ЛІКАРНЯ

Тут виправляють помилки, які допустили у будинках по сусідству, у церквах та школах — лікарня виправляє. Коли готовий виріб повертають  суспільству повністю відремонтований, не гірше нового, а то й краще,  у старшої сестри серце радіє; те, що надійшло вивихнутим, нерідним,  тепер справна, бездоганна деталь, гордість всього колективу, наочне диво.

"Пролітаючи над гніздом зозулі" К.Е.Кізі

— Я вирішив не поспішати з її батьком. Не потрібно йому знати, що я збираюсь оживити його доньку. Спробуємо спершу взятися за цю Лурдес.

— Згодна, але ти неправильно вимовляєш ім'я, її звуть Лердес, — поправила мене Діана, а водій з подивом подивився в дзеркало на дивака, який розмовляв сам із собою незрозумілою йому мовою.

— Русіє? — запитав він мене.

— Франція, — відповів я і подумав: "Французький гімн заспівати чи що? Не дарма ж я його вчив. Хай послухає та оцінить!". А смаглявий водій здивовано похитав головою, він певною мірою розумів французьку, як і кілька інших мов, якими найчастіше спілкувалися його клієнти. Нарешті таксі дісталося лікарні.

— Пан Дельгадо нас попередив, — з усмішкою промовила привітна медсестра чудовою англійською, моментально визначивши, що я не місцевий. — Будь ласка, пройдіть до ліфта. Палата п'ятдесят вісім на другому поверсі.

У мене в руках букет. Ще вранці поцікавився, чи можна відвідувачам приходити з квітами. Купив по дорозі у маленькій квітковій крамничці, і мене ледь "жаба не задушила", як то кажуть. Постукав у палату і, через деякий час, двері відчинила чорнява жінка років тридцяти з гаком.

Я звернувся до неї французькою, і вона зрозуміла! Велике щастя! Як камінь з душі! У моєму лінгвістичному арсеналі була ще англійська, але я не особливо сильний у ній. Ця жіночка швидко говорила французькою. Виявилось, у неї чоловік француз. Слава Євросоюзу! Добре, що перемішалися всі народи, які постійно воювали в минулі часи, тепер хоч можна якось порозумітися, а не хапатися за мушкети.

Палата складалася з двох невеликих кімнат. Одна, більша — для пацієнтки, але й у другій стояло ліжко. Можливо, Лердес тут і жила. З того, що я помітив — там тихо бурмотів телевізор і стояв невеличкий холодильник.

— Важко вам, напевно, працювати тут і постійно доглядати молоду пані?

— Я закінчила курси масажу, тож і погодилася на цю роботу. Але господар добре платить, гріх скаржитися, — охоче вступила вона у діалог. — Я працюю тиждень, а потім міняюся з іншою жінкою, яка мешкає тут, у Сарагосі. Ми робимо масаж кілька разів на день, годуємо та обмиваємо її, ну і, звичайно, постійно стежимо за приладами.

— Я підійду? — запитав я, вказуючи на високе медичне ліжко, на якому спочивала причина нашої з Діаною мандрівки.

— Так-так, будь ласка, а я поставлю квіти у вазу.

Я наблизився до цього неживого тіла. І заради чого я пройшов такий довгий шлях, немов невтомний шукач скарбів? Що в ній було такого особливого? Голова дівчини лежала на подушках, а з її носа і губ тягнулися в бік апаратів трубки. Якісь проводи були прикріплені до рук та інші, що ховались під покривалом, яке окреслювало її силует.

Бліда, трохи жовтувата шкіра, світло-русяве волосся — це пояснювало, чому в її матері прізвище Бланко, що означає "білий". Волосся відкинуте з чола і з лівого боку видно краєчок тонкого шраму, що ховався у волоссі. Нічим не примітне обличчя з високим чолом, трохи пухкими дівочими губами і легкою ямочкою на підборідді. Маленька голівка на високій шиї та вузькі плечі.

Її зріст складно було визначити, але вона не вища за мене, а отже, приблизно метр сімдесят. Дуже сильно впадала в око її худорлявість, вилиці та скроневі кістки помітно виділялися, немов контури гірського ландшафту. Руки з худими кистями та пальцями були складені поверх покривала. Поправитися їй би точно не завадило!

— Як вам наша Пенелопа? Наче тільки-но заснула. Ви добре знали її? Ель сеньйор Дельгадо сказав мені, що ви навчалися з нею разом в одному університеті.

Я не звертав уваги на запитання цієї жінки, якій, звісно ж, було нудно сидіти самій, маючи з розваг лише серіали по телевізору. Вона, мабуть, мою присутність сприймала як розвагу для себе. Хоч було с ким погомоніти. Це тіло на ліжку не дуже часто зверталося до неї. Особливо, якщо не мало звички балакати уві сні.

— Лердес, а ви б хотіли, щоб Пенелопа прокинулася і ви повернулися на віллу? Здається, ви казали, що там поряд ваш особистий будинок?

Вона перехрестилася як то заведено у католиків зліва направо і сказала, що це була б чудова подія для багатьох, хто молиться за Пенні.

— Ви її так називаєте?

— Ми її кличемо по-різному: і Пенні, і Пепе, і просто Пе. Я вже давно у пана Дельгадо і знаю Пенні з дитинства.

— А що, якщо я, не торкаючись Пенелопи, зможу повернути її до життя?

— Як?

— Мені тільки треба накреслити під її ліжком особливий малюнок і сісти поруч із ліжком у крісло, щоб поринути у країну снів і знайти там мою любу Пе. Маю надію, що я там не заблукаю.

— А що це за знак, це не сатанинське чаклунство?

— Ні, звичайно. Ось у мене є зображення на папері, але краще намалювати його крейдою на підлозі. Ця пентаграма кличе заблудлу душу, тільки й усього. Про неї мені розповів мій дідусь, а він чаклуном не був. Цілком законослухняний католик, але казав, що знак допомагає повернути до життя постраждалих, тих, що непритомні. Допомагає їм прийти до тями.