8 (4)

Переконавши себе таким чином, що я зовсім не тому виряджаюсь, щоб йому сподобатись, а навпаки, щоб насолити, я таки нафарбувалась трохи. Навіть взяла помаду, вирішивши кинути її до сумки – хай буде. Якщо раптом зітреться, зможу підфарбувати. Ні, ясна річ, я не збираюсь цілуватись ні з ким, але вода може змити, ну, і таке інше. А поцілунки з Мішею в мої плани зовсім не входять. Анітрохи! Не буде цього, хай навіть не сподівається.

От тільки сумки в кімнаті не виявилось. Я здивовано гмикнула і визирнула до вітальні. Там теж – ні сумки, ні тата. Зате зі входу долинали голоси. О, сумку я, певне, лишила на комоді!

Обсмикнувши сукню і востаннє зиркнувши в дзеркало, аби переконатись, що виглядаю достойно, я рушила на вихід. Та на комоді сумки також не було. Вона з якогось дива опинилась в руках мого батька. А сам він стояв в коридорі поруч з моєю подругою Таєю.

І вигляд у тата був зовсім не таким благодушним, як всього кілька хвилин тому. Зараз він похмуро дивився на мене, мов на якусь злочинницю, мружився холодно та підступно, так, що мені аж погано стало. Господи, це… Що ж відбувається взагалі?

– Тай, ти… Чого тут? – здивовано перепитала я. – Тату, чому ти тримаєш мою сумку?

– Перевіряю, – промовив батько і махнув моїм гаманцем. – А твоя подруга прийшла розповісти мені, що ти взагалі збираєшся накоїти.

– Що?! – видихнула я.

– Ага. Розповіла мені, що ти йдеш ні на який не дружній квест, а з мужиком до клубу, – відрізав тато. – І як мені це розуміти взагалі? Невже я такий поганий батько, що не зміг тобі пояснити, наскільки це небезпечно і непристойно?!

– Тату, це не те, що ти…

– Ти нікуди не підеш.

Мені був знайомий цей тон. Саме так я колись не потрапила на випускний, таким тоном мені забороняли їхати на екскурсію, а до двоюрідної сестри в гості я змогла вирушити лише тоді, коли батько отримав гарантії від самої Лади, що вона не лишатиме мене наодинці зі своїм чоловіком. І це при тому, що той самий чоловік – інтелігент, порядна людина і однолюб, та він би на мене навіть не глянув.

Я ж раптом зрозуміла, що піти на цю зустріч для мене важливо. І не так тому, що я дуже хотіла змусити Мішу дотриматись умов суперечки і перестати потім за мною впадати, як… Сподівалась, що мені сподобається той квест і те, що я на ньому побачу. Бо триклятий Василенко таки задурив мені голову, хоч і не настільки, як сподівався.

Тож я була налаштована боротися до останнього.

– Тату, я вже доросла, – твердо промовила я. – І маю право сама вирішувати, йду я кудись чи ні. Це просто квест, а не якісь розбещені розваги. Мене ніхто не образить. Тобі не варто переживати.

– Мені краще знати, що тобі робити, – грубо обірвав мене батько. – Таїсія мені в деталях розповіла, що це за клуб.

– Я не могла дозволити тобі зробити таку дурницю, подружко, – ласкавим голосом зронила Тая, відкриваючи свою істинну натуру. – Тож твій тато вчиняє правильно. Не переживай, твоя картка не пропаде, твій тато віддав її мені, – і вона продемонструвала тоненький шматочок пластику. – Я передам Міші, що ти не змогла прийти. Думаю, він не засмутиться, що я прийшла тобі на заміну. Бувай, люба, – і вона вислизнула на двері, лишаючи мене один на один з розлюченим батьком.

Я позадкувала і боляче вдарилась спиною об комод. Тато наступав на мене, мов та гора, і втекти від нього, на жаль, було нікуди.

– Скільки разів, – прогуркотів він, – я маю тобі говорити, що сходитися з чоловіками – це небезпечно! Єдиний, хто має право торкатися моєї доньки – це той, хто візьме її за дружину!

– Тату, та не мало бути нічого такого! – видихнула я, хоч і знала, що це все марно. – Чому ти одразу підозрюєш найгірше? Це просто квест! В дружній компанії! Не знаю, що там наговорила тобі Тая…

– Я знаю, що таке чоловіки! – прогримотів батько. – А ти не хочеш мене слухати!

– Бо ти говориш дурниці, так ніби ми в позаминулому столітті!

Я спробувала пройти повз батька, але він міцно схопив мене за руки, стиснув до болю, так, що у мене аж затріщали кістки. Я пискнула від болю, та марно. Він силою поволік мене до кімнати і заштовхнув всередину, не звертаючи увагу, куди я там впаду і чи не вдарюсь часом.

– З сьогоднішнього дня ти під домашнім арештом, – гаркнув батько. – Носа з дому не показуватимеш! Інтернет я вимкну, про телефон – забудь. Сиди навчайся, а не з хлопцями загравай!

Він зачинив двері, і я почула, як у замковій щілині повертається ключ.

– Сидітимеш голодна, доки не попросиш побачення за свою поведінку!

– Мені нема за що вибачатись! – істерично видихнула я.

– Нічого! Кілька днів на самоті чудово прочистять тобі мозок.

Я схлипнула. Зовні почулися важкі кроки – це батько, розлючений, ходив квартирою і, певне, згадував, як вимкнути роутер. Я сподівалась, що він знов заплутається в дротах, кинулась до ноутбуку, маючи надію, що хоча б сестрі встигну написати, та марно. Повідомлення так і не відправилось.

Отже, я знову в повній владі батька, і захистити мене нема кому. А клята Тая, якій я так довіряла, яку вважала своєю подругою, просто вирушила замість мене на моє побачення. Звісно, Міша її відсовувати не буде. В понеділок, певне, вже з’являться під руку, як парочка. Та я навряд чи це побачу, бо не факт, що тато мене випустить. І зв’язатись нема з ким.