8 (1)

Картка-запрошення в клуб, здавалось, палила мені бік крізь гаманець, сумку, кофту та блузку. Я уже тисячу разів сказала собі, що насправді не варто нікуди йти, і взагалі, Міша якусь дурницю з тим квестом придумав, не варто мені на це вестися, але чи була я готова вкотре відповісти йому відмовою? Ні. Тим паче, такі звабливі умови…

Адже варто буде сказати йому, що мені не сподобався квест, і все! Питання закрите. Він більше ніколи не чіплятиметься до мене через усілякі дурниці, ніколи нічого не хотітиме, не…

Господи, і я в це вірю? Це ж Міша Василенко. Він знайде триста відмовок і знов візьметься за старе, не варто навіть сумніватись. Але сходити я все одно хотіла.

Та зранку, ясна річ, треба було йти не в клуб, а на пари. Я вискочила з дому навіть раніше за батька, бо прийти треба було на восьму п’ятнадцять. Власне, я думала, що на занятті буду якщо не одна, то точно в не надто великій компанії, та, на мій подив, аудиторію уже відчинили. Всередині я побачила кількох незнайомих мені аспірантів – ми з ними перетинались кілька разів, але я навіть не знала імені тих хлопців, – і Михайла. Він уже встиг зайняти одне з найзручніших місць в усій аудиторії і привітно помахав мені рукою, підзиваючи до себе.

Взагалі-то я планувала сісти десь подалі, аби він не провокував мене, але чомусь рішуче закрокувала саме до Василенка.

– Ранок добрий, – він весело всміхнувся. – Ти така сонна. Невже сова? А я думав, всі відмінниці мають бути жайворонками.

– Індик думав – в суп попав, – гмикнула я, ледь стримуючи позіхання. – До речі, який режим сну у індика?

Я всілась поруч з ним, кинула сумку на стіл і здригнулась, згадавши про картку, що лежала в гаманці. Дідько, дарма я влаштувалась поруч з Мішею, треба було займати парту максимально далеко від нього, так, щоб він навіть дивитись в мій бік не міг.

– У індика, – Міша підсунувся ближче, – режим сну залежить від того, яка совичка прокидається поруч з ним…

– Міш!

– Ну що «Міш»! Ти який режим більше любиш? Враховуй, що заснути я тобі довго не дам.

– Придурок.

– Ну от, тільки-но був індик, а вже придурок. Я дуже швидко росту від пташки до людини… То що, Ксюх, ти жайворонок чи сова?

– Голуб.

– О, голубка ти моя вірна, – він накрив мою руку своєю. – Сьогодні все в силі?

Треба відмовитись, поки не пізно, бо це добром точно не закінчиться. Але Михайло так ласкаво тримав мене за руку, що мені хотілось погодитись і на квест, і на стосунки, і на все на світі… Він якось ненормально на мене впливає. Не має такого бути! Я повинна лишатись максимально неприступною, суворою, а не починати проникатись до нього симпатією. Так і до закоханості недалеко, а я не хочу дозволяти собі почуття до такого, як Міша!

– В силі, – зітхнула я. – Але пам’ятаєш умови? Якщо мені не сподобається, то ти просто назавжди лишиш мене в спокої.

– Ну, хоча б дружити нам можна буде, так?

Як я і думала, він уже заздалегідь шукає для себе можливості потім продовжувати в тому ж дусі! Це не людина, це якась катастрофа для порядної дівчини. І як мені з цим боротись?

– Мені здається, ти вже шукаєш способи порушити нашу угоду.

– Взагалі, мені нема про що переживати. Ти однозначно будеш в захваті від квесту, закохаєшся в мене після першого ж конкурсу, і вже в понеділок ми прийдемо на навчання в статусі хлопця і дівчини.

Він нахабно погладив мене по кісточках пальців. Від цього по всьому тілу пройшла дивна хвиля тремтіння, і я шумно видихнула повітря, намагаючись хоч якось повернутись в норму. Чи варто говорити, що нічогісінько в мене не вийшло? Міша дивився на мене такими очима, що миттю згадались усі наші палкі поцілунки.

– Так, – я смикнулась, вивільняючи руку, – пообіцяй мені, що там все буде в межах пристойності. Ніяких приватних кімнат…

– Господи, де ти такої гидоти надивилась?

– В книжці читала, у мене сестра письменниця, чи ти забув? Вона багато чого гуглить! – гмикнула я. – Отже, нічого такого?

– Звісно, ні! Якщо я тебе кудись і поведу, то це буде моя квартира, білочко моя.

– То білочка, то сова…

– Я обираю варіант, який тобі сподобається. Повернутись до совички? – він знов посміхнувся на всі тридцять два зуби, і я мимоволі потерла щелепу, бо вирваний зуб мудрості нагадав про своє існування фантомними болями. – Щось не так?

– Та зуби від тебе зводить, – фиркнула я. – Не знаю уже, як від такого щастя, що в твоїй особі мені на голову звалилось, збутись… Але дивись. Якщо мені щось радикально не сподобається, я до кінця той квест доходити не буду. Розвернусь і піду, ясно?

– Тобі сподобається, – запевнив Міша. – Я гарантую. Настільки, – він нахилився впритул до мене і зашепотів на вухо, – що ти навіть не захочеш від мене йти. Прихопи з собою щось сексуальне для ночі, м?