Бажання, та багато чого іншого

Любимо когось ми все життя, для когось придумали турботу, з кимось напиваємось до п'яна, є й ненавидимо когось ми і є такі, що на дух не переносимо , але буває в комусь бачимо продовження, є і ті про кого й не запитаємо. Були й ті про кого і забули, є і ті що в думках навічно, були ті що тільки нас любили наші цифри перетворюючи в числа, є рідні серед їх чужі, є друзі, брати, є їх плечі, ті хто поряд своє життя прожили, або просто провели з тобою вечір, є і зрадники куди без них сьогодні, є як собаки вірніші самих вірних, хто з тобою спускався в саму глибину, є і ті хто лишився там напевне. Є і дурні, є генії і бидло, є культура. Поряд з нею бидло ти і поки це все не набридло, ти намагаєшся добавити краси. 
29.01.18.
Я повернулася з дому, море позитивних емоцій бо ніщо так не піднімає настрій як те, що тебе люблять і десь чекають. Дуже приємно коли тебе хтось із всією любов'ю обіймає, тоді хочеться жити, а не існувати. Ти не повіриш, але у мене зараз чудовий настрій, хоч було погане самопочуття. Крім того я знайшла на ноутбуці дуже гарний фільм, який дивилась дуже давно. Навіть пам'ятаю, що це було у бабусі і він викликав у мене ті самі емоції, як і колись, це було таке тепле відчуття того, що всі мрії збуваються, що немає просто кинутих слів на вітер і що все приходить з часом, головне терпіння. Мені це нагадало те, що і мої бажання також часто збуваються, я любила дивитись на зорі і загадувати бажання і вони здійснювались, я пам'ятаю, що колись давно, коли стояла з друзями і бачила, що у всіх є хлопці, а я сама, мені захотілось такої уваги і я загадала бажання, щоб у мене він з'явився і воно здійснилося,але я того злякалася, тим паче я полюбила іншого, але не взаємно. Виходить я любила і мене любили, але це ніколи не співпадало в часі. Але як таке може бути, ти загадуєш бажання, а воно здійснюється. Так само я загадала на Новий Рік те щоб зустрітися з своїм другом і тут це бажання стає реальністю. Це просто не передати словами, я багато що хотіла у цьому житті і я це маю, навіть сьогодні був такий інцидент, що мені приснився мій друг, ми з ним трохи посварились, але то таке, з ким не буває, але тут справа не в тому, а ось в чому йому просто також приснилось, що хтось йому сказав щоб він мені написав, уявляєш це просто, щось фантастичне я не скажу, що я так хотіла, щоб він про мене згадав, але я просто була шокована цим. А  саме більше мені не дає спокою те, чому він мені цілий день згадувався, мерещились деякі події.  Тут я згадала, сидячи тут і записуючи все, про те що хотіла, щоб ці моменти були, щоб сни реалізувалися, я пам'ятаю що мені колись снилося, що ми сидимо з ним біля озера і дивимось на зорі і цей сон реалізувався, це щось дивне, я вже стаю боятися своїх снів, я згадую ще свій сон який мені снився колись давним-давно, ще до знайомства з ним. Про те, що мене хтось зустрічатиме з квітами з автобуса в дома, це теж здійснилося і тут виникає питання. Чому саме так? Чи довго затримається ця людина у моєму житті? Чи можливо я його тримаю, але якщо ні то що, можливо боязнь того, що я знаю багато його секретів, навіть не знаю. Але він був у моєму житті у різні події, він мене не залишав, а якщо хотів кинути то знову повертався і так по колу, але колись це закінчиться і я готую себе морально до цього. Скільки років ми ще ось так будемо спілкуватися? Може взагалі місяць. А можливо все подальше життя.
31.01.18.
Мене зачаровує захід сонця, цього прекрасного дня. Ніжний кораловий колір переливається у загадковий танець із повітряними насиченими фіолетовими хмаринками. Вони як завіса, закривають вечір поглинаючи сонце і все тепло яскравої лави. Далекі простори огортуються у вирій шовковистого туману, який накриває своїм легким покривалом усе місто, а вдалечині ховаються за обрій незнані світи. Грайливі вогники підморгують з вікон будинків, а почесні охоронці міста, стоять не ворухнувшись і чекають цієї пожираючої пітьми. І тільки місто, все ще живе своїм життям, нестримні водії поспішають до тепленьких гнізд. Люди час від часу перекидаються з однієї ноги на іншу, повільно насолоджуються свіжістю зими, яка дуже подібна на солодку весну, але це все такий шалений жарт зими, ввести в обман землю. Як тільки мить рожевого перламутру затьмарює усе навколо, цей легкий холод, який проходить по венах, коли застиглими очима слідкуєш за переливами незвичайного кольору, яке художник розміщує на своїй палітрі, одним помахом пензля, поширюючи духмяний колір по всьому небі, а ти все споглядаєш за незмінним, глибоким, захоплюючим і навіть інтимним. Коли все навкруги темніє і тільки небо залишається таким загадковим, спокійним, а ти боїшся щось робити, щоб не сполохати цей  момент відкриваючи двері в простір, щоб доторкнутися до незвіданого. Ось і місто відчуло наближення неминучої чорної пітьми, запалюючи вогні показує дорогу поспішаючим і відчайдушним до незвіданих світлин. А хтось можливо,все ще дивиться у небо, відкриваючи найпотаємніше в собі і дозволяє зазирнути кольору у душу і швиденько ніби злочинник закриваючи все що є уже в середині на замок, про всяк випадок якщо настануть темні дні. Заплющуючи очі ти бачиш ту мить блаженства, яке навіки із тобою, переливається у пурпурне сяйво, зігріє і подарує безліч надій на завтрашні події. А я все сидячи на підвіконні, спостерігаю за швидкоплинним кругообігом життя і тільки небо темнішає поволі, відкриває темні простори. Душа уже зігріта одним тільки сонцем, яке згасає кожною миттю, але це і є момент який доводить, що життя неспинне і його потрібно прожити. Не просидівши в кімнаті, не закрившись в собі, а потрібно просто думати про сьогоднішню мить і дякувати кожному ковтку повітря.
