли вона писала, але вона знала, що ці слова мають бути вимовлені. Вона не могла сказати це йому в обличчя, бо тоді б не змогла піти.

​Написавши, вона обережно поклала записку на його груди, де вона знала, що він її знайде, коли прокинеться. Вона поправила ковдру і схилилася над ним.

​Еммерсон востаннє поцілувала його. Це був легкий, солоний поцілунок. Поцілунок прощання.

​— Я люблю тебе, Фросте, — прошепотіла вона, використовуючи його, прізвисько, яке тепер стало ще одним болісним спогадом.

​Вона розвернулася і вийшла з палати. Вона не озирнулася. Вона йшла швидко, її серце розривалося, але вона була рішучою.

​Еммерсон не просто покинула лікарню. Вона покинула арену, свою роботу і, що найважливіше, Картера. З кожним кроком, який віддаляв її від палати, вона руйнувала частину себе, але, як вона вірила, рятувала його майбутнє.

Тим часом, Кеннеді стояла в затінку лікарняного коридору, і на її губах блукала ледь помітна, торжествуюча посмішка. Вона терпляче чекала цього моменту місяцями. Коли вона сама кинула Картера пів року тому, вона думала, що це дасть їй владу, що він приповзе назад. Але він знайшов розраду в Еммерсон — у її власній сестрі, цій «святій» дівчинці з лагідними руками. Це було особистою образою, яку Кеннеді не збиралася прощати.

​Вона була одержима ним. Картер Рід був її найкращим проектом, її головним трофеєм, і бачити його в обіймах іншої було нестерпно. Вона прорахувала все: кожне слово шантажу, кожен натяк на те, що роман із сестрою колишньої дівчини знищить його репутацію. Вона знала слабке місце Еммерсон — її жертовність.

​Травма Картера стала тим самим ідеальним моментом, на який вона чекала. Поки він лежав на льоду, стікаючи кров’ю, Кеннеді вже складала план. Вона знала: зараз він безпорадний, зараз Еммерсон вразлива як ніколи. Один візит, кілька папок із «компроматом», погрози зруйнувати його кар'єру — і Еммерсон зламалася.