РОЗДІЛ 3. ДЕМʼЯН

«Вона? Тут? Серйозно?!»**

Я не часто афігєваю у житті.

Але сьогодні… це було щось із серії:

 «Дьом, тримай себе в руках, бо зараз обісцєшся від сюрпризів.»

Ми з Давою сиділи в нього на терасі, пили віскі й обговорювали об’єднання бізнесів.

Міра бігала по подвір’ю, кричала:

— Дяяядю Демяняяя, скоро приїде Євочка!

Я, чесно, подумав:

«Ага. Якась 16-річна школярка, що носить рюкзак з єдинорогами».

Ну бо як ще?

Давид — батько, сім’янин, будинок за містом.

Очевидно, приїде якась дитина, яка буде дражнити мене за те, що я не знаю мультики.І тут…

І тут…

Я чуть не впав зі стільця.

Бо по доріжці йшла не дитина.

Не школярка.

А ТА САМА.

Та сама дівчина з клубу.

Та сама, через яку я забув, навіщо прийшов туди з друзями.

Та сама, яка послала мене з такою грацією, що я навіть образитись не зміг.

Та сама, через яку я хотів їхати до клубу сьогодні зранку, випрошувати відео з камер, щоб знайти її.

А тут вона.

Ось вона.

На подвір’ї мого нового партнера.

Я реально завмер.

Щелепа поїхала на відпустку в Туреччину.

Мозок завис.

Серце… ну там краще не описувати, що було.

І в цю мить я почув:

— Демянчику, це моя мамуля Євуля!!!

МІРА.

МИРА, Я ТЕБЕ ОБОЖНЮЮ, НО ТИ МЕНІ ЗАРАЗ ПРОСТО СПАЛИЛА МОЗОК.

Давид та Ксюня дивилися на мене, як на шоу «розгублений мужик у дикому середовищі».

А Єва…

Єва стояла й робила вигляд, що бачить мене вперше в житті.

— Ви хто?

Ми знайомі?

Це був удар ніжкою по моєму его.

Я усміхнувся так широко, як давно не усміхався.

Добре, красуне. Хочеш гру?

Отримай повноцінний сезон.

І коли я почув від Давида:

— Це моя сестра, Єва. Вона директор ресторану…

Я думав, що вмру.

СЕСТРА?

ДИРЕКТОР?

Оооо, доля явно сьогодні в гуморі.

І я не міг втриматись:

— То, може, переведемо її в наш новий ресторан, га, Дав?

Нехай порядки наведе.

Її лице — безцінне.

Я б це на паспорт поставив.

На обіді я робив ВСЕ, щоб привернути її увагу
Трішки ближче сів.

Трішки довше дивився.

Трішки частіше торкався її руки «випадково».

Вона ж…

кожен раз стискалась, як пружина.

Але відсунутись?

Нє.

Нє-а.

І я зрозумів:

їй цікаво.

Дуже цікаво.

Але вона мене не дасть це побачити.

І тим краще.

Ми вийшли на двір з Давидом ,він глибоко затягнувся, глянув на мене і каже:

— Так. Поясни.Звідки ти знаєш мою сестру?

— Дав… брат… не подумай нічого поганого, але…

вчора в клубі…

— Ой-ой-ой, — зробив він круглі очі. —починається, ну і що? 

— Сподобалась.Підійшов.Відмовила.

— ХАХАХАХАХ! — Давид трохи не впав. —Співчуваю , брат.

Моя сестра — як хмарочос.Дуже висока, дуже красива і дуже недосяжна.

— Мені нічого недосяжного не траплялось, — кажу я.

— А вона — трапиться, — відповів він. —Але слухай уважно, Дем.Образиш її — образиш мене.Вона для мене — найцінніше, після дружини і дитини.

Я кивнув.

— Я не з тих, хто ображає жінок.

— Ну то і прекрасно.

Бо я вже бачу, що ти пропав.

Я мовчав.

Бо він правий.

Ми зайшли в будинок.

Ксю й Єва пили чай.

Міра танцювала навколо кота.

— Ну що, рідні мої, — каже Єва. —Я поїхала додому.

І тут я:

— Я теж.

Підкинеш до міста?

Вона повернулась так різко, що чай мало не вилився.

— А що, власники ресторанів так мало заробляють, що не можуть купити собі машину?

Я посміхнувся.

— Можу.Але алкоголь за кермом — погана ідея.

Ти ж не хочеш, щоб я розбився після такої зустрічі?

Ксю встряла, як завжди:

— Євусь, тобі ж не важко підкинути Дема.

Я подумав:

Ксю, я тебе обожнюю. Буду дарувати тобі подарунки на всі свята.

Єва закотила очі.

— Добре.

Поїхали.

МИ ВИЙШЛИ ДО МАШИНИ.

Я зупинився, подивився на неї знизу вверх, і сказав:

— Я буду мовчати. Якщо хочеш.

Вона глибоко видихнула.

— Їдеш мовчки.

Зрозумів?

Я всміхнувся так, що вона ледь не ляснула мене ключами.

«Мовчки», ага.

Звісно.

Звісно, Єво.

Гра тільки почалась.