5 (1)

Тато повернувся в неділю ближче до обіду. До того часу я вже встигла провести сестру – вони з Русланом поїхали зовсім рано, аби потім відіспатися вдома, – закінчити-таки англомовну статтю і отримати двадцять три повідомлення від Міші. Довелось відписати, що на побачення я не піду, і взагалі, йому б краще лишити мене в спокої і перестати так нав’язуватись.

Потім був дзвінок, тільки вже не від Василенка, а від Карогодського. І краще б дзвонив Міша! Свят читав мені вірші, зітхав за моєю сестрою, розповів, яка вона в мене прекрасна – а то я не знаю, – і запропонував зустрітись, бо дуже хоче більше про неї дізнатись.

Звісно, я відмовилась! Ще тільки я не зустрічалась з хлопцями, які хочуть отримати зайву можливість побалакати з Ладою. Ну геть совість втратив, чесне слово!

Крім того, друга половина неділі пішла на розмови з татом. Він розпитав мене, як я провела вчорашній день, гмикнув, коли почув, що приїжджала Лада, але нічого поганого не сказав.

Про те, що окрім неї я була ще в компанії трьох чоловіків, я говорити завбачливо не стала. Нащо йому ця зайва інформація, якщо тато нібито і не розпитував детально? Наявність жінки в компанії в будь-якому випадку робить її безпечнішою…

Так, подібне ставлення батька до моїх стосунків з чоловіками справді не було нормальним. Я розуміла, що він періодично намагається контролювати те, що взагалі чіпати не має права, і що це набуває патологічних ознак, але сваритись все одно не хотіла.

То мине.

Рано чи пізно він змириться з тим, що я достатньо доросла та маю право на своє особисте життя, перестане так мене контролювати…

Ну, або ні. Але коли проблема посилиться, тоді я і буду її вирішувати, а поки що нема сенсу зайвий раз себе накручувати, чи не так?

Ввечері ми з татом просто дивились разом якийсь старий сімейний фільм та згадували минуле. Він зітхав по тих часах, коли мама ще жила з нами, але на моє питання, чи вона не збирається приїхати до нас ще, чи, може, ми до неї, тільки відмахнувся, сказав, що задля наших забаганок нема чого ризикувати роботою.

Я знов не сперечалась. Сум за мамою давно вже перейшов в такий собі стазис, і я старалась ігнорувати погані думки з цього приводу, які вперто крутились в моїй голові. Звісно, вона нас любить, вона моя мама! І приїде, як тільки заробить стільки, скільки хотіла…

А уже зранку в понеділок я вперше дозволила сама себе спитати, чому, власне, мама поїхала на ті заробітки. Тато завжди мав гарну зарплатню і не був жадібним, не надто контролював наші витрати. Я ще так і не знайшла роботу, але мала високу стипендію, і зараз, як аспірантка, теж отримувала достатньо, аби не проити в нього кошти на усілякі дрібниці. Тож… Навіщо мамі взагалі було вирушати за кордон? Тим паче, не в якості запрошеної спеціалістки чи чогось в тому дусі…

Просто заробітчанкою.

– Про що думаєш, Ксюх?

Я стрепенулась і боляче вдарилась коліном об парту. Повернула голову і роздратовано застогнала.

– Тут же сиділа Тая!

– То вона на попередній лекції сиділа, а зараз вирішила, що ти дуже нудна, ну, чи пара дуже нудна, і просто втекла, – повідомив мені Василенко. – Того тепер я сиджу тут.

– Ти кинув бідолашного Святіка одного?

– Я злохну, якщо він переповість мені ще одну книжку твоєї сестри.

– Е! Моя сестра гарно пише! – обурилась я, а тоді перелякано закрутила головою, чи часом не балакаю на повний голос при викладачеві.

Та ні, лекція ще не почалась. Це я так пірнула у свої думки, що навіть не почула дзвінок, пропустила, як Тася пішла… Ну, молодець, що там сказати. Поринула, так би мовити, думками у глибочінь сімейних проблем.

– Твоя сестра справді дуже гарно пише, але Святік не гарно переказує, – відзначив Міша. – І взагалі, він уже замучив мене цими своїми творчими потугами. Того я сьогодні сиджу з тобою.

– Взагалі-то я…

– Добрий день, шановні.

Я стрепенулась. Наступна лекція була від професора Стасенка. Він завжди вважався дуже специфічним чоловіком, міг один день видавати просто геніальні думки, а на другий нести таку цілковиту дурню, що хотілось кудись втекти.

Головне, вгадати, який саме тип активності у нього буде сьогодні, вважалось неможливим. Навіть по зовнішньому вигляду! От я зараз придивилась до професора, але так і не знайшла жодного підтвердження, що нам розповідатимуть про моделювання математичних процесів, а не про небезпеку вакцинації.

Що його так ця тема турбує? Уже багато років як минула пандемія, а він все ніяк не заспокоїться з її приводу…

Вникати, що за особисті трагедії змусили професора Стасенка втратити частину своєї адекватності, я не стала. Почула, що сьогоднішньою темою буде декомпозиція, і зітхнула з полегшенням. Чудово, отже, він збирається викладати те, що треба, а не те, що стукнуло йому раптом в голову.

Перша частина лекції пройшла нормально, але я, сказати по правді, напружилась, коли Стасенко раптом змовк і прискіпливим поглядом окинув всіх присутніх. А тоді промовив:

– Що ж, зараз ми з вами розіб’ємось на пари та отримаємо індивідуальне завдання на наступний тиждень. Хто з ким хоче працювати? Бажано об’єднуватись в межах однієї спеціальності.