Розділ 20

Картер лежав у лікарняній палаті. Білі стіни і стерильний запах лікарні заглушали його звичний запах льоду та поту. Його обличчя було напруженим, а очі — порожніми. На ліжку поруч із ним лежав знімок МРТ, що підтверджував жахливий діагноз: серйозна травма коліна, розрив зв'язок. Сезон закінчено. Можливо, його єдина мрія і кар'єра опинилася під загрозою. Він був безсилий, прикутий до ліжка.

​Еммерсон була поряд. Вона була там як його фізіотерапевт, але її руки, коли вона торкалася його, були руками коханої. Він намагався говорити тихо, але його серце кричало.

​— Це кінець, — тихо, майже байдуже сказав Картер, дивлячись у стелю. — Це все. Я грав як чорт, тому що я був злий, що не можу бути з тобою відкрито. І тепер... я не зможу навіть ходити без допомоги.

​— Не говори так, Картере, — Еммерсон сіла біля його ліжка, її рука обережно торкнулася його лоба, намагаючись зняти не фізичний біль, а чорну тугу, що огорнула його.

​— Я не можу не говорити! Я грав як божевільний, я ризикував, і все через цю прокляту таємницю! — він підхопився на лікті, його обличчя скривилося не тільки від болю, але й від гніву. — Це все через те, що ми ховалися!

​— Не звинувачуй мене! — її голос був натягнутий, і вона відсмикнула руку.  — Ти думаєш, мені легко дивитися на тебе? Ти думаєш, я не бачу, що ми наробили, і як це виглядає? Моя сестра загрожує нам викриттям. Твоя кар'єра — твоя єдина мрія, під загрозою. І я... я боюся, що я зруйнувала твоє майбутнє.

​Еммерсон підвелася. Вона була на межі зриву. Але нарешті побачила єдиний вихід, єдиний спосіб врятувати його.

​— Нам потрібно зупинитися, Картере, — її голос був зламаний, але рішучий, як постріл. — Поки не пізно. Поки ми не втратили все. Поки ти не втратив себе остаточно, намагаючись мене втримати. Ти маєш зосередитися на коліні. Ти маєш врятувати свою мрію.

​— Ні! Ти. Моя. Мрія. Еммерсон! — він схопив її за руку, його хватка була відчайдушною і сильною, незважаючи на травму. Він не відпустить її. Вона не розуміє, що вона його єдиний порятунок. — Я не покину тебе, тому що у мене хворе коліно! Ти думаєш, травма зупинить мене?! Я люблю тебе! Більше, ніж гру! Більше, ніж своє власне життя!

Еммерсон подивилася на їхні сплетені руки, її очі заповнили сльози.

​— І я тебе люблю, Картере... — прошепотіла вона, і це було її найболючіше визнання. — Але я не хочу бути причиною твого болю. Гра — це твоє життя, Картере. Ти повинен мати своє майбутнє. Я не можу дозволити, щоб я стала причиною того, що ти втратив усе.

​— Ні! Не кажи так! — люто прошипів він, намагаючись утримати її руку, мов чіпляючись за останній уламок надії. — Якщо моє майбутнє не включає тебе, тоді мені не потрібний клятий хокей! Ти і є моє майбутнє!

​— Ти помиляєшся! — тихо, але остаточно відповіла Еммерсон, збираючи останні сили. — Ти маєш усе. Я не можу дозволити тобі втратити це через мене.

Вона м'яко, але рішуче вивільнила свою руку з його відчайдушної хватки.

Раптом, немов грім серед тиші, двері палати різко відчинилися, вдаряючись об стіну. На порозі стояла Кеннеді. Вона була не в сльозах, а жорстка, одягнена в дорогий одяг, її обличчя було маскою холодної рішучості. Її погляд, мов крига, ковзнув від Еммерсон до Картера.

​— Я ж казала, що це не закінчиться добре, — голос Кеннеді був спокійним, що було набагато страшніше, ніж крик.

​Еммерсон різко відійшла від Картера.

​— Кеннеді, що ти тут робиш? — голос Еммерсон був слабким.

​Кеннеді повністю проігнорувала сестру і підійшла прямо до Картера.

​— Вітаю з кінцем сезону, Картере, — вона вимовила це без тіні співчуття.

​— Вийди звідси, Кеннеді, — гаркнув Картер, його обличчя стало кам'яним.

​— Я не вийду. Я прийшла, щоб укласти угоду, — Кеннеді поклала руки на край його ліжка. — Я знаю. Я знаю, що ти спиш з Еммерсон. Я бачила, як ти дивився на неї на льоду. Я бачила той рушник. І тепер, коли ти не можеш грати, настав мій час.

​— Нічого ти не зробиш, — сказав Картер.

​— Зроблю. Я подзвоню Сієррі Брукс і розповім їй про таємний роман зіркового хокеїста і фізіотерапевта його команди, яка до того ж є моєю сестрою, — Кеннеді витримала паузу, дозволяючи загрозі нависнути. — Це буде кінець контракту. Кінець кар’єри. Кінець репутації.

​Еммерсон відчула, як її нутрощі стискаються. Кеннеді мала на увазі зробити те про, що говорила.

​— Я хочу, щоб ви обоє припинили це. Негайно, — сказала Кеннеді, дивлячись на Картера. — Це кінець вашому роману. Закінчуйте це раз і назавжди. Припиніть усі контакти, окрім професійних. Ти йдеш на реабілітацію. Вона залишається тут. Якщо ти з’явишся в нашій квартирі, або вона з’явиться в твоїй, я зіллю це ЗМІ.

​Картер намагався підвестися.

— Я не збираюся кидати її через твою істерику!

​— Ти кинеш її, тому що ти хокеїст, Картере! А твій єдиний шанс повернутися на лід — це чиста репутація! — Кеннеді повернулася до Еммерсон. — Я не хочу, щоб тебе звільнили, Еммі. Але якщо ти будеш продовжувати ці стосунки, я не залишу тобі вибору.

Сказавши це, Кеннеді різко розвернулася і, з брязкотом зачинивши за собою двері, вийшла з палати, залишивши їх двох розбитими і безпорадними.

​Картер і Еммерсон мовчали. Вони дивилися один на одного. Вони мали вибір: продовжити цю одержимість і зруйнувати його кар'єру або розійтися і втратити одне одного.

Картер першим порушив тишу, його голос був хрипким і відчайдушним, наче він намагався витягти ці слова з-під льоду.

​— Вона блефує. Ми знайдемо вихід. Ми впораємося. Я буду обережним.

​Еммерсон похитала головою, її щоки були мокрими від сліз.

​— Ні. Вона не блефує. Їй настільки боляче, що вона готова нас знищити. А я... я не можу забрати в тебе твою мрію, Картере. Я не можу повірити, що ти любиш мене більше, ніж гру. І не розумію, як ти можеш ставити мене вище цього.

​— Що ти несеш?! А ти? Ти не любиш мене? Ти ж сама хвилину тому сказала, що любиш!— його рука на ліжку тремтіла, і він намагався схопити її, але вона була поза зоною досяжності.