ХУДОЖНИК СВОГО ЖИТТЯ

Якось Сухей звернувся до однієї людини, яка досягла чудових успіхів у зовнішніх своїх практиках, але ще не зайнялася опануванням недвоїстості, щоб вона звернула увагу на те, що жоден з супутників довго не затримується поруч та не прямує разом з нею.

— Я швидко йду і ніхто не витримує цієї мої гонитви вперед.

Сухей не став говорити цій людині, що він, хоч нікуди і не йде, але завжди стоїть попереду на її Шляху, і часто хоче сказати їй, що вона іноді також нікуди не йде, а грузне у трясовині.

Але людина не завжди чує Сухея, і не завжди бачить цю трясовину. Але все ж, занурившись достатньо глибоко, вона, хоч і із запізненням, але згадує попередження Сухея.

Але Сухей мовчки залишається стояти попереду.

«Згадай, адже зображення, яке монах намалював тобі на руці, прийшло до тебе спочатку на подарованому мною кулоні…» — не сказав їй Сухей.

Я не претендую на роль твого наставника. Ти сам собі вчитель і сам обираєш свій Шлях. Коли ти одного разу станеш Майстром, ти будеш художником свого життя. Але все ж, моє зображення на цьому холсті, напевно, також необхідне.

В один потрібний момент воно проявиться яскравою плямою, в інший потрібний момент воно буде здаватися тінню якогось дерева. Все буде як потрібно у потрібний момент.

Я буду або поруч, або попереду, або позаду. Як буде потрібно в потрібний момент. А момент цей визначається Звище. І буде це все проявлятися у всіх вимірах та світах, дивлячись, де опиниться твій пензель.