Дивлюсь на таке рідне обличчя, але уже таке далеке, яке в обіймах уже іншої, не мене, тепер я не та, що й була, тепер не вічний друг, не соратник і не опора і навіть не приклад, як було колись, а лише згадкам про те, що є така сестра. Вдивляюся в обличчя і бачу в уяві картинки спогадів, багатьох ігор дитинства, співів,сліз і щирих посмішок, бували сварки, бійки їх хоч відбавляй, бо вони були завжди до першої крові і безліч інших відбитків печалі, але вже немає ніяких скарг на майбутні справи, усі сварки давно забуті, рани загоєні, а ти все залишаєшся тільки з своїми спогадами про минуле, про неймовірні вершини дитинства, про такий солодкий сніг, тому що цікаво який же ж він на смак, про те що зараз без усмішки не згадаєш, про тихі й довгі вечори які проходили в телефонних розмовах і коли ти тільки чуєш такий теплий і рідний голос, сповнений підтримки і чекаєш кожної зустрічі, навіть неочікуваної, коли стискалося серце від думок про те, що я можу ніколи не побачити свого найдорощого брата. А що зараз є, тільки ось ця графічна картина, яка зараз мені нагадує про все, але це тільки пам'ять копає мені яму у прірву давно забутих деяких людей. Це важко малювати рідних, уявляти їх і розчинятися в думках. 
Зараз ти знайшов достойну себе, замінив мене на копію, яка завжди буде з тобою і хоч як це нестерпно, але радощів немає меж, тепер ти навіки будеш огорнутий любов'ю, хай навіть сварки будуть докучати, але любов незгасне в твоїх очах і ніжна опора яка іде з тобою, плече об плече буде завжди з тобою, оплітаючи твої пальці своїми і підтримуючи в незгоду, аж то самої старості. Це любов нічого менше і нічого більше, яка неспинно чекала на тебе десь за обрієм де сходить сонце і кожного дня заходячи дарує щось нове і незвідане. 
Ніколи не знаєш, чим закінчиться історія твого життя, але поки вона триває, цінуй кожен момент, кожну секунду, кожну мить…
02.02.18.
Що за несправедливість, коли вчора в мене був чудовий настрій, буває коли я вся піднесена і мені хочеться говорити, то в мене немає часу писати, бо займаюсь парами. Тому буду писати, як завжди банальщину. За вікном іде сніг, лютий все ж таки вирішив погратися з людством і подарувати, ще трохи зими. А я сиджу і намагаюся сконцентрувати свою увагу на педагогіці. Мій день сьогодні пройшов у швидкому темпі, ніби і були скорочені пари, але те що я бігала до викладача то від нього, трошки вимотує. Ще я сьогодні відвідала архів, щоб найти інформацію про ті школи, виявляться в Володимирі є два архіви, районний і місцевий, але не один із них мені нічим не допоміг. Тому мене направили до міністерства освіти, але і там нічого путнього мені не сказали, ще до всього щастя мене викликали на роботу. І вернулася я біля 18 години, ще навіть встигла забігти в бібліотеку і взяти книжки про місто, щоб почати писати ту статтю. До того всього я завтра їду в Нововолинськ по роботі і не знаю коли повернусь, ніби нічого цікавого,але гарні моменти. Не знаю чому, але мені дуже подобається гуляти по місту, я тоді дуже мрійлива, я помічаю все навколо, навіть проходячи площу, то звичайне явище як голуби мені здались найпрекраснішим, що могло статись на сьогодні. Ці птахи особливі, хоч є найбільшими перенощиками всіх інфекцій, але те наскільки вони є вільними і майже завжди разом з усіма просто дивує, їхній легкий політ і безтурботне життя, ось що зачаровує. Ще крім голубів, була дуже гарна пара стареньких людей, на їх було дуже приємно дивитись, вони бездоганно підходять одне одному, жінка із рижими кучерями як в пуделя і чоловік вусиками як у Чапліна, такі кумедні, але такі яскраві, вирізняються від сірої маси. Сповнені життям і підтримкою один одного, коли йдучи пліч опліч незважаючи на інших, вони проживали разом ті хвилини у своєму світі. Ще мою увагу привернув безхатченко, ти їх бачиш кожного дня, але в  мене виникла думка, чому саме так доля вирішила його життя, чим він завинив і чому його так покарали. А може він ще й щасливіший чим я, може його положення робить його вільним, може він бачить світ по іншому, під іншим ракурсом, можливо милосердніший до інших. Я бачила багато інших людей які не мають домівки, але ніколи вони не були сумними, їхній вигляд був доволі веселим, тільки очі щось приховували, але також світилися щастям. То ж як тоді виходить щоб бути щасливим потрібно нічого не мати, чи можливо мати все, що забажаєш. Чому люди завжди дивляться на статки, ще в давні часи на це звертали увагу, як на мене найголовніше це душевне багатство. Можна мати все, але не мати щастя, про яке мріє кожна людина. У самотності розумієш, що люди повинні вчитися бути людьми, кожен повинен бути милосердним до інших. Так можливо я не така правильна, але я хоч замислююсь про це і хочу бути милосерднішою до всіх людей, але в наш час дуже небезпечно показувати свою доброту іншим, бо люди корисливі і безсердечні, кожен хоче використати і знайти вигоду в інших. 
Якщо в середині у тебе все в порядку, то і ззовні все стане на свої місця. 
03.02.18.
