ІЛЮЗІЯ РУХУ РОЗУМУ

Одна людина із захопленням розповідала, як вона тепло, гостинно та привілейовано була прийнята обізнаним монахом одного з монастирів, що належав до однієї ортодоксальної релігійної концепції.

— Отже, я на правильному шляху, — раділа ця людина.

«Бідолахи… — з жалем подумав Сухей про них обох. — Бо скільки ж має змінитися часових еонів, перш ніж ці бідолашні зрозуміють, що їх шлях та уявне просування ним — це лише ілюзія і просто рух їх власного розуму».

І ця ілюзія рухається по колу в їх власній свідомості. Чим більше вони прагнуть рухатися — тим сильніше розвивається відцентрова сила, яка все сильніше всмоктує їх в це коло ілюзорного творіння, і вони все сильніше грузнуть у вирі народжень та смертей, що йменується Сансарою.

І у монаха становище ще гірше. Адже його духовний сан — це лише ярлик, що є міцною мотузкою, яка прив’язує його до цієї нескінченної гонитви. Але колись вони це усвідомлять. Це може статись тільки в одному випадку: вони мають зупинити свій розум. Зупиниться і цей нескінченний рух, так як цей рух — лише наслідок руху цього розуму. І вони з подивом дізнаються, що вони вже біля мети. І що вона завжди була поруч із ними, і навіть більше — ця мета була в них самих. І, виявляється, вони самі і були цією метою. І чим більше рухається їх розум — тим далі вони віддаляються від себе, від свого духу, яким вони самі і є.