ВИДИМЕ І НЕВИДИМЕ

Один чиновник поскаржився Сухею, що він усі сили віддає своїй роботі, а уряд платить йому лише жалюгідні копійки.

— Не хвилюйся. Ти просто повинен так чітко перебудувати свій розум, щоб він зміг ясно усвідомити, що насправді ти служиш Богу, а не конкретно уряду. І якщо ти будеш продовжувати сумлінно виконувати свої обов’язки, то Бог сам з тобою розрахується сповна, по заслугах. Якщо ж ти не будеш сумлінно працювати, а ще при цьому будеш красти і брати хабарі, тоді Бог розрахується з тобою за допомогою диявола, який також служить Йому, караючи недбалих.

Але зважай на те, що працювати нам доводиться у видимому світі. Однак ця робота у вигляді різних обов’язків, які нам доводиться виконувати, долаючи при цьому різні труднощі: як фізичні, моральні, психологічні, і є випробуванням для нас. Тому будь-яка робота, яку ми виконуємо, є для нас, насамперед, роботою над собою.

А ось нагороду за виконану працю і подолані випробування ми отримуємо також в основному, невидимому світі. Та мало хто здатен бачити цей світ, усвідомлювати, що він існує, або хоча б вірити в нього.

Побачити його виходить у тих, хто розвиває свій внутрішній погляд. Це ті, хто практикує різноманітні внутрішні психофізичні методики. Розуміють його ті, хто намагається зрозуміти причину всього, за рахунок чого виникає, підтримується та руйнується новостворюване це все видиме.

Так філософи й приходять до висновку про існування невидимого. Вірити ж у невидиме починають в основному ті, хто не намагався або не мав схильностей до психофізичних практик та філософії. Їхній погляд був прикутий тільки до видимого.

Вони були прив’язані тільки до видимого. Вони були поглинуті та зачаровані цим тимчасовим видимим. Але коли вони ним преситилися сповна або, навпаки, зазнали безліч невдач, горя та страждань, намагаючись насититися лише видимим. Тоді вони почали спрямовувати свою віру та надію на невидиме. І оскільки вони не здатні бачити і розуміти невидиме, то їм залишається лише вірити у невидимого Бога.

Але цей Бог невидимий лише для них. Бо його не тільки бачать, а осягнувши його, навіть стають з ним одним цілим. Філософи бачать його у своїй свідомості. Іншим же залишається тільки вірити в те, що для них поки є недосяжним та недоступним.

Але насправді щиро віруючим невидимий Бог відкривається. Не у тій, звісно, своїй повноті, як вже більш розвиненим душам. А поступово, лише настільки, наскільки його здатна бачити ця, ще достатньо стиснута, ортодоксальна свідомість, яка зациклена на якомусь догматі.

І являється Він їм у вигляді якогось дива, яке тільки дивом і здатна вважати ця зациклена ортодоксальна свідомість. І ці люди навіть не тільки уявити собі не можуть, але ще й не в змозі зрозуміти, який всередині нас закладений механізм, і в якій повноті можна побачити та пізнати Бога через цей механізм, що закладений в нас цим же Богом.

І ось, саме тому вони і думають про тих, хто його опановує: «От телепні! Скільки ж можна сидіти з заплющеними очима, склавши навхрест ноги?». І невтямки їм, що ці телепні, сидячи в такій позі та зануривши в себе внутрішній погляд, бачать там увесь Всесвіт, і Бога, що стоїть за ним, і який наповнює собою цей Всесвіт, який і існує завдяки цій божественній наповненості.

Отже ж, для того, хто медитує, все вже і є божественним, так як він пізнав усю велич Бога у всіх його безмежних проявах, що присутні у всьому та наповнюють собою все. Але ще більшими телепнями можна назвати тих, кому невідомий справжній сенс медитації. І вважають вони, що таке сидіння тільки для того, щоб, начебто, щось там розслабити, наприклад, розум або тіло. Тобто, для релаксації, як кажуть цим телепням такі ж недолугі інструктори, нібито, йоги або цигун, або чогось там ще, нібито, східного.

А що ж відбувається з нещирими або маловіруючими? Їх зомбують і кодують різні пройдисвіти, що стоять на чолі багатьох вірувань, сект та різноманітних інших зовнішніх ортодоксальних релігій, спотворюючи при цьому їх істинний зміст.

А так як, на відміну від цих маловірних і недостатньо розумних людей, ці пройдисвіти зовсім не вірять у невидиме, то їх цікавить лише видиме у вигляді різноманітних матеріальних благ.

Саме тому вони і беруть цих бідолашних під свій контроль та існують за їх рахунок. Ось так повні невіруючі стають кровопивцями маловіруючих.

Таким чином, більш хитрі і підступні перетворюють невігласних профанів у рабів, залякуючи їх дияволом та сатаною, якщо раби не будуть виконувати інструкції своїх господарів. Хоча ці «господарі» і є проявленнями цього диявола тут, у світі видимому, який не дозволяє пізнати світ невидимий.

І один із найважливіших таких способів — це оголосити диявольськими, навпаки, ті вчення, які дають можливість пізнати це невидиме.

Адже керувати можна лише сліпими, нетямущими та заляканими. І, якщо ті, хто читав цю оповідь відчувають щось на кшталт обурення з приводу написаного, то хай уважно зазирнуть всередину себе. І, якщо вони достатньо чесні самі перед собою, то вони знайдуть там в собі хоча б щось з вищезазначеного діагнозу — діагнозу добровільних «духовних» рабів…