ПРИЄМНІ МОМЕНТИ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Якщо сусід на череп вам прасок не кидав,
Вам не щастило, та як трапиться нагода...
Струс мізків це ж як землетрус, розвага для роззяв,
Свербіж під гіпсом — то окрема насолода

адаптація пісні  В.Висоцького

Рідні Пенелопи мене прийняли практично як рятівника і давнього друга доньки, і я переживав що скоро вони могли здогадатися, що я не вчився в університеті Барселони, бо довідки навести було недовго. Пенелопа мене заспокоювала, говорячи у вухо голосом Діани, що вона це питання візьме на себе і забезпечить мені алібі. Принаймні, мене завжди запрошували на спільні трапези з господарями маєтку у великій вітальні. Схоже, бути "другом сім'ї" краще, ніж "студентом-рятівником".

Пенелопа викочувала у вітальню в інвалідному візку. Лердес останнім часом ледве встигала за нею і лаялася, що сама возитиме молоду пані і тій нема чого крутити колеса слабкими руками. На людях ми видавали себе за закохану парочку і, як на мене, парочку досить стриману у своїх відносинах. Пенелопа казала, що в самий раз і перегравати не варто. Мовляв, зайві обійми можуть видати підробку.

Я цілий день проводив з нею і потроху звикав до її зовнішності. Ми багато часу приділяли фізичним навантаженням, а з недавніх пір вона взялася мене вчити іспанської, хоча я ще не зовсім добре знав англійську. Втім, іспанська розмовна — це простіше, ніж писати з помилками англійською. Принаймні, так здавалося мені. Крім того було цікаво, мабуть тому що я повторював слова, а не заучував правила написання.

Перші тижні приїжджала на своїй машині одна й та сама медсестра, яка ставила Пенелопі крапельниці, але ось уже місяць як це закінчилося, і Пенелопа, спираючись на мене або на ходунки, намагалася ходити на ногах, що підгиналися. Мова її відновилася повністю, і вона жваво лопотіла іспанською, іноді посміювалася тихим сміхом з легкою хрипотою, який так відрізнявся від дзвінкого сміху Діани.

Завдяки балакучості Лердес та правильно заданим питанням, Пенелопа, поки погано розмовляла, досить багато дізналася про "своє" минуле. Але курити знову не почала, і це мені подобалося. Вона багато разів переглянула сімейні фотоальбоми та зняті відео, намагаючись, щоб мачуха не застала її за цим. Таким чином вона шукала підказки, як себе поводити в новому житті.

А я допоміг їй зламати пароль на комп'ютері, який стояв у її кімнаті, що дало нам теж чимало корисної інформації про переважні звички та життя "тієї" Пенелопи. Добре, що знайшовся встановчий диск системи, там була така функція, яка допомогла обійти пароль і зайти в комп'ютер. З ноутбуком вийшло не так швидко— помер акумулятор і загубився шнур живлення. Схоже, той клятий шнур теж не хотів розкривати секрети попередньої власниці.

Останнім часом мені було не просто перебувати з Пенелопою, коли я допомагав їй робити фізичні вправи. Тато організував кілька крутих тренажерів на всі групи м'язів, і я постійно переналаштовував їх, допомагаючи Пенелопі. Мені було складно, бо гормони грали, та й покоївки у них дуже симпатичні, хоча є і під сорок, як Лердес.

Горілий млинець! Ну як тут ходити спокійним? Та й Пенелопа не потвора, вона вже трохи набрала ваги й округлилася у всіх належних дівчатам місцях. У пана Дельгадо за будинком розміщувався величезний басейн, і Пенелопа завдяки плаванню швидко відновлювала силу своїх худих ніг. Моя плоть часто бунтувала, коли я на руках вносив її сходами у воду басейну. Пе так повискувала від холодної води, при цьому обіймаючи мене за шию, що в мене від збудження мурашки бігали по тілу і виступала гусяча шкіра. А у вухо мені сміялася голосом Діани:

— Я тобі пригадаю, як ти мився у номері готелю! І не смій загравати з Анхелікою, а то я поскаржуся татові, і він її звільнить!

Це вона про дівчину, яка постійно сором'язливо посміхалася, прикриваючи рота рукою, коли зустрічала мене на території садиби Дельгадо. І очі її з сліпучо-білими білками в ці моменти сяяли. Я напружувався на тренажерах і злазив з них мокрий, намагаючись забути посмішку цієї спортивної дівчини з гарним силуетом стегон, і Пенелопа бачила, що зі мною діялося. А попри все я особливо навантажував ноги, пам'ятаючи про "швидкий погляд", якому мене вчив Тіт.

— Наприкінці серпня ми поїдемо до Барселони, — сказала Пе мені сьогодні, — заїдемо до університету і дізнаємося, чи можна мені відновитися як студентці. У середині вересня початок занять.

— Навіщо це тобі?

— Можливо, треба буде легалізуватись. Адже необхідне якесь офіційне прикриття для заробляння грошей. Може, навіть відкриємо бізнес з продажу зачарованих артефактів.

— Знову шуткуєш? А як можна заробити гроші студенту? Працювати на мийці?

— Френсісе, ти іноді гальмуєш. Я говорю про майбутнє.

І справді, я вже так давно жив захребетним дармоїдом, що й думати забув, що треба якось заробляти. Ну, її тато не дуже збіднів, даючи мені поїсти кілька разів на день. У нього туєва хуча слуг, і всі тріскали за обидві щоки. Їв я помірно, спиртне не вживав, одяг не просив і грошей, що мені залишили на ліжку в будинку на болоті, практично не витрачав. Лише купив собі бриджі, кілька футболок, вільні боксери та плавки. А ще капці зі спіненої резини.

А я вже міг пояснити, що мені потрібно іспанською! Щоправда, Діана казала, що мало знати кілька сотень слів. Щоб розуміти мову іншого народу, треба навчитися читати в серцях людей. Бачити їх такими, якими вони є насправді. Але я казав собі, що я вже розумів іспанську. Ну, це, звичайно, було перебільшенням, але загальноприйняті фрази я успішно застосовував, ось тільки здебільшого не розумів, що мені відповідали чи говорили. Так що lo siento por favor.