Розділ 10

Еммерсон не поцілувала його. Ні. Вона зробила свій вибір, який відчула всім тілом, але не наважилася висловити його силою.

​Коли він наблизився, вона ледве втрималася від поштовху, лише зціпила кулаки, щоб зберегти хоча б ілюзію дистанції. Її очі горіли від болю і люті, спрямованих не лише на нього, а й на себе.

​— Ти не маєш права так зі мною говорити. Ти не маєш права все руйнувати! — Її голос був низьким і хриплим.

​Він ледь похитнувся, лише на півдюйма, але не відвів погляду. Його обличчя стало кам'яним.

​— Я руйную? Чи ти боїшся визнати, що брехня, яку ти збудувала, вже зробила всю роботу? — Він злегка нахилив голову.

​— Кеннеді! — Її голос здригнувся, але вона вперто промовила це ім'я. — Вона — не затримка, вона моя сестра! І ти її хлопець.

​Ці слова були останнім бар'єром. Еммерсон не могла витримати його погляду, знаючи, що вона вибрала. Вона відступила на крок, а потім різко вислизнула з кабінету, не давши йому шансу ні відповісти на поцілунок, ні вигнати його. Вона вибрала страх і продовження гри у стриманість. Вона обрала ворожнечу замість зізнання, рятуючись втечею від нього.

Картер залишився стояти посеред кімнати, його плечі були напружені, як сталеві канати. Тиша, що настала після того, як за нею грюкнули двері, була гіршою за будь-який крик.

​Він повільно, важко видихнув. Цей видих був схожий на шипіння пари з пошкодженого двигуна. Протягом секунди він стояв непорушно, дозволяючи чистому, пекельному гніву опанувати його.

​Потім він вибухнув.

​Він не просто був розлючений, він був спустошений і обманутий. Його права рука полетіла в найближчу шафу, але за мить до удару він перенаправив його, і кулак, залишив глибоку вм'ятину у стіні. Штукатурка посипалася на підлогу. Біль був чистим і відволікаючим, але недостатнім, щоб перекрити його внутрішній стан.

​«Вона моя,» — прозвучало у його свідомості, жорстоко. — «Вона просто ще не знає, що її «ні» не мало значення.»

​Він провів рукою по волоссю, схопивши його так міцно, що шкіра натягнулася. Його очі горіли божевільною, хижацькою рішучістю, підживленою відмовою.

Не витрачаючи більше жодної секунди, Картер різко розвернувся. Він був надто розлючений і надто одержимий, щоб залишатися на самоті. Його кроки по коридору до роздягальні були важкими та швидкими, як грім перед бурею, несучи із собою атмосферу невідворотної катастрофи.

Він увірвався до роздягальні, де вже збиралася команда, не сказавши жодного слова. Його поява була такою напруженою і зловісною, що навіть галасливі молоді гравці миттєво замовкли. Він схопив свою ключку і з такою силою врізав нею об підлогу, що решта гравців інстинктивно відсахнулися.

​Він сів на лавку, і почав натягувати форму. Холодний, жорсткий пластик екіпірування був єдиним, що могло стримати його зараз. Уся його істота була готова до бою, і тепер його єдиною метою було перетворити біль від відмови на фізичну, непереможну агресію на льоду.

За тридцять хвилин до початку матчу в роздягальні «Вовків» панувала густа, важка тиша, яка буває тільки перед важливим боєм. Повітря було насичене запахом поту, шкіри та льоду.

​Тренер Мерфі, високий і сивий, стояв перед гравцями, стукаючи маркером по тактичній дошці.

​— Настанови прості, хлопці, — його голос був низький, але пронизливий. — Вони грають у захисний, нудний хокей. Нам потрібна швидкість. Перша лінія, ви розбиваєте їхню оборону високим пресингом. Друга, ви граєте агресивно, як акули на кров. Рід, — його погляд зупинився на Картері, — ти сьогодні наш дизель. Даєш силу, але не втрачай контролю. Один зайвий штраф — і ти на лавці до кінця періоду. Зрозумів?

​Картер лише ледь помітно кивнув, його свідомість була вже далеко — там, де щойно закінчилася його коротка, жорстока зустріч із Еммерсон у кабінеті.

​Тоді встав Джакс Коул, Капітан, кремезний захисник із очима лідера. Його промова була однаковою щоразу, але сьогодні вона мала особливу вагу.

​— Ми не просто команда. Ми — Вовки. Це наш лід! — Джакс обвів поглядом кімнату. — Ми знаємо ціну. Ми знаємо, що від нас чекають. Сьогодні ми граємо не за себе. Ми граємо за логотип на грудях! Вовки! Вовки! Вовки!

​Гравці повторили кричалку, стукаючи ключками по підлозі. Атмосфера була готова вибухнути.

Матч розпочався з шаленого ритму. Перший період був суцільною бійнею в центрі поля. Картер, вийшовши на лід, одразу виправдав свій псевдонім «дизель», розкидаючи суперників бортами.

​На 12-й хвилині першого періоду він прорвався через двох захисників, блискавично кинув шайбу під поперечину, відкривши рахунок — 1:0. Це був гол чистої люті.

​У другому періоді його хаос тільки посилився. Після того, як суддя пропустив очевидний зачіп, Картер втратив контроль. Він жорстко, на межі фолу, збив центрального форварда суперника біля центральної лінії. Прийом був за межею дозволеного, і суперник важко впав на лід, ледь уникнувши серйозної травми. Рефері не вагаючись відправив його на лавку штрафників за надмірну грубість. Сидячи там, він дивився на Еммерсон, яка перевіряла опонента, і відчував, як гнів перетворюється на спрагу.

​На початку третього періоду, вийшовши зі штрафного боксу, він знову довів свою блискучість, забивши свій другий гол, кидком майже з нульового кута — 2:2. Рахунок знову став рівним.

Остання хвилина матчу. Нічия. Атмосфера розпечена до межі. Трибуни ревли.

​Картер стояв на лавці, відпочиваючи, готуючись до останньої атаки. Він мав дивитися на Тренера Мерфі, слухати його схеми. Але він дивився на неї.

​Еммерсон стояла біля входу на лавку, її погляд був прикутий до льоду, але її тіло видавало напругу. Вона знала, що Картер дивиться.

​Раптом, за 5 хвилин до фінального свистка, на льоду стався жорстокий бортовий удар. Нападник «Вовків», молодий новачок Сем Гаррісон, врізався у борт після небезпечного зіткнення і впав, тримаючись за коліно.

​Свисток. Гра зупинена.

​Еммерсон кинулася на лід першою. Це була її робота. Її рухи були швидкими, рішучими. Вона зняла свій захисний шолом і нахилилася над гравцем, перевіряючи зв'язки.