Глава 2

Сьогодні більше повідомлень не було. Після тренувань, коли ми повертались додому, Ден повідомив, що святкуватиме свій день народження на наступні вихідні на дачі. Я, зрозуміло, серед почесних гостей. Усвідомлюю, що Макс теж там буде, бо Денис запросив усю свою групу з універу, а той красунчик не пропускає жодної можливості покрасуватися на публіці.  

Вже пізно ввечері знову булькнуло повідомлення в телефоні. От, дідько, якщо це знову той самозакоханий гусак, заблокую:

Доброго вечора вам, моя леді! Як Ваш настрій? Надіюся – Вам його сьогодні ще ніхто не зіпсував? Маю зізнатися: Ви з самого ранку так налякали мене, що  я аж весь день збирався з духом, аби Вам написати. Не смію запитати: чи можу я розраховувати на пробачення?

Ану здивуй мене, самозакоханий засранцю. Ти змінив тон у спілкуванні, з'явилися вишукані манери. Хочеш пограти? Задумуюсь на хвилинку. А знаєш, не буду я тебе блокувати, давай пограємо. Думаю буде весело, принаймі скучно точно не буде. Можливо так за грою ти втратиш пильність, і я виведу тебе на чисту воду, дізнаюсь хто ти? Мені вже аж стало цікаво. Хм…«леді». Треба терміново придумати, як тебе креативненько назвати щось в тому ж дусі. Ну, скажімо…«мілорд». …Співзвучно звучить. Дуже вже аристократично. Пограємо в манірних аристократів. Мені вже навіть подобається та ідея й та гра:

Доброго вечора, мілорде! Які манери. Шкода, що я не чую інтонації, з якою це мало б звучати. А щодо пробачення – звичайно. Хіба могло бути інакше. Гадаю, в тобі пропадає талант дипломата, –  пишу й задоволено посміхаюсь.  Від нього повідомлення приходили одне за одним:

Моя леді, вельми Вам вдячний, що оцінили мої старання. А якщо Ви зволите почути мій зачаровуючий оксамитовий баритон, то я готовий вже й відразу виконати Ваше бажання й зателефонувати.

*

Ну що Ви, що Ви, не потрібно! Це не вартує Ваших зусиль, мілорде! Облиште. Поки обійдемось письмовими люб'язностями.

*

Як забажаєте, моя леді! Падаю до Ваших ніг.

*

Пробачте, мілорде, мушу відлучитись до сну, бо завтра зранку маю відправитись на дипломатичну службу.

*

Так-так, звичайно! Солодких сновидінь!

*

Дякую! Які ви ґречні.

*

Все для Вас і тільки для Вас!

До останнього повідомлення кріпилась троянда і середньовічний лицар в глибокому поклоні. Цю картинку напевне сам згенерував в додатку. Гм…, починаю думати, що мені вже навіть подобається таке спілкування, весело. Ловлю себе на думці  що якось дуже несподівано в процесі переписки змінилась тональність розмови: від відвертого кпинства, сьогодні той інкогніто-незнайомець став вишуканим комедіантом. Дуже цікаво, що ж спровокувало в ньому таку переміну? 

А якщо розглянути варіант, що він мене знає, і ця наче випадковість – гарно спланована операція. Цілком можливо. Треба його так заплутати, аби він втратив пильність, і проколовся. Ситуація інтригує. Про все решта подумаю потім. Лягаю спати, завтра насичений день. Цікаво, що мені зранку напише той інкогніто-незнайомець і чи напише взагалі та хто це?

****

Прокидаюся від дзвінка будильника. Тягнуся до телефона, щоб відключити повтор, який я поставила кожні десять хвилин, аби не проспати. Сьогодні на першій парі здаємо колоквіум в куратора, а він просто не зносить запізнень. Якось особливо нині ліньки вставати, а все через ту нічну переписку. Це продовжується вже цілий тиждень. Стає щоразу цікавіше. Смішно сказати, але я вже так звикла, що чекаю на ці повідомлення. Мені подобається отримувати приємний бонус бадьорості у вигляді ранкового привітання:

Доброго ранку, красуне! Як твій настрій сьогодні?

Далі якісь милі дрібнички, веселі смайли, а на завершення:

Гарного тобі дня, красуне! 

Так приємно все це, й налаштовує на позитив. Перед сном аналогічно. Наше інкогніто спілкування дуже скоро перейшло на інший рівень приємних віртуальних стосунків без кпинства та болючих приколів. Без тих повідомлень я вже навіть скучаю. А вчора взагалі так, між іншим, зробила експеримент, просто прикольнулась і попросила… сама не очікувала:

Ану, здивуй мене, розкажи мені на ніч свою улюблену казку, звичайно ж, якщо не важко, а ще приємніше було б, якби ти захотів… зізнатись хто ти?

Бачу, перестав друкувати, але  в онлайні. Мить очікування здалася мені вічністю:

Знаєш, я думав над цим і навіть кілька разів поривався, але…є ризик, що я тобі не сподобаюся, може в тебе  настільки високі вимоги, що я їх не подолаю. У мене дуже складний характер, і взагалі я… Одним словом, поки я не готовий ризикувати. Я так вже звик до нашого віртуального спілкування.

З його слів я не розумію, чи знайомі ми особисто, але він мене точно знає.  Вирішую, що іншим разом, але казку ніхто не скасовував!!!

Ну що ж, казку так казку. Зручно вмощуйся, і буде тобі казка, моя  улюблена казка. Отже, починаємо лицедійство від  Антуана  де Сент-Екзюпері «Маленький принц» для чарівної  Августи…