Глава 1

Прокидаюся від звуку повідомлення на телефоні. Учора забула поставити його на беззвучний режим – засиділася над презентацією з психології майже до ночі. Та коли вже все практично було готове і залишалося додати лише кілька слайдів, як раптом староста написала в груповий чат, що перші дві пари сьогодні скасовуються. У нашої викладачки  з психології щось сталося, а заміну не встигли знайти. Попри те, що її вже роками всі потоки жартівливо називають «психічкою» через імпульсивний характер, вона вперто залишається собою – чесною до різкості, живою до болю, не поспішаючи бути зручною.

До речі, прізвисько «психічка» так міцно до неї причепилося, що навіть деякі колеги почали вживати його жартома. Було трохи прикро через скасування занять, бо я ж увесь вечір працювала над тією презентацією й мала намір отримати хороші бали.

Скоро кінець семестру, сесія. У нас змішана система оцінювання: сумується середній семестровий бал за всі теми та результати екзаменаційних тестів. А враховуючи, що я хочу зберегти підвищену стипендію й на наступне півріччя, то ця робота для мене архіважлива.

Єдине, що тішить – сьогодні до обіду я вільна. До університету тільки на третю пару. Інакше я б провела цей вечір з Деном на тренуванні. 

Ми з Денисом хороші друзі. Проте останнім часом він почав давати натяки на щось більше… хоча межі не переходить і на місці топчеться вже пів року. Нічого серйозного, тож я спокійна – дружба є дружба. Колишня подруга Віталіна від заздрощів розпустила чутки, що ми пара, й вони миттєво розлетілися університетом. Це нас неабияк розважило, і ми навіть не намагалися нічого спростовувати. Тепер усі впевнені, що я з Деном зустрічаюся, що мене, чесно кажучи, неабияк забавляє. Хлопця у мене поки немає, а Денис теж вільний – ідеальна ситуація для легких підколок друзів!

Минуло пів року, як він розійшовся зі своєю дівчиною. Причин я не з’ясовувала,  а він не звірявся – ми просто про таке не говоримо. У нас зовсім інші теми для розмов.

Нас поєднує спільне хобі – стрибки з парашутом. Уже понад рік ми займаємось в одному спортклубі. Ден привів мене туди, якось запросивши на змагання. На той момент він тренувався там уже понад два роки. А мені саме тоді дуже хотілося змінити обстановку й хоч трохи переключитися. Це виявилося якраз вчасно.

У нас з Денисом одна альма-матер. Я – першокурсниця факультету психології, Ден навчається в магістратурі на економічному. Наступного семестру у нього  диплом. На любовному фронті в мене – повний штиль. Мені подобається одногрупник Дена, Максим, але там мені нічого не світить.

Макс – баскетбольна зірка університету, справжній красень: атлетична статура, круті плечі, сильні руки, зріст трохи за метр вісімдесят. Темне хвилясте волосся, чіпкі попелясті очі з тим хижим, загрозливим поглядом фатального чоловіка, в яких час від часу спалахує той небезпечний, тривожно-звабливий блиск, що так легко зачаровує. Такі хлопці стовідсотково подобаються дівчатам. У його розпорядженні – весь університетський «розарій».

Я ж тримаюсь осторонь. І хоч я не сіра мишка, але й не топмодель:висока брюнетка з великими зеленими очима, виразними губами, стрункою талією та пишним бюстом. 

Ден – повна протилежність Максу. Також високий, але з прямим русявим волоссям, теплими, глибокими, запаморочливими бурштиновими очима, широкоплечий, рельєфний зі спокійною, врівноваженою манерою триматися.

За межами університету з Максом ми вперше перетнулися два тижні тому – на дні народження Світлани. Тоді ми ледь перекинулися поглядами. Здавалося, він мене взагалі не помітив. І це нескладно пояснити: я для нього – німа тінь, не мажорка і не модель.

Ми зі Світланою навчаємося в одній групі. Подругами ніколи не були, але останнім часом вона чомусь настирливо тримається біля мене – вперто «дружить», ніби ми з нею з одного кола. Навіть на своє день народження запросила. Я ж пішла виключно з цікавості з наміром хоч щось дізнатися про її справжні наміри. Та поки безрезультатно – її дивний особливий інтерес до мене й далі залишається  загадкою. Підозрюю, що тій «щирій подрузі-мажорці» точно щось від мене потрібно. От тільки що саме – її істинні мотиви не розумію, тому й тримаю обережну дистанцію.

А Світлана, як та причепа, все крутиться поруч, говорить натяками, розпитує про хлопців та надто вже цікавиться моїм особистим життям. Довелося запевнити її, що я з Деном пара, і я до нестями в нього закохана. Вона ніби заспокоїлася, але «дружити» не перестала.

Насправді у Світлани своя компанія, у мене – своя. В університеті за нею давно закріпилася слава мажорки – самозакоханої егоїстки. Хлопці біля неї табунами так і в’ються, а їй Макса подавай. Але він на неї чомусь не ведеться – несприйнятливий до її чар.

*****

Розбудив телефон. Восьма ранку. Нормальні люди вже, мабуть, повставали, але в мене сьогодні вільний ранок, тож могла повалятися довше. Останнім часом через залікову сесію катастрофічно не висипаюсь. І кому це так кортіло написати з самого ранку? Ррр… Хто наважився так безцеремонно порушити мій сон? Одне тішить – до обіду я вільна.

Ліниво потягуюся, намацую телефон, відкриваю Telegram. Нічого важливого чи термінового. Просто від мами – як завжди турботливо та лаконічно:

«Не хотіла тебе будити. Твої улюблені сирники на плиті. Полий квіти на балконі. Повернуся завтра зранку – у мене нічне чергування. Будь чемна! Цілую! Па-па!»

Усміхаюся. У Viberi висить кілька непрочитаних. Два від Дена: питає, чи планую я сьогодні йти в спортклуб і до котрої в мене пари? Одне від старости – скинула посилання на пробні тести. І аж три повідомлення надійшли з незнайомого номера, кожне з інтервалом у три хвилини.