Сьогодні я зрозуміла, що вже у мене немає прив'язаності із моїм другом, раніше я не могла і тижня прожити щоб йому не писати, а зараз якось все одно, хіба що заради ввічливості можу написати, як здоров'я, уже не розмовляємо, не бачимось, тільки інколи переписуємось і то заученими репліками. Не повіриш, але сьогодні я йому написала просто так, бо він був у мережі і коли він спитався чому я не їжджу до дому, або чи в дома. То я згадала, що він так завжди запитував коли хотів зустрітись і я його теж завжди була рада бачити. Але зараз навіть не знаю чому в мене немає  такого бажання, ніби у мене все зруйнувалося, він став для мене чимось далеким, я довго не могла його відпустити, завжди хотіла стерти зі своєї пам'яті, але не виходило, а зараз я байдужа як ніколи. Навіть немає тієї посмішки, коли ми переписувались, чи якоїсь тривоги, чи трепету в серці, нічого вже немає. Можливо я просто його відпустила і він стає для мене лише спогадом, давнім другом. А можливо я просто стомилася. У мене не було такого відчуття, я ніби віддалилася від людини, а вона може все зрозуміла, але не хоче відпускати мене. А можливо він і ніколи не тримав, це я завжди себе накручую, що мене хтось тримає. Те що я ніколи не заводила нових знайомств з хлопцями, чомусь мене завжди це відштовхувало, бо я завжди спілкувалася з ним і розповідала про все і навіть коли до мене завжди телефонував якийсь не знайомий хлопець, щоб просто поговорити. В друга виникали завжди питання, хто це, звідки і завжди різні образи. Навіть був колись момент коли мене діставав один дзвінками, а друг не розгубившись просто попросив з'єднати, дивним образом до мене перестали телефонувати всі прихильники. Він дуже дивний, ніби ніколи не тримає, але не хоче щоб зі мною хтось був інший, це якось занадто. Просто коли в нього появлялися нові знайомства я навпаки йому допомагала у всьому, радила що зробити. І як же ж мене нервує його «зрозуміло», таке відчуття ніби йому немає що більше спитати, але  все можливо, він нічого не знає про моє теперішнє життя, а я нічого не знаю про нього. 
05.02.18
Мої сьогоднішні події дуже дивні. По-перше я сьогодні цілий день нервувала тому, що мала зустріч з другом, навіть не знаю від чого в мене був такий стан, можливо все через те, що я його давно не бачила. Так я чудово знаю, що ще вчора писала про байдужість до цієї людини, а зараз нервую. Мене вбиває мій організм, чому коли я на взводі нічого не можу їсти, невже це буде завжди. Але тішить тільки те, що погода подарувала мені крихту гарного настрою, спостерігаючи за краєвидом закутаною на підвіконні, я відчувала довгоочікуваний спокій. «Щастя в дрібницях», потрібно просто бачити і любити кожну буденну мить. От сидиш дивишся на світ, який рухається, те як котик грається снігом, а діти спускаються з гірки і розумієш, що сам повинен просто побачити щастя. Можна безмежно довго милуватись неймовірними видовищами, неперевершеними краєвидами і закохуватись у кожну секунду спокою. 
14.02.18.
От і вихідні, я знову залишилась в гуртожитку, але тепер не сама, а з своїми друзями. За всі вихідні я ні разу не лишалась одна в кімнаті,я рада що в ті моменти зі мною лишилась друзі. Я намалювала ще один портрет і отримала нове замовлення, тож тепер не маю часу думати про друга, напевно через те, що я вже просто коли лягаю, відключаюсь. Ще в неділю в мене був дуже насичений день, тому що на роботі я допомагала організовувати фото сесію, тай ще отримала нові безплатні фото. На днях також розмовляла з В. другом К., вона хоч е подає виду, але жах як ревнує його до мене. Я ж то знаю, що вони не просто друзі, навіть сьогодні як він мене вітав з днем закоханих сказав, що в кімнаті якій я знаходжусь, присутня його половинка. Також здивував мене мій друг, він спеціально поповнив рахунок, щоб привітати мене, оце звичайно подвиги, але вже якось все одно. Але він звичайно образився коли я до нього не передзвонила, тож сам до мене набрав в ночі, я була шалено зла тому що спала, зірвалась на нього і накричала. В нього якась стала звичка дзвонити до мене коли він кудись їде, ніби мені відчитується, я звичайно ціную таке відношення, але є завжди в усьому своє але… Що саме найбільше мене спантеличило це його запитання, про те які в мене плани на його. Та які в мене можуть бути плани на людину, вона ж не річ і не день, сьогодні людина є, а завтра немає. Знаєте я раніше дуже хвилювалась, що настане день і я почну все не так сприймати до серця. Коли почну забувати людей і переставати з ними спілкуватись, а тепер розумію це неминуче, скільки б ти не спілкувався з людиною ти в кінцевому результаті нікому не потрібен, крім батьків. З часом перестаєш довіряти людям і тільки лишається думка, а для чого ти спілкуєшся з цією людиною. Я більшість спілкуюсь з людьми ні про, що. Просто розмовляємо, можемо мовчати, але з другої сторони навіть мовчання може принести більше задоволення і щастя ніж довгі розмови. Просто потрібна відповідна людина для цього всього. 
Ще я дуже задоволена тим, що сьогодні відвідала духовий оркестр, я просто дуже люблю все те, що мало хто любить. Оркестри, театри, різноманітні вистави, бути присутньою на таких дійствах переповнює мене їхнім хвилюванням, коли вони хочуть донести до людей все те, в чому бачать свій сенс життя. Через їхні тіла, руки і голоси проходить до нас невідоме, але від чого мурашки по тілу. Кожною клітиною їхнього єства, лунає неймовірна симфонія життя. 
28. 02.18.
Нарешті я це зробила, я дописала статтю. Ще у мене відбулась дуже дивна подія, К. витягнула мене погуляти і я познайомилась з одним хлопчиною, але він неймовірно скучний, мені немає про що з ним говорити, це не та людина з якою я навіть змогла б дружити. Я почала спілкуватись з другом К., він замовив у мене портрет, а потім і його друг також. Так, що маю знову роботу. Звичайно порівняти цих двох хлопців неможливо, це як небо і земля. В. це людина настрою, хай він там і не Аполон, але він завжди турбується і після розмови з ним стає тепло на душі. Хоч я розумію, що це ненадовго тільки до того дня поки я не віддам йому портрет. Він вже нарешті обдумав як їх забрати, тому вирішив що краще сам приїде і особисто їх забере. Мені цей варіант дуже подобається, не люблю пересилати поштою роботи, хочу бачити емоції від роботи. Ще в мене жахливо болить зуб і я змушена іти до стоматолога, бо я як завжди зробила все так, що він аж опух. Я спочатку все не могла зрозуміти чому лікар дивиться мені завжди в очі, а тут все просто, коли мені боляче я не подам ні звуку, а буду терпіти, але по очах все видно, бо я або мружусь або просто їх закриваю, а для нього було важливо щоб мені не було боляче. Не повіриш, але вчора розмовляла з другом, просто хотіла поговорити, запитати як він там, останнього разу ми з ним не дуже добре закінчили розмову. Я просто не розумію чому він так ревнує і також не розумію для чого він сказав, «-що, без тебе ніяк». Ну от для чого це, ніби я для нього ніхто, але тільки почує про когось, то все починаються різні незрозумілі слова. І через це все в мене зіпсувався настрій, але добре що В. просто не міг перестати зі мною розмовляти, поки не підніме мені настрій. 
