Розділ 2: Ціна досконалості

Коли мені було двадцять, я вирішила, що цього разу точно досягну ідеалу. Я записалася в спортзал, найняла тренера і сіла на сувору дієту. Мій раціон складався з салатів, курячої грудки і протеїнових коктейлів. Я пила воду з лимоном, бо десь прочитала, що це "очищає організм". Я вставала о п’ятій ранку, щоб встигнути на тренування перед роботою, і лягала спати голодною, бо після шостої вечора їсти було "заборонено". Я втратила п’ять кілограмів за місяць, і всі навколо мене хвалили. "Ти так гарно виглядаєш!" — казали вони. Але я не відчувала себе гарною. Я відчувала себе виснаженою.

Мої тренування були не про здоров’я, а про покарання. Я качала прес до болю в м’язах, бігала на доріжці, поки не темніло в очах. Мій тренер казав, що це нормально, що "без болю немає результату". Але чи нормально втрачати свідомість після тренування? Чи нормально, коли твої менструації зникають, бо організм не витримує стресу? Я не задавала собі цих питань, бо була одержима ідеєю стати "кращою версією себе".

Одного разу я впала в спортзалі. Просто посеред тренування мої ноги підкосилися, і я опинилася на підлозі. Тренер подумав, що я просто втомилася, але я знала, що це не просто втома. Мій організм кричав про допомогу, але я не слухала. Я встала, посміхнулася і пішла додому, пообіцявши собі, що завтра буду "сильнішою". Але наступного дня я не могла встати з ліжка. Мої суглоби боліли, голова гуділа, а в дзеркалі я бачила не "ідеальну" себе, а бліду, виснажену дівчину.

Тоді я вперше замислилася: заради чого я це роблю? Чи варто воно того? Я втратила не лише вагу, а й здоров’я, енергію, радість життя. Мої подруги перестали кликати мене на вечірки, бо я завжди відмовлялася, боячись "зірватися" з дієти. Моя сім’я хвилювалася, але я запевняла їх, що все під контролем. Але нічого не було під контролем. Я втратила зв’язок із собою, зі своїм тілом, зі своїм життям.

Ця одержимість ідеальним тілом — це не просто особистий вибір. Це результат тиску, який ми відчуваємо щодня. Реклама обіцяє нам, що ми будемо щасливішими, якщо схуднемо на п’ять кілограмів. Фітнес-гуру в Instagram кажуть, що ми можемо мати ідеальне тіло, якщо просто "достатньо захотіти". Але вони не говорять про ціну. Вони не говорять про гормональні збої, про проблеми з травленням, про психологічні розлади, які з’являються, коли ми ставимося до свого тіла як до ворога.

Я пам’ятаю, як одного разу зайшла в магазин і побачила сукню своєї мрії. Вона була прекрасна — легка, жіночна, саме така, про яку я мріяла. Але коли я приміряла її, вона не сиділа так, як я уявляла. Моя талія не була такою тонкою, як у манекена, а стегна здавалися занадто широкими. Я стояла в примірочній і плакала, бо відчувала себе "неправильною". Але чи була проблема в мені, чи в сукні, яка була пошита для нереалістичного стандарту?

Сьогодні я розумію, що моє тіло не повинно підлаштовуватися під одяг, моду чи стандарти краси. Воно заслуговує на те, щоб його любили таким, яке воно є. Але тоді я цього не знала. Я продовжувала мучити себе дієтами, тренуваннями і самокритикою. Я вірила, що якщо я стану худішою, моє життя стане кращим. Але правда в тому, що моє життя ставало лише гіршим.

Цей розділ — про ціну, яку ми платимо за прагнення до досконалості. Це історія про те, як я втратила здоров’я, друзів і радість життя, намагаючись відповідати стандартам, які ніколи не були створені для мене. І про те, як я почала шукати шлях назад — до себе, до свого тіла, до любові.