5 (3)

…На жаль, всі мої найгірші передчуття справдились. Коли лекції нарешті закінчились, і ми з Михайлом прийшли до бібліотеки – точніше, я його приволокла, бо він мав намір відкласти все на останній день, – виявилось, що видання, які вказав Стасенко, ексклюзивні, того читати їх треба тільки в бібліотеці. І конспектувати, ясна річ.

– Добре, що у мене хоч ноут з собою, – пробурмотів Михайло, розкладаючись за незручним дрібним столом. – Що це взагалі за совок такий?

– Це не «совок», а «геніальні методи виховання студентів», – закотила очі я. – Сідай. Міг обрати когось іншого в пару, і тебе б не змушували це все робити, між іншим.

– Ага, – кивнув Міша. – І мав би я двійку, полетів би геть з аспірантури… Нє, знаєш, ти все ще видаєшся мені ідеальною кандидатурою.

Він відсунув для мене стілець.

– Прошу, Ваша Високосте.

– Перестань блазнювати, – закотила очі я, але на стільці все-таки вмостилась.

В бібліотеці було очікувано порожньо. Ясна річ, ніхто окрім мене поки що не сприйняв заяви Стасенка про відвідання цього давно забутого студентами місця серйозно. У мене ж не було сумнівів, що в мережі оцей горе-раритет не знайти, принаймні, в нормальній якості так точно. Крім того, я ще обрала нормальну тему! Тут прямо розділ так і називався.

Що будуть робити нещасні з електросмогом, важко навіть припустити. Хоча, може, така література в бібліотеці теж знайдеться. Тут є десь поверх для божевільних?..

Михайло сідати не поспішав. Він зупинився просто за моєю спиною, вчепився пальцями в стілець і похитувався вперед-назад.

– Вмостись уже, – зітхнула я. – Впадеш. Крім того, ти мені заважаєш. А я намагаюсь робити те, що треба, між іншим, нам обом!

– Пробач, моя королево, – протягнув отим своїм паскудним тоном Михайло. – Слухай, – він схилився до мене ближче, – а де бібліотекарка? Вона що, з нами не сидітиме?

– Ні, не сидітиме, – похитала головою я. – З чого б то раптом?

– Ну, у нас же ексклюзивне видання і все таке…

– А у неї обід, і у їдальні свіжі булки з горохом. Крім того, нащо нам оце? Вкрадемо ми його, чи як? – я вказала на стару потріпану книжку. – Сідай, нам ще купу роботи треба виконати, аби підготувати реферат і презентацію. Давай, давай.

Михайло не поспішав вмощуватись поруч. Він випростався, а тоді нахабно вклав долоні мені на плечі. Я здригнулась, спробувала його відштовхнути, але замість того тільки почула промовлене аж надто звабливим тоном:

– Ти така напружена… Дозволь, я допоможу тобі трошки розслабитись. Я роблю такий надзвичайний масаж, м-м-м, закачаєшся.

– Міш, прибери лапи.

– Ну чого ти! – зітхнув він. – Постійно мені таке кажеш. Я ж хочу як краще. От зараз я відчуваю, наскільки напружена твоя прекрасна спинка…

Моя спинка була не така вже й прекрасна, але справді боліла. Михайло ж стиснув мої плечі та провів великими пальцями вздовж шиї, і це виявилось так несподівано приємно, що я не змогла стримати тихий, ледь чутний стогін.

Так, стоп. Я повинна тримати себе в руках і не піддаватись на провокації. А то так недовго і до того, що я просто розтечусь в його руках, мов той сніговичок, якого викотили на сонце.

На жаль, мої спроби уважно вивчати зміст книги були марними. Михайло, може, і мав надто довгий язик та ліз до мене аж надто нахабно, але у чомусь він таки майстер. Наприклад, у питаннях масажу. Пальці у нього були тонкі, мов у музиканта, ну, чи у програміста – це ближче до спеціальності, – та сильні. Тож я здалась і закрила очі, насолоджуючись тим, як він проминав мені спину, перебирав хребці, розтирав втомлені м’язи.

– У тебе такі плечі красиві, – прошепотів він мені на вухо, коли я майже повністю провалилась у вир незвичних відчуттів. – Такі… м-м-м.

Я промовчала, тільки ледь чутно фиркнула.

– Такі руки, – Михайло нахилився до мене впритул, не перестаючи розтирати плечі. – Але ти дуже втомлена і напружена.

– Ага…

– Тобі б нормальний масаж, – його голос звучав геть тихо і звабливо. – Такий, щоб, знаєш, з маслами. Розтягтись повністю, ну. Я готовий такий робити тобі кожного ранку, Ксюш. Погоджуйся, тобі сподобається. Що скажеш?

Я не сказала нічого. Та одні приємні відчуття раптом змінились іншими. Я здригнулась, коли руки раптом змінились губами. Михайло просто відкинув в сторону моє волосся і обережно, ласкаво, ніби дражнячись, вкривав мою шию поцілунками.

– Що ти робиш? – спробувала запротестувати я, та марно. Михайло ледь відчутно потягнув мене за волосся та впився в губи поцілунком.