РІВНОВАГА ТА НОВЕ НАРОДЖЕННЯ

Баланс — система показників, які характеризують співвідношення або рівновагу в якому-небудь явищі, що постійно змінюється.

(Вікіпедія)

Кілька днів тому, ми з Гримом вирушили на болото, щоб витрусити рибу з верш. Навкруги садиби розкинулися численні невеличкі болітця, відокремлені одне від одного. Лише під час весняного розливу, як казав Грим, вода могла їх поєднати. Він взяв мене з собою після того, як я розповів йому про свій дивний сон та слова Діани, що лунали в ньому. Здається, Гриму сподобався мій "пророчий" сон і моя розповідь — напевно, це веселіше — слухати когось, ніж його власні сни.

Спочатку ми попрямували до того озерця, яке навіть під час розливу не затоплювалося паводком. Воно було оточене деревами, що низько схилилися над водою, і кишіло дрібненькими карасиками, розмір яких не перевищував чотирьох сантиметрів. З води стирчали почорнілі гілки, що впали з оточуючих дерев. Рибки були такі голодні, що кидалися навіть на опущений у воду палець. Мабуть, їм здавалося, що це найсмачніший делікатес, який коли-небудь потрапляв до їхнього маленького водного світу. Грим висякався у воду. Накормив рибу!

— Ось бачиш, що може статися з людством, якщо не буде рівноваги, — мовив Грим і замовк, поринувши в якісь свої глибокі роздуми.

Я не став відволікати його від, мабуть, важливих міркувань. Аж раптом він продовжив:

— Тут колись мешкали нормальні карасі, розміром трохи більше долоні, — при цих словах я зиркнув на його долоні, які, незважаючи на його зріст, були значно ширшими та більшими за мої.

Невже колись тут були такі карасі?

— Вони плодилися і розмножувалися, не знаючи ворогів і зла. Але через надмірну кількість їм почало бракувати харчів, і вони деградували, стали дрібними. Їх марно ловити та чистити. Вихід лише один — запустити сюди пару щук, які не зможуть відкласти ікру. Щук ми потім впіймаємо і з’їмо, а сюди знову запустимо нормального карася, популяцію якого регулюватимемо виловом. Звучить як ідеальний план для риболовецького раю, чи не так?

— Все одно не зрозумів, як це узгоджується зі знаком Дао? — запитав я, намагаючись збагнути його філософські роздуми.

— Рівновага, Фанфане, рівновага. Тут не було зла, і добро само себе знищило, дно вкрите трупами добрих, канібалізм процвітає. Як тобі таке добро? Он, дивись, вони клюють труп свого родича! — показав він пальцем, — А присутність кількох хижаків дала б рівновагу. Риба була б великою, здоровою і розумною, їй довелося б думати, як вижити. Вона була б моральнішою, — посміхнувся він, ніби йшлося про виховання рибної аристократії.

Мені не подобалися його висновки, та незважаючи на це, я не сперечався.

— Але оскільки, надмірно розплодивши хижу рибу, ми отримаємо той же негативний результат, то я і пропоную регулювати кількість популяції виловом. Вбиваючи їх і пожираючи їхнє тіло, ми піклуватимемося про них. Це тобі ще один привід для роздумів про рівновагу, на якій все тримається.

— Зрозумів. Однак, з точки зору карася, якого їсть щука, це мені мало подобається. Гриме, ходімо туди, де риба нормального розміру, — запропонував я, бо мені вже не терпілося побачити справжню риболовлю, а не приймати участь в філософських дебатах про риб'ячу мораль.

— Якщо ще хочеш дізнатися про шкоду добра, запитай хозяйку про Генрі Тенді на прізвисько Добрий Кат, — порадив Грим.

— А що цей кат накоїв? — зацікавився я, уявляючи собі когось на кшталт борця за справедливість, що використовує вельми оригінальні методи.

— У неї спитаєш, це вона пам’ятає безліч непотрібних дрібниць, — відповів він, натякаючи на дивовижну пам'ять господині.

Ми повернулися додому десь о сьомій годині ранку, бо піднялися рано. Тіт вибрав десяток рибин із білою лускою, щоб зав’ялити їх, поки ми чистили і потрошили решту. Потім я пішов поголитися і, коли розглядав свіжу щетину в дзеркальці, мені спало на думку питання. Це питання й раніше приходило до мене з різними думками, але я його чомусь постійно забував поставити, а тут раптом згадав.

Я поголився і вийшов надвір у пошуках Грима. З ним мені простіше було розмовляти, ніж із Тітом. Мабуть, Грим був більш терплячим до моїх дилем, ніж Тіт, який волів діяти, а не базікати.

— Гриме, а не підкажеш мені, скільки днів минуло з того моменту, як я тут з’явився? — запитав я.

Грим замислено-спокійно глянув на мене, спираючись на вила, і трохи подумавши, відповів:

— Мабуть, буде краще, якщо ти спитаєш у господині. Бо скажу щось невпопад, і зароблю прочухана, — сказав він, посміхаючись.

Здавалося, Грим боявся господині більше, ніж будь-якої іншої біди.

— Добре! Тобі допомогти? — запропонував я.

— Ні. Як тільки закину це сіно на горище, мені й самому не буде чого робити, так що сходи краще до неї, — відповів він.

І заходився шкрябати скошену суху траву, а я розвернувся і пішов до будинку. Віднедавна я вперше замислився над часом, який тут провів. Що там мої рідні та близькі? Петро, мабуть, захвилювався, коли я не вийшов на роботу. Скільки часу вже промайнуло відтоді як я сюди прийшов? Увійшовши через двері з кованими шипами, я зупинився і, зосередившись, розслабився. Де Діана?

Мене потягло в бібліотеку, я підняв голову і ніби побачив сапфірово-бірюзовий колір з того боку. Ага, то вона там! Та й у цьому немає нічого дивного, вже майже час початку занять. З недавніх пір я навчився користуватися своїми новими здібностями. Вже майже "бачив" багато чого і навіть крізь стіни. Я піднявся по сходах і, стукнувши кілька разів кісточками пальців, секунду зачекав і відчинив двері. Вона, як завжди, на своїй софі, на своєму улюбленому місці, мабуть, у пошуках чергової філософської істини.