1

Про нову гітару Тарас мріяв давно. Ще з тих пір як побував на концерті гурту «Плач Єремії», котра приїжджала на гастролі до їхнього містечка. Батько хлопця поставився до цієї забаганки прохолодно, бо знав наскільки його син непостійний та вітряний. Вчора у підлітка було одне в голові, сьогодні – друге, а що з’явиться там завтра міг знати лише один Господь Бог. Здійснити бажання хлопця справа нескладна, однак хороший інструмент коштує чималих грошей, а навіщо їх витрачати коли гітара потім буде лежати непотрібною річчю в домі.

Однак Тарас був наполегливий і не минало й дня щоб він не натякав татові про своє прагнення до музикування. Врешті-решт батько здався, однак поставив синові певну умову. Хлопець мав пообіцяти, що закінчить десятий клас з хорошими оцінками, і тоді, як подарунок за свою успішність, отримає омріяну гітару. Обидва чоловіки дотримали даного один одному слова. Тарас півроку так наполегливо гриз граніт науки, що майже забув про всіх своїх друзів та молодіжні розваги, батькові ж довелося відкласти на пізніше ремонт на дачі, щоб придбати синові професійний інструмент.

Куплена новенька «Yamaha» виглядала просто неперевершено. Граційні вигини лакованого корпусу, стрункий чорний гриф, декоративна інкрустація на резонаторному отворі, а найголовніше струни, що дзвеніли вже від найменшого доторку до них. Невміло бринькати на ній, як це Тарас робив раніше на своїй старій гітарі було б справжнім святотатством. Потрібен був справжній професіонал, котрий навчить хлопця грати не гірше ніж це виходить на сцені у його кумира, легендарного Тараса Чубая.

Шукати такого наставника довго не довелося. Переглядаючи в інтернеті музичні сайти їхнього міста Тарас незабаром натрапив на одне цікаве оголошення. Такий собі Микола Федорович пропонував свої послуги в якості вчителя гри на гітарі. Не довго роздумуючи хлопець зателефонував на вказаний номер та домовився про зустріч. Трохи непокоїла фінансова сторона цієї справи, але підліток мав невеликі заощадження й сподівався, що якось зможе домовитися з майбутнім наставником.

Двері квартири, де мешкав репетитор, Тарасові відчинила симпатична дівчина приблизно такого самого віку як і він. Приязно всміхнувшись і допитливо зиркнувши на гостя своїми карими очима вона впустила хлопця всередину помешкання. Розмова з Миколою Федоровичем була короткою, однак плідною. Вони домовилися, що парубок буде приходити до наставника двічі на тиждень і кожне заняття буде триватиме одну годину. Оплата за навчання теж виявилася помірною і грошей юнака мало вистачити аж на десять уроків.

Місяць музикування пролетів непомітно. Тарас намагався бути старанним учнем і завдяки педагогічному таланту свого вчителя досягнув помітних успіхів у навчанні за цей нетривалий час. Не все йому відразу вдавалося, однак майстерність хлопця зростала після кожного заняття. На гітарі він грав все краще й краще, і вже навіть почав мріяти про запис власного альбому. Для здійснення цього задуму амбітному парубкові не вистачало лише одного – хороших репертуару. Юнакові були потрібні композиції котрі б зворушували і бентежили душу глядачів, так як ото робив своїми піснями на сцені його улюблений рок-гурт.

Не знаючи як вирішити цю проблему Тарас часто ходив з похнюпленим виглядом. Його невеселий стан помітила навіть кароока дівчина, котру звали Ірина і яка була донькою Миколи Федоровича. Якось вона не стрималася і проводжаючи після чергового уроку хлопця до виходу поцікавилася жартівливим тоном:

– Чого носа повісив, майбутня зірка року?

– Кепкуєш? – сердито буркнув у відповідь юнак.

– Та ні, просто не люблю похмурих людей. Особливо такої чудової, сонячної пори року як літо. Хочеш зараз підніму тобі настрій одним перевіреним способом?

– Яким? – здивувався Тарас трохи спантеличений таким поворотом розмови.

– Тут на розі є одна пиріжкова, у ній продають просто фантастичні еклери з заварним кремом та шоколадною глазур’ю. Від такої божественної смакоти я відразу забуваю про всі свої неприємності і стаю веселою й безтурботною. То сходиш зі мною туди?

Парубок без вагань погодився, бо ще мав дещицю вільного часу Та й чого лукавити, дівчина сподобалася йому з першого погляду і він радий був з нею трохи поспілкуватися. Еклери у пиріжковій дійсно виявилися надзвичайно смачними, тож ласуючи ними юнак ледь не пропустив запитання Ірини, адресоване йому.

– Чому ти захопився саме грою на гітарі? – поцікавилася донька наставника і хитро підморгнувши йому, додала. – Хочеш таким чином виділитися з-поміж своїх друзів?

– Ні, – відповів юнак і відверто розказав дівчині про свої враження від концерт «Плачу Єремії», які швидко переросли у прагнення стати таким самим майстерним гітаристом яким був його тезка Тарас Чубай. Співрозмовниця настільки уважно слухала парубка, що той незчувся як проговорився про свою заповітну мрію записати власний альбом.

Коли Тарас закінчив розповідь вона декілька хвилин задумливо мовчала, а потім промовила:

– Здається я знаю як зарадити твоїй проблемі.

– Як? – стрепенувся юнак.

– Справа в тому, що я з дитинства захоплююся поезією, а нещодавно й сама почала писати, – Ірина чомусь зніяковіла від свого зізнання. – Нічого особливого, це тільки перші проби пера, але можливо мої вірші тобі сподобаються і ти зумієш підібрати під них хороші, гармонійні ритми.

– Неодмінно покажи мені їх, – враз пожвавішав амбітний гітарист, котрий вмить уявив себе на сцені гріючись в гарячих оваціях відданих прихильників.