Розділ 8 "Дивна вечеря"

Марія

Перший і останній раз я тягну таку велику сумку до гуртожитку. Руки відвалюються, а я всього лише піднялася сходами. Довго шукаю у сумці ключ і таки, нарешті, потрапляю до кімнати. З останнього мого відвідування тут нічого не змінилося. Якісь речі на двох інших ліжках, кілька сумок, одяг на поличках в шафі. Дівчат немає і схоже не було, бо пилу в кімнаті неймовірна кількість. Сідаю на ліжко і зітхаю. Ох і поїздка. Жодний автобус не з’їсть стільки моїх нервів, як коротка розмова зі Стасом. Я його не розумію і трохи боюся. Інколи він говорить таким тоном, що хочеться вкритися ковдрою і заплющити очі.

Дуже вразила його розмова телефоном. Я не знаю, хто йому дзвонив, але чудово розумію, що вони вороги. З короткої напруженої розмови я зрозуміла, що Стас збирається одружуватися і його наречену звати Маша. Але абсолютно не розумію, чому він запросив мене в кафе. Це все дуже дивно, але й відмовити я не змогла. І як мені тепер думати про навчання, а не про нашу зустріч, я не маю ані найменшого поняття.

Встаю і відчиняю вікно, щоб впустити свіжого повітря у кімнату, а потім починаю займатися прибиранням. Стелю собі ліжко, розкладаю речі, вмикаю холодильник й викладаю туди їжу. Обстежую кухню і роблю чай. Сідаю у кімнаті й вечеряю пиріжком з чаєм. Потім дзвоню бабусі, повідомляю, що усе гаразд і лягаю спати раніше, щоб завтра вчасно з’явитися на заняттях. Лягаючи, кілька разів перевіряю чи зачинені двері, а потім довго лежу, прислухаючись до звуків гуртожитку та гудіння автомобілів за вікном. Сплю тривожно, бо на новому місці дуже незручно. Мені сниться вчорашня поїздка, Стас, якісь інші люди і всю ніч турбує дивне відчуття хвилювання. Під ранок вдається заснути міцніше, але будить голосний стукіт у двері. Підхоплююся з ліжка, накидаю халат й поспішаю відчинити.

— Привіт, — на порозі висока темноволоса дівчина, — я тут живу.

— Ой, проходь, — відступаю, пропускаючи її до кімнати. — Я Маша.

— Приємно, я Христина. Якщо зсередини зачинено, ключем відкрити неможливо, — пояснює й сідає на ліжко. — З усім розібралася? Знайшла місце на поличках?

— Так-так, а інша дівчина де?

— А хто її знає? — хмикає, знімає джинсову куртку й шукає одяг переодягнутися.

Більше нічого не говорить, тому я повертаюся у ліжко і маю ще цілу годину, щоб подрімати. Та виходить тільки на словах, бо Христина починає гупати, стукати і говорити з кимось телефоном. Так, пошепки, але її шепіт такий голосний, що годі й сподіватися знову заснути. А потім підіймається гул у коридорі і гримання посуду на кухні. Оце і є життя в гуртожитку, тут немає спокійної хвилинки. Мені доводиться чергувати, поки на кухні звільниться конфорка, щоб зробити собі сніданок. Записую в голові головне правило ранку в гуртожитку — прокидайся раніше за всіх.

За десять хвилин до початку пари добираюся до університету. Сумбурний ранок продовжується важким днем. Дуже багато нового: розклад, нові люди, знайомства, предмети та купа інформації. Повертаюся до свого нового житла вичавленою, як лимон. Не хочу нічого, тільки впасти на ліжко і лежати аж до завтрашнього ранку.

Коли, нарешті, добираюся до гуртожитку в сумці починає гудіти телефон, я навіть забула ввімкнути звуки. На екрані незнайомий номер. Спершу на думку спадає Стас, але вчора я записала його номер.

— Алло? — зупиняюся, щоб відповісти.

— Тебе можна привітати? — запитує чоловічий голос.

— З чим? Хто це? — дивуюся. Поняття не маю, хто це може бути. 

— Ти мене забула, Машо? Я розчарований, — говорить весело, а я починаю дратуватися.

— Ви мене з кимось переплутали.

— Машо, це Тимур, — нарешті зізнається і я розумію, що це той хлопець з кафе.

— Привіт, — навіть не знаю, що сказати. Ми познайомилися понад два місяці тому і жодного разу не зв’язувалися. Я навіть забула про ту пригоду, якщо не враховувати поїздки зі Стасом.

— Як справи? — питає хлопець.

— Добре, а у тебе?

— Нарешті дочекався, коли ти приїдеш до міста. Хотів привітати з першим навчальним днем і запросити на каву.

— Е-м-м, я навіть не знаю, — гублюся, бо вже розмріялася про відпочинок. А ще пропозиція Стаса не дає спокою, хоча я сумніваюся, що він про неї взагалі згадає.

— Обирай будь-який день, просто прогуляємося, вип’ємо кави за приємним спілкуванням.

— Добре, давай у п’ятницю після занять, бо на вихідних я поїду додому.

— Окей, з задоволенням. — Тоді до зустрічі, — говорить радісно і відхиляє виклик.

Це ж треба, стільки часу минуло, а він тільки подзвонив. Дивний якийсь. Заходжу до гуртожитку, у кімнаті нікого немає. Матрац на третьому ліжку так і лежить згорнутий, третьої мешканки схоже не було. Якщо вони так житимуть тут, то мені можна не хвилюватися, що не вийде займатися.

Переодягаюся, обідаю і сідаю переглядати розклад занять. Потрібно усе запам’ятати і ще знайти репетитора з італійської мови, щоб записатися до нього на заняття. Маю мрію поїхати до мами в гості, але не чекати поки мені хтось щось перекладе, а самій усе розуміти. До того ж знання ще однієї мови точно не завадить.

Думки перериває мелодія телефону, серце робить один гучний удар і починає швидко стукотіти. Його не обманеш, я справді чекала цього дзвінка. Тремтячими пальцями натискаю на відповідь і глибоко вдихаю перед тим як відповісти.

— Добрий вечір, — спокійно не виходить, але я сподіваюся, що Стас цього не помічає.

— Привіт, Машо, — його трохи грубий голос розливається в серці теплом. — Ти готова? Я через кілька хвилин по тебе заїду.

— Так, — зриваюся з ліжка і відчиняю шафу, щоб знайти одяг. Я думала, що він забув. — А куди ми підемо? — голос тремтить, на дорослу дівчину я не тягну ні крапельки.

— Та куди забажаєш, мені не принципово. Через десять хвилин буду, — вимикається, а я активно починаю думати, що одягнути.

Сукню відкидаю одразу, бо в нас не побачення, а проста зустріч. У нього є наречена, не хочу, щоб подумав про мене щось непристойне. Але й відмовити собі у спілкуванні з ним не можу, тому обираю дуже скромний молодіжний варіант: джинсову спідницю на ґудзиках спереду і білу кофтинку з рукавами до ліктя, бо ввечері доволі прохолодно. Макіяж лишається той самий, я тільки легко фарбую губи світло-рожевою помадою. Не обходжуся без краплі парфумів, які мама привезла з Італії, і взуваю білі мокасини. Хапаю сумку, жбурляю в неї телефон і вилітаю з кімнати. Швидко спускаюся сходами і виходжу на вулицю.