Ще крім того навалилось занадто багато роботи, курсова, два замовлення, просто ніякого відпочинку. Одне тішить, що сьогодні іду на виставу.
Я дуже стомилась і не маю сил.
04.03.18.
Це нестерпне відчуття, що щось не так. Чому мене зараз рвуть думки про друга. Я навіть про нього не згадувала. Я ж бажаю йому щастя. Через що він завжди мені говорить, що йому залишилось ще недовго. От ні про зараз не можу думати, як тільки про нього. Чому я зараз про нього згадала, чому він зараз перед моїми очима в уяві. Знаєш, що я бачу, я бачу той спогад із гарного нашого літа, яке вже не повернути, як ми сидимо в машині біля дороги, падає дощ і я серджусь на нього, як я кажу йому, що він буде жити довго, бо його лінія життя на руках доволі немаленька. А сама зараз думаю зовсім по іншому. Мені навіть снилось, що я сиджу з подругою і її хлопцем. І тут він мені не відписує. Хтось телефонує з його номера і я виходжу з кафе, жіночий голос повідомляє, що він загинув. Як тільки уявлю то аж хочеться заливатись слізьми. Ні тільки не так. Я хочу щоб він жив довго і щасливо, навіть без мене, навіть якщо він не буде згадувати про мене, але хай живе, хай радіє життю, хай віднайде свою сім'ю в одній людині, я не хочу щоб він страждав, чи щоб його щось тривожило. Не хочу! Хай навіть наші розмови все рідші, але він для мене самий незвичайний друг, який не знав що обрати у цьому житті. Він був другом який приїжджав до мене серед ночі і просто хотів побути у моїй компанії і не хотів їхати, ти хочеш сказати, що я його люблю, так можливо, але як друга, як рідну людину. Так він мені рідний, він терпів мої крики і істерики, гарний настрій, а я терпіла його. Він боявся втратити мене, а я його. А тепер я спілкуюся з іншими, не хочу нікого відштовхувати. Так я вже спілкуюсь з людиною, яка стала для мене новим другом, який не боїться сказати мені лишнє, який завжди піднімає мені настрій, телефонує з інших країн, аби почути як я регочусь з нього і йому від цього самому смішно. Це так званий колега, який знає, що хоче в цьому житті, який знає що робить і щирий з іншими. І так само шукає розуміння. Він мені чимось нагадує саму мене, з своїми чудацтвами і навіть історіями. Я стала сильнішою і живу таким життям який мало кому зрозумілий, я просто живу занурившись в роботу. Так я багато працюю, але сама це обираю, щоб не вистачало часу для думок, які не дають мені споїно жити. Мої думки завжди мене мучать, про друзів, про те що я неправильна, не підходжу ні для яких відносин, неприваблива. Але це не так, це людям хотіли, щоб я так думала, тепер я добиваюсь того чого хочу, я хочу побачити людину і вийду з ситуації настільки, що все одно з нею зустрінусь, а не як раніше чекала на зустріч роками, впав якийсь тягар з пліч і я відчуваю себе вільною.
21.03.18. 
Ну що погані думки позаду, я скоро поїду до Львова на конкурс, надіюсь що там мені дуже сподобається і я добре проведу час, ще надіюсь що побачу В. тому що він має приїхати з Чехії саме того дня коли я буду в Львові. 
26.03.18.
З якоюсь поїздкою ти впізнаєш людину, от я і також дізналася багато чого від тих людей які для мене були далекими. Як я вже писала я мала їхати до Львова. Для початку тобі потрібно розповісти те як я провела час в Червонограді. Звичайно місто невелике, але завдяки ліхтарям і одному кафе воно доволі непогане. Але місто мені нагадує радянські часи.
27. 03.18.
Чому мені так важко зараз, натрапила на дуже гарний запис який описує красу людини і я з ним погоджуюсь. 
Немає сенсу називати себе потворним, тому що ми насправді не бачимо себе. Ми не бачимо себе, коли спимо у ліжку, тихенько згорнувшись до грудей, що здіймаються в нашому власному ритмі. Ми не бачимо себе, коли читаємо книгу, а наші очі світяться і мерехтять. Ви не бачите себе, коли дивитесь на когось з любов'ю і турботою, які всередині вашого серця. Не існує дзеркала для тих випадків, коли ви смієтеся, посміхаєтесь, а щастя ллється з вас через край. Ви б зрозуміли, наскільки ви яскраві і красиві, якби побачили себе в ті моменти, коли ви дійсно є собою. 
Це так і є насправді, ми самі не знаємо які ми прекрасні. Я так хочу, щоб до мене повернувся мій настрій, просто хочу радіти кожному дню. Що зі мною, що трапилось чому мені так погано, чому все нагнітає. Для чого мені такий стан, чого так важко. Звичайно я догадуюсь, що так мене може вбивати або хто. 
