1 (4)

Вискочивши на вулицю, я змогла трошки заспокоїтись. Доки обходила наші два корпуси, майже бігцем долаючи вузьку доріжку поміж деревами, ледь не побила собі всі ноги, та поспішала все одно. Краще не викликати у батька зайвих питань.

Татова машина уже стояла біля університетської арки. Я задалась питанням, як же він сюди заїхав, якщо це заборонено, але вголос озвучувати його не стала. Просто заскочила на переднє сидіння, всміхнулась і прощебетала:

– Привіт, татусю. Дякую, що заїхав.

– Привіт, люба. А що це за такий дивний маршрут щойно був? Ти вийшла не з того корпусу. Я спостерігав за дверима.

Я важко зітхнула.

Мені часто повторювали, що у мене ідеальний тато. Найкращий в світі. Що ж, я не сперечалась – він справді дуже хороший… коли мова не йде про контроль.

Не знаю, яка саме таємнича історія, що трапилась в минулому Леоніда Мельничука, настільки сильно його вразила, та проблеми через це маю я, і всі плювати хотіли на те, що я повнолітня, доросла дівчина. Ну, тобто, не всі, а одна конкретна людина – мій тато. Він вважає, що треба контролювати кожен мій крок, аби поруч зі мною не опинились ті самі хижі чоловіки, яких довкола – безмежна кількість.

Він не вважає мене ані розпусною, ані якоюсь неправильною, ні, просто думає, що я беззахисна, і мене треба обов’язково прикрити від всіх. Перший поцілунок тільки після одруження, що вже говорити про щось більше?

Я взагалі-то не надто мріяла про романтику і таке інше, тож з батьком ми зживались. Правда, моя двоюрідна сестра Лада регулярно повторювала, що він – навіжений бовдур, моя мама не на заробітки поїхала до Європи, а просто від нього втекла, і мені треба наслідувати її приклад. Лада навіть пропонувала мені перебратись до неї, до Києва.

Можу собі уявити, що б влаштував батько, якби про це почув. Адже Лада живе з чоловіком, і «господи, Ксюшенько, це зруйнує їх шлюб і поставить тебе під загрозу». Поняття не маю, чим Ладин Руслан може мені загрожувати, хотів би зраджувати – знайшов би з десяток коханок в своєму театрі, де він режисер, але ж ні, не дивиться ні на кого навіть. Але батька не переконати, а тут, в рідній Вінниці, у мене і кар’єра, і університет, і друзі. Ну, тобто, подруги, бо «дружби між чоловіком та жінкою не буває».

От і зараз – я всього лиш іншою дорогою вийшла з університету, а тато вже підозріливо дивиться на мене, ніби мене хтось образив.

– Та у нас знов сходи помили, – похитала головою я, – з п’ятого корпусу в другий нормально не перейти, там тільки носом зарити. Не переживай так, тату, все в порядку.

– Марину Львівну бачила? – уточнив батько, потираючи підборіддя крізь густу руду бороду.

– Ясна річ. То ж до неї і ходила.

– Ну, це добре, – він серйозно кивнув. – Як все-таки гарно, що ти під її керівництвом була. Все-таки, достойна жінка твоя Марина Львівна. Розумна така, стримана. А головне, не чіплятиметься. А то цій всій вашій професурі я геть не довіряю, Ксеніє. Ой, не довіряю. Вони всі ласі до молоденьких дівчаток. Дивись там, обережно. Тільки хто погано зиркне – одразу говори батькові!

Згадався Василенко, небесна блакить його очей, нахабна посмішка, тепле дихання, що палило мені шию… Поруч з ним в мені спалахували почуття, яких я раніше, певне, взагалі не знала. Та поруч з дивним збудженням майже миттєво проростала злість. Сперечатись він буде. Закладатись на мене. Скотина!

– Звісно, тату, – я щиро посміхнулась. – Та не переживай. Нічого поганого зі мною не трапиться.

– Ой, все одно. Пішла в цей свій політехнічний, – батько завів машину. – Краще б обрала якусь професію, де чоловіків поменше…

– Тату!

– Щось таке більш жіноче…

– Ага. Журналістику, політологію, міжнародні стосунки?..

– Та боже збав! – видихнув батько. – Ще не вистачало, щоб поруч з тобою якісь депутати крутились. Ні, знаєш, ти права. Комп’ютери то якось безпечніше. І Марина Львівна твоя мені подобається, надійна жінка. Така в погану компанію не затягне.

– Так, – усмішка моя поступово згасала. – Куди ми зараз, тату?

– Додому, – повідомив він. – Я вже замовив їжу з ресторану, відсвяткуємо твій перший день в аспірантурі. М? Шкода, що твоя сестра не приїхала і що мама не може…

Ага, шкода. Мама-то зрозуміло чого, а Лада приїхала би, тільки вона не хоче сама пхатись до іншого міста, хай дорога і не надто далека, а на її чоловіка мій тато знов дивитиметься вовком. Як і на будь-якого іншого мужчину, що посмів наблизитись до мене ближче ніж на сто метрів.

Хоча не все так і погано. Однокурсників же тато не перевіряє. Того ж Василенка. Я собі уявляю, скільки б він обурювався, якби раптом дізнався, з ким це я вчитимусь! Ні, не треба батькові такої інформації, ні в якому разі…

– Про що це ти замислилась? – батьків голос змусив мене здригнутись. – Все добре, люба? А то ти така бліда, я просто не знаю…

– Втомилась просто, переживаю про завтрашній день, – пояснила я.

Сподіваюсь, Михайло до мене більше не полізе. Тільки з ним проблем не вистачало!

Та в цей момент я ще не знала, наскільки мої сподівання марні.