МИЛЬНІ БУЛЬБАШКИ ТА ПОРОЖНІ ЗАДАЧІ

Вам здається, що у вас безліч справ і багато завдань. Ви поспішаєте якнайшвидше зробити ці справи та виконати ці завдання. Але  ваші  справи — це  лише  мильні  бульбашки,  які  лускають дуже швидко, але завжди несподівано. А ваші завдання завжди порожні, бо вони нічим не наповнюють ваші душі.

І у всіх ваших починань фінал завжди один. Що б ви не посадили, що б ви не збудували, кого б ви не народили — це все висохне, зруйнується і помре. Тому що ви — СМЕРТНІ, і живете ви у смертному світі. Всі ваші виконані завдання і безліч зроблених справ помруть разом з вами. Так як ви смертні і живете у смертному світі. Бо ви покинули вічний світ, в якому ви теж були вічні. Але ви самі пішли з нього. Насправді, вас ніхто звідти не виганяв. Невже вас сюди притягнули ці мильні бульбашки і пусті завдання?

Але я точно знаю, що вас не пускає назад. Усі з вас знають, що тут ви смертні, але більшість начебто не розуміють цього. Але  вас  не  відпускають  звідси  ваші  начебто  важливі  справи і начебто ваші великі завдання.

Багато з вас знають, хто я. Я — той, хто може вказати вам шлях із цього світу часу у світ вічності. І ви знаєте про це, так як стикаючись зі мною, ви раптом згадуєте про цей втрачений світ. Поспілкувавшись зі мною, у деяких з вас виникає бажання повернутися в цей Світ.

Але  знов  ж  таки,  ці  справи  та  ці  завдання…  Вони  ж  дуже важливі…

— Ну, ми швиденько, ми скоренько їх доробимо і підійдемо до тебе, Сухею. Ми будемо у тебе вчитися, як звідси піти, Сухею. Але ось тільки ці наші справи, але ось тільки ці наші завдання… Ну, Сухею, ми все швиденько вирішимо та зробимо — і одразу ж займемося осягненням Шляху. Почекай  тільки хвилинку, день, тиждень… пару століть… ми обов’язково підійдемо, Сухею.

— Ти ж візьмеш нас у учні, правда, Сухею?

— Звісно, візьму, — відповідаю я вам із ввічливості. Ну, а сам же я знаю, якщо ви і підійдете, то далі розмови ви не підете. А  якщо  хтось  з  вас  і  спробує  вчитися,  то невдовзі  він все це закине. Бо як же ваші покинуті великі справи та завдання?

— Але  врешті-решт,  у  нас  же  є  тут  якесь  призначення, правда,  Сухею?  —  говорите  ви.  —  Це  ж, певно,  наші  справи та завдання: посадити, збудувати, народити?

— Але, смертні, скільки ви вже всього побудували, посадили та народили у своїх минулих життях і народженнях? Де воно це все? Глибоко в надрах Землі, глибоко під хвилями океанів? 

Навіть  багато  планет  давно  вже  зникли,  разом  із  вашими пустими творіннями. І ви навіть цього не пам’ятаєте. Але я вам ввічливо, щоб не засмутити вас, відповідаю:

— Так, це — ваше призначення… Карпайте (прим. автора: стан крайнього виснаження, знесилення), гніть спину, витрачайте весь свій час, проливаючи  кров  та  піт,  створюючи те, що цей же витрачений вами час, за секунду або за дві — але він остаточно та безповоротно забере назавжди. Ну, а ваше єдине призначення — це підійти до мене та не відходити від мене, поки ви остаточно не осягнете Шлях здобуття вічності, яку ви колись загубили…