Львів, ці прекрасні і не такі вже чудові дні. Спочатку мене дуже ощасливило це місто тим, що я потрапила на виставу в театрі Заньковецької і насолодилася акторською грою професіоналів. Я була сама щаслива людина на землі, після такої маленької ніби події, але мій настій був настільки гарний, що я танцювала і співала по нічних вулицях Львова. Ще я потрапила на виставку Етно дизайну і була вражена столітніми вишивками різних регіонів. Звичайно були і не зовсім приємні події, так як ми не знали міста і були стомлені після дороги, то ще й добирались пішком до Католицького університету, а ще були змушені переселятись з одного гуртожитку в інший. Але ці всі дрібниці не могли мені зіпсувати настрій при зустрічі з В. , якого просто з далеку було помітно, як можна не побачити його риженьку чуприну. Він звичайно наскільки сильно міг обняв мене і ми вирішили прогулятися, відпочили і посміялись в кафе. Але як тут без нервів, тому що мене дістали на рахунок гуртожитку і ми виходить не знали як до нього добратись, але В. як справжній герой вирішив усі наші труднощі, та ще й заспокоїв і підняв настрій. Звичайно все добре, мені подобається його відношення, але його настільки хороше відношення насторожувало мене. Все ж таки я йому дуже вдячна, ми з ним зварили поїсти, посміялись і наговорились від душі, подуркували і трішки з ним побилися. Так як я людина слова і завжди виконую те, що обіцяю, я зробила йому масаж, звичайно йому він сподобався, він всім подобається. От ще б мені так подобалось як мені його роблять, а це буває рідко. Але В. мене здивував він вирішив мені також продемонструвати свої вміння і до речі напевно це перший масаж в моєму житті, який мені сподобався. Звичайно такими діями ми трохи здивували мою одногрупницю яка була зі мною в цій поїздці, тай і я сама була трішки спантеличена. Після важкого і насиченого дня ми вже вляглися спати, але це ще як хто, моя знайома вже добре так хропіла, а ми з В. ще розмовляли, бо йому не спалось. Можливо для нього це нормально завалитись в ліжко до дівчини в одних трусах, але мені це ненормально, дякую на тому, що хоч він закутався в одіяло. Після душевних розмов і переглядів різних відео, все ж таки дійшли згоди лягти спати, а це вже була друга година. Як ви думаєте, він пішов в своє ліжко спати? Ага де ж там! Для мене це було зовсім не зрозуміло він же ж мав якусь там дівчину, яка йому подобається, та ще як я знаю він був закоханий в мою подругу, а тепер завалюється до мене в ліжко, це трохи ненормально. Я не розумію цей світ, як після такого можна сприймати людину як друга, можливо це я неправильна. Але я так і не могла заснути цілу ніч, з однієї сторони це приємно коли про тебе піклуються, бо на той момент я була хвора, але коли до тебе цілу ніч пристають відверто, то це вже зовсім неприємно. А що саме гірше, тепер я буду картати і звинувачувати себе, тому що я могла його просто скинути з ліжка, але цього не зробила. 
09.04.18.
Усі ці тижні я була в депресії… Чому для інших людей все так все одно, буде так буде, а для мене ні. Чому я так хвилююся за все. Як ви зрозуміли, в мене зараз тяжкий період, який не дає мені спокою. І турбує просто все. Навчання, друзі, сім'я і хлопці. 
Це жахливе відчуття розгубленості, коли ти нічого не встигаєш, та ще коли на тебе всі давлять. Особливо куратор, вона мене вже довела двічі до сліз і істерики, я майже не сплю і взагалі якийсь момент зовсім не лягала спати і йшла на пари на другий день. Але це мої проблеми і нікого це не повинно турбувати. 
В мене проснулася ревність до моїх друзів, яких не так і багато, я просто боюсь їх втратити, хоч розумію, що такими діями я залишусь сама з своїми нервами і проблемами, просто хочеться щоб поряд хтось був і підтримував. Але цього не буде, я знаю це чудово, я зовсім не цікава людина і неприваблива особа, я жахливо прискіплива людина яка вимагає від людей віддачі, але розумію що не всі здатні на те, на що здатна заради їх я. я знаю це і взагалі дивуюсь, що зі мною ще хтось спілкується, інколи здається, що мої друзі тільки і чекають той момент щоб мене здихатись, бо я їх вже нервую. Шукають собі інших друзів і  це добре, я не хочу нікому обтяжувати життя, ніхто нічого мені незобов’язаний і ніколи не потрібно розраховувати на інших людей. Мені навіть інколи немає до кого звернутися за допомогою, навіть в дрібницях і це трохи прикро. 
Охоплює тривога за сестру, я зовсім не хочу щоб вона так само страждала як я колись, але я забралась з будинку тирана як тільки появилась можливість, бо не хотіла вічно страждати як фізично так і морально. Я надіюсь він візьме себе в руки і перестане робити всі ті дурниці. А ще хвилює те які відносини в моїх батьків і взагалі в сім'ї. Вони не можуть знаходитись навіть однин біля одного, вони закривають одне одному рота, не шанують і взагалі навіть не знаю чи люблять одне одного. І виходить причиною їхнього шлюбу це я, завжди думаю можливо в них було б інше життя якби не я. Дуже прикро ламати людям долю чисто випадково,просто тим, що ти появився на цей світ. Тривога також охоплює кожного разу коли я бачу, як моя сестра спілкується з батьками, без поваги і якоїсь любові, а саме більше турбує те, що в своєму такому малому віці вона занадто багато собі позволяє на рахунок гуляння і вживання алкоголю. 
На Пасху я була щасливою! По дорозі до дому я ще зустріла В. чисто випадково, але напевно він один з небагатьох людей який був щиро радий бачити мене. Ще мене дуже чекала в дома моя сестричка, вона завжди сильно мене обнімає і каже як вона мене любить і цілує, ніби я зараз десь зникну. Мені справді інколи не вистачає такої щирої любові. В. ще пообіцяв заїхати до нас на паску і звичайно дотримав своє слово. Я звичайно рада була бачити його, але було якось некомфортно, відчуття що я там лишня було завжди присутнє. Я просто розумію, що в них складні відносини і їм варто б було сісти і поговорити, а я їм мабуть заважала. А ще мене почало хвилювати те, що він починає мені подобатись, це напевно єдиний хлопець який до мене телефонував і запитував як в мене справи, піднімав настрій, хвилювався за моє здоров'я. Мою прихильність легко завоювати, просто потрібно приділяти увагу і підтримку. Саме найбільше мене тривожить та подія, що відбулася в Львові я знала, що в мене після того буде просто вже не те спілкування. Але я не можу зрозуміти, для чого він так зробив коли любить іншу, я стомилася бути завжди запасним варіантом, бути на другому плані, людиною яку завжди використовують, я себе відчуваю якоюсь легкодоступною і мені від цього погано. Люди просто не знають, що я відчуваю, що ціную все що зі мною відбувається, навіть та людина яка мене обнімає вже стає трішки рідною. Я вважаю коли людина хоче до тебе доторкнутися, то й хоче бути тобі ріднішою і не просто торкнутися тіла, а й душі. Але в інших все по іншому. Тому я так не люблю коли мене торкаються, навіть випадково. Складно уявити людину яка буде поруч зі мною і буде любити мене як моя сестра. Я зовсім нікого не бачу, а просто інколи хочеться щоб любити, боялись доторкнутись, цінували і боялись втратити. Щоб не кричали як мене люблять, не можуть жити без мене, а просто сказали « Мені з тобою хочеться жити», зачаровують навіть не ніжні слова, а піклування. Можливо мене це колись чекає, але не зараз, я занадто закомплексована і закрити людина, а коли хочу відкритись для когось, то та людина залишає мене, не хоче мати на собі цей тягар. 
