Пролог

Демʼян 

Це був звичайний вечір.

Звичайний клуб.

Звичайний день народження друга, на який я взагалі не хотів їхати.

До того моменту, поки не побачив її.

Я не знаю, що саме привернуло увагу.

Може, те, як вона сиділа на барному стільці — розслаблено, впевнено, так, наче цей клуб працював за її правилами.

Може, той сміх — дзвінкий, але не дурний.

Може, очі — теплі, але з лезом, схованим всередині.

А може, просто те, що вона не дивилась навколо у пошуках уваги.

І саме тому її хотілось.

— Ти вже завис, — штовхає мене Ілля, мій друг.

— Ага.

— Хтось тобі сподобався?

— Мабуть.

Він обертається, дивиться.

— Блін, Дем…

— Що?

— Це не та категорія «підійшов — забрав».

— А я і не шукаю легкого.

Я підійшов до бару без поспіху.

Наче мені дійсно потрібен був віскі.

Наче я не бачив, як її волосся відсвічує у світлі неону.

Та коли я поклав руки по обидва боки від неї —

коли її плечі злегка напружились,

коли вона повільно повернула голову, дивлячись прямо в очі…

…я зрозумів:

я влип.

— Хочеш познайомитись? — питаю.

Її червоні губи ледь вигинаються.

— Я не знайомлюсь у клубах, — каже вона.

Голос?

Як мед із лимоном.

Солодкий, але може обпекти.

— Добре, — я нахиляюся ближче.

— Тоді я не знайомлюсь двічі.

Вона піднімає брову.

— Я не знайомлюсь із чоловіками, які підходять так впевнено, ніби я вже їхня.

Ого.

Влучно.

Я усміхаюсь.

— Значить, шанс є.

— Нуль, — каже вона й робить ковток коктейлю, навіть не дивлячись на мене.

Але потім…

коли я відходжу на крок…

вона кидає на мене такий короткий, але гарячий погляд,

що у мене всередині щось рветься і піднімається вгору.

Ця дівчина — катастрофа.

І моя нова улюблена гра.

Я не знав її ім’я.

Не знав, чи побачу ще.

Але коли я ліг спати тієї ночі —

я зловив себе на тому, що думаю про неї.

Про її усмішку.

Про її нахабність.

Про ті очі, які ніби казали:

«Спробуй мене дістати».

І я вже тоді знав:

Я знайду її.

Де завгодно.

У будь-якому місті.

У будь-якому місці.

Я не знав лише одного —

що знайду її там, де ніколи б не очікував.

У домі чоловіка, з яким мав підписати контракт.

У домі, де мене зустріне дівчина…

яку я не можу забути.

І вона зробить вигляд, що не пам’ятає мене.