Розділ 14

Я завжди знав, що Марк у тому світі — це просто плід уяви. Чергова розповідь, написана жорстокою рукою письменника. Не дарма ж у нього навіть ім'я таке ж, як моє? Наче світові не вистачило фантазії, щоб придумати щось оригінальніше.
Незважаючи на це, момент його смерті вигравіруваний кривавими літерами в моїй пам'яті. Марк був занадто бравим і самовпевненим — він вважав себе безсмертним. І я б його зрозумів, якби на собі не відчув смертоносну міць чудовиська.
Я був дуже юний і наївний, коли вперше зіткнувся з ним. Це була не печера і не шахта, а колодязь. Уявіть моє здивування, коли я мандрував поміж диких самотніх пагорбів, і натрапив на висохлу, занедбану криницю, якій, здавалося, була не перша сотня років. Це місце мене зацікавило, і я почав його вивчати. Чи несе колодязь у собі якусь таємницю?
Мені вдалося відповісти на запитання. Схопився за ланцюг і обережно спустився на дно. Тоді я не розумів, наскільки це нерозумно і ризиковано. Але мені здавалося, що в цьому світі, як уві сні, нічого не може тобі по-справжньому нашкодити. Тільки налякати. Типова помилка новачка.
Спустившись у сирий простір між вузькими, порослими мохом стінами, перше, що я почув — це хрускіт під ногами. Напружився, опустив погляд униз, і виявив, що стою на кістці. Глянув трохи вбік — там був справжній людський череп. Це тут же нагнало на мене жаху. Але потім я знайшов його: таємний підземний хід. Над ним, за звичаєм, висіли руни, значення яких я не знав. Руни, які кричать усім наївним дурням: терміново роби ноги. Але не кожен здатен усвідомити їхнє значення.
Саме тому я пішов уперед, дозволяючи темряві й холоду підземного ходу поглинути мене. Я був схожий на бравого дослідника з міфів, які любив перечитувати. Своєрідний Тесей, що йде на зустріч із Мінотавром. Тільки в мене все вийшло не так романтично й поетично. Чорна безформна примара, що заморожує все навколо, вилетіла мені просто в обличчя. Своїми зубами, схожими на гострі осколки льоду, він впився в мою руку. Я кричав, як збожеволілий, бився об стінки печери, тунелю, намагаючись збити з себе хижу істоту. Я пробував прокинутися, повернутися у свій світ, але нічого не виходило. І, коли я все-таки врятувався і прокинувся в реальності, то виявив, що моя рука прокушена. Наче скажений собака нещодавно вгризся в мене. Це було суворе й мерзенне попередження. Досі не в силах розгадати його суть, я перестав «шукати пригод» у тому світі, і став дуже обережним.
На жаль, у іншого Марка перший урок став останнім...
Чи був він таким же живим, як і я? Я завжди вважав, що все в тому світі нереальне, якесь уявне або езотеричне. У якийсь момент я почав думати, може це паралельна реальність?
Але потім зустрів її...
Елайза була в моєму світі — красива, смілива, руда дівчина, яка ніколи не стоїть на місці. При цьому вона була і в реальності — я зустрів сліпу незнайомку з тією самою зовнішністю і тим самим ім'ям. Висновок повільно намагався пробратися в мозок, але я з останніх сил йому опирався. Хіба так буває?
Це схоже на ті міфи і фентезійні, фантастичні книжки, які я вічно читав.
Зрештою відповідь відкрилася несподівано і болісно, як пластир, що зривається з рани.