Послухай мене – я хочу з тобою говорити
Поки наші вчинки, ще мають значення
Поки наші рішення ще мають силу
Поки наші серця зберігають пам'ять
Ти маєш навчитись себе розуміти!
Слухати внутрішні голоси
І чесно для себе відпускати непотрібне
Ти маєш знати, що життя не пояснює свої дії
Що правда не завжди звучить так як хочеться її почути
А найкраща любов непомітна, або на відстані
Інколи втрати – лише звільнення від надуманих залежностей
Інколи смуток - невід'ємний складник радості
Пам'ятай що рани завжди заживають, але будь готовим 
Що якесь прощення колись стане останнім
Знаю що в кінці ти захочеш все повернути
Не розумію чому ти так поспішаєш тепер
Життя цікаве своїми погрішностями
Ключові історії складаються із випадкових пазлів
Найважливіші слова завжди говорять мовчки
Вирішальні речі приймають інтуїтивно
Твої люди будуть поруч незважаючи на най потрібних
Решта завжди знайдеться зайвий квиток
І якщо точка прибуття у всіх незворотна
Лови момент -  поки живий
Спробуй озиратися без жалю
Довіряти тиші і очам
Із вдячністю згадувати минуле
Дивитися в невідоме без тривог
Навчитися спокою
Ділитися любов'ю.
Іван Байдак
Як тішить те, що коли в мене якийсь незрозумілий настрій, знаходяться потрібні слова.
Світ згине без любові. Напевне це всі розуміють, але не встигають повірити. Ми ж все одно цінуватимемо виключно після втрат і любитимемо тільки після розлуки. Наше життя – це череда тотожних помилок та нових обіцянок, хоча вони також цілком звичні. Ми свідомо провокуємо свій біль, наче по-іншому не вміємо. Ніби він - невід'ємний інгредієнт у рецепті власної душі. Ми звикли гнатись за чимось незвіданим, закриваючи очі на те, що поряд. Можливо, не таке яскраве, але не менш цінне. Воно інколи схоже на слова, такі гарні, що ми, захопившись їхньою красою, не завжди розуміємо істинний внутрішній зміст. 
13.04.
Як ви вже зрозуміли історія продовжується. Але тепер не з моїм другом,це вже інший персонаж. Не знаю в що мені вірити з того, що було сказано. Дуже цікаво виходить, що у моєму житті люди протилежної статі появляються через мою подругу, навіть В. Я взагалі думала, що він після того як забере картину перестане зі мною спілкуватись. Але ні він і надалі до мене телефонував і писав, але краще він того не робив, можливо все було б інакше, він би був хорошим знайомим, якому я завжди рада. А зараз я відчуваю себе використаною, через те що я була приманкою для ревності К., а коли він помирився з нею то нащо взагалі згадувати про моє існування. Але він її любить, а заради кохання люди здатні на будь які підлості. Я не хочу лізти в їхні відносини і не тримаю ні на кого зла. 
Дуже мало потрібно для того, щоб зрозуміти що все добре, що просто потрібно не звертати увагу на дурниці, а звертати на щось суттєве. В моєму серці завжди жила віра, що є добрі люди які допоможуть і я щаслива, що вони мене оточують. Мене тішить те, що від мене не відвернулись і допомогли коли я сама не в змозі це зробити, а ще те що навіть незнайомі люди добре до тебе ставляться. Був такий сьогодні випадок, що іду собі нікого не чіпаю, а тут чоловік який роздає листівки і завжди на одному місті завжди зі мною вітається, хоч навіть не знає як мене звати і ми не знайомі просто часто бачимось, дрібниця, але приємно коли він запитує як у мене справи. Не знаю за що, але я обожнюю продавців, вони привітні і дуже добрі. В кіоску там де я інколи заходжу, мене завжди раді бачити навіть коли випадково побачать на вулиці завжди вітаються і запитують як в мене життя. Також мені підняли настрій, дівчатка з першого курсу, обожнюю коли про мене піклуються і кормлять. Напевно ти думаєш, що я дивна і радію кожній дрібниці, так можливо, але ми всі дивні коли щасливі. Я сьогодні раділа просто весні, те як розквітли квіти на деревах, що косять траву і що цей неперевершений запах лоскоче мені ніс. Я доторкнулась до квітів і трави, раділа промінчикам сонця які інколи заважали, але не були менш приємніші, навіть нищівний вітер грався з моїм волоссям, розсипаючи його по обличчю і ніби закликав залишитись на хвилину і помилуватись весною. Я раділа моментам щирості, спілкувалась з людьми які були найдобріші і дарували посмішку. Щаслива бачити людей і просто дарувати їм щастя. Щастя в дрібницях, хай які не були складні моменти в житті вони пройдуть, а щасливим не завжди вдається бути як сьогодні. Дякую за тепло.
23.04.
Я звернула увагу, що пишу тільки тоді коли нещасна, але життя триває і потрібно відкривати завжди щось хороше у всьому поганому. Я тепер найщасливіша людина в світі, бо захистила курсову. Тепер все гаразд мене не турбують інші люди, взагалі нічого, я просто радію тому що я живу. І я знову їду до Львову і будуть враження, але цього разу буде все чудово. Тепер мене нічого не турбує і це чудово. Просто радіти тому, що гарна погода, що в мене  є хороші люди, що я відчуваю найулюбленіші аромати скошеної трави, те що нарешті розквітли кульбабки і я вже чекаю дороги до дому, щоб назбирати 100 кульбаб і зварити мед і кульбабове вино дитинства,а потім коли вони перецвітуть розсіювати їх скрізь. Хочу побачити своїх рідних, бабусю з дідусем, сестер і батьків. Про сум можна писати вічно, але щастя потрібно відчувати.
25.04.2018
Я вже в Львові точніше в Винниках – це місто за Львовом. Ви вмієте закохуватись у міста і події? А я вмію і напевно це місто залишиться у моєму серці надовго. Туди варто просто поїхати, щоб насолодитись запахом, у мене ще такого не було, щоб я закохувалась у запах, але не в цьому випадку. Скільки там ароматів: різноманітних квітів, бузку, запах трави, шоколаду, кави і чорносливу. Тут навіть усі люди якісь інші. В інтернаті в який ми завітали на пару днів, настільки привітні і ввічливі люди, що я просто дивуюсь де вони беруть стільки енергії, щоб ось так яскраво працювати, а як вони викладають уроки дітям, це не просто нудний урок де діти сидять нудяться, а уроки на природі, де вони можуть веселитись, відпочивати і радіти життю. І це  тішить, що є такі школи які працюють за теорією Сухомлинського. 
Як буває щось хороше так і погане, нажаль цей заклад як багато інших закладів стоїть під ризиком закриття, тому що наша держава як завжди немає коштів для утримання таких прекрасних закладів. А як тут добре годують, ніякий ресторан їх не перевершить і я не перебільшую, це справді дуже смачно, там не просто подають страву, а частують частинками любові і добра. За цей день нас покормили вже двічі і ввечері почастували улюбленим какао і сирником з ізюмом, це просто можна руки повідгризати як це смачно. На завершення дня ми зробили міні виставку наших робіт, щоб на ранок потішити дітей. 
Це місто дуже маленьке, навіть важко сказати,що це взагалі місто, незрозуміло де центр. Але там є прекрасне кафе, яке ми чули за багато метрів до нього, смачний аромат чорносливу  нас заманював до себе, виявляється вони роблять все власноруч навіть джем з чорносливу який пахне на все місто. Можливо я перебільшую, але там ідеальні круасани, ну принаймні той який я куштувала з бананом і згущеним молоком, навіть не начинка були шикарні, а саме тісто неперевершене. Це місто дарувало нам прості маленькі радості життя, навіть легенький дощик, який завершився веселкою і гарними хмаринками за якими ховалося сонце. Називається художники вийшли в люди і бачити у всьому красу. А яка тут гарна панорама міста, сам початок Винників зверху, а все місто знизу і так його можна побачити з пагорба як на долоні. 
Хоч до цієї частинки землі ми добирались 5 годин, але за цей період багато чого дізнались і здружились, пограли в ігри і провели день не дарма, бо воно того варте. Особливо коли ти приїжджаєш, а з тобою поводяться ніби ти якийсь скарб, просто на руках носять, та навіть яка тут директор привітна, вона нам порозповідала, про себе як вона подорожує і взагалі як витримує ці напади  з боку влади, показали капличку яка знаходиться в приміщенні, я була шокована як там гарно, просто неймовірні гравюри і ікони,а ще орган, та ще й робочий. Сам заклад неймовірно оформлений дитячими роботами. Атмосфернішого місця я ще не бачила і починаю поволі закохуватись у свою професію. 
26.04.
Ти просто не уявляєш який зараз в мене чудовий настрій, хоч зараз я хотіла себе потішити почитати книжку, але не можу це зробити, бо емоції просто переповнюють. Я тобі ще вчора писала, що пригоди будуть продовжуватись і так воно і було. Як чудесно зустріти хороших людей, які тобі хочуть допомогти, покормити і вважають тебе незамінною людиною. Через сьогоднішній день мені захотілось полюбити людей, справді це неймовірно. 
Вчорашній день закінчився найпрекраснішою нотою, грозою під яку я засинала, стукотіння дощу по вікну, це самий приємніший звук для мене, особливо в ночі. А ранок почався з того, що я проснулась від дитячого сміху в приємному і ніжному ліжку, яке огортало мене своїм шовковим покривалом. А саме смішніше те, що для дітей наше перебування справило таке враження, ніби ми інопланетяни. Всі ми були діти і знаємо як це бачити нових і незнайомих людей.
Смачний сніданок ось з чого потрібно починати ранок і ще з того, що всі тобі посміхаються і бажають гарного ранку. Пізніше ми вирішили готуватись до наших майстер класів, подивились концерти дітей і презентації Львівських вузів. Працюючи з дітьми заряджаєшся їхніми емоціями і це справді круто коли дітям все подобається, ніби нічого такого, просто роздмухувати фарби по папері, чи гратися мильними бульбашками, крім того ще малювати ними. Як це захоплює дітей тому, що вони цього не бачили, це щось нове не тільки для них, а й для дорослих. До мене підходили діти різного віку, не тільки 5 класу, який мав зі мною працювати і виконувати групову роботу на тему «Бережи землю», а й діти 3 і першого класу, та й дорослі. Коли діти бачать, що їм дозволяють гратися кольоровими бульбашками і що з того входить незвичайні картинки, це звичайно підніме настрій їм і звичайно мені. Люблю дітей за те що вони щирі і вміють цінувати, малеча дякувала і засипала питаннями коли ми ще повернемось. Навіть ректор Львівського університету бавився і яка я була здивована від того, що він не знав що так можна було робити. Це приємно розуміти, що ти можеш здивувати людей і дарувати їм радість. Після забавки на нас чекав куліш, від такого хорошого чоловіка від нього випромінювалось одне добро і пригоди, він плавав на чайці і робив дуже багато різних чудових речей, а який він зготував куліш, з кропиви, каші, м'яса і багато чого іншого, але секрет своєї каші так і ні з ким не поділився. У цьому інтернаті не тільки творчі і креативні вчителі,а й учні. Які вони виготовили інсталяції з підручних матеріалів, це щось неймовірне, приємно знаходитись серед людей які на одній хвилі з тобою, які просто радіють життю. Після того всього нас звичайно покормили, мені здається мене так навіть часто бабуся не кормить, так як в тому закладі. Але пора було уже прощатись, ми були настільки вдячні тим людям, мали досхочу фото на пам'ять і торби з яблуками і соком, які нам дали на дорогу. Звичайно по дорозі до Львову ми не сумували, а бавились і шуткували, короче кажучи дуріли. Рвонувши на вокзал дізналися до наш поїзд буде тільки через годину, але ми не сумували за той час. Пішли в кафе «Француа», а там такі парубки, вони тільки що й робили то підморгували нам. Ми як завжди не можемо не посміятись і пошуткувати з людьми, так що нам було з ними доволі весело, а особливо смішно з банки для чайових на якій писало «на пиво», самі посміялись і хлопців посмішили. Вони нас звичайно ще позапрошували заходити до їх частіше. Обожнюю львівські круасани і каву. Ми ж собі сіли на веранді і тішились від пригоди яка з нами трапилась, ділились враженнями від поїздки і на всю сміялись від душі. Нас важко було не почути і не побачити, ось ті хлопчаки і вирішили поцікавитись з чого ми сміємось, а головне те що вони просто вийшли на перекур і там був високий паркан, на який вони повискакували щоб з нами поспілкуватись і побажати смачного, циркачі але дуже приємні. Ось і на такій шикарній ноті з кавою, круасанами з шоколадом в дощову погоду закінчувалась наша поїздка. Сівши на поїзд ми всі думали, що знову будемо грати в ігри, але я як завжди все зіпсувала діставши книгу, а потім стала писати і дивувати людей від того, що я щось пишу на колінах. Моя куратора доволі специфічна людина, але з нею завжди є про що поговорити, поговоривши з нею про вірші, тай взагалі про все на світі, про домашніх тварин, про те що ми незвичайне їли за життя, виявляється не одна я їла голуба, а ще й моя куратора в її часи це було звичайне м'ясо яке вони їли в гуртожитку. Ніколи не думала але ми і справді за всю дорогу мали про, що поговорити, до того багато, що дізнались про  нашу викладачку. Нас трішки налякали в дорозі, але то таке бувають різні примурки. Після прибуття ми ще поспілкувались з військовими, поки куратора вияснювала ситуацію з поїздом для однієї з наших дівчат,вони ще хотіли з нами поспілкуватись, але наша викладачка бойка льотка і дала їм опір і ось так ми попрямували по домівках з піснями і танцями. Забігаючи в гуртожиток з неймовірними емоціями, розповідаючи що бачили і де були вихователям порозходились по кімнатах. Навіть поганий настрій подруги на мене не вплинув, я просто була задоволена поїздкою і тим, що по дорозі зустріла захід сонця і мене вже нічого не турбувало. А зараз я з насолодою занурююсь в обійми ліжка і чую неймовірні звуки дощу і бризки води від автомобілів. Дуже круто десь подорожувати, а не сидіти на місці, навіть поїхавши в якесь невідоме селище, це вже подія. Коли я відправлялась в дорогу я не очікувала, що мені настільки сподобаються Винники, це місто стало навіть трішки  рідним, якщо чесно навіть їхати з відти не хотілось.
От уже зібрані сумки до дому,в мене попереду довгі вихідні. І залишені спогади про людей, навіть не так, а про жінок дуже позитивних і життєрадісних і з таких людей потрібно брати приклад, та мені здається будь які дрібниці будуть згадуватись, той запах, смачна їжа, хороші діти, та навіть ті хлопці з кав'ярні і все це тепер гріє душу. Навіть ті сумніви були марні, чи їхати чи ні і не шкода, що поїздка була на останні гроші, їх можна завжди заробити, а от такі спогади ти ніколи не матимеш, якщо завжди сумніватимешся. Весна розквітає , а з нею все навколо, стає зеленіша трава і розквітає мій улюблений бузок який цілими днями дурманив мені голову.  Мені немає на, що скаржитись у мене прекрасне життя і дякую тобі Боже, за ці дорогоцінні моменти які ти мені даруєш. Головне будьте вдячні за усі моменти які відбуваються у вашому житті.
21.05.
Ось я вже відсвяткувала своє повноліття і відпочила в колі друзів, рідних і близьких для мене людей. Приємно усвідомлювати, що є все ж таки люди попри свою роботу лишають все і приїжджають до тебе, я безмежно вдячна подругам і сестрам які мені піднімали настрій в мій день народження, це просто без цінно. Моя найкраща подруга подарувала  найкращий подарунок це книгу Івана Байдака, яка мене заставляє замислитися над життям, над тим як потрібно цінувати життя і любити те, що ти робиш. Це цікава особистість яка пише неймовірно гарно і дозволяє зрозуміти безліч незрозумілих речей. Потішило в цей день і гарне небо, ми вирішили проїхатись з подругою до річки де зустріли захід сонця. А ще здійснилось одне моє бажання, нічне багаття, ми дивилися на зірки і цінували ті моменти, пили смачний чай і вино, їли шоколад, незабутній момент.
03.06.2018
Говорять, коли ви не можете заснути, то про вас думають. Я не знаю, що це за людина яка про мене завжди думає, але я занадто часто не можу спати через свої думки. Ви замислювались над тим, а якби ви обрали в житті, щось інше не те, що маєте зараз. Я часто над цим замислююсь, але  те що я обрала перевернуло моє життя і я про це не шкодую.
Я почала згадувати про море, той чудесний запах, я дуже сумую за ним і хочу ще раз його побачити. Але якщо чесно, моє перше враження про нього було не дуже приємне, у мене так з усім навіть з людьми, але потім щось змінюється і те, що мені не подобалось стає рідним, якось чудернацько. Мене ще безумно тягне в гори, може через те, що я там ніколи не була, вони захоплюють своїм спокоєм і величчю. А ще я почала розуміти, наскільки вже я подорослішала, аж не віриться, де ділись ті дитячі пригоди і ігри. Я пам'ятаю як я колись розмовляла з мамою того хлопця через якого я потрапила в лікарню і вона мені сказала такі слова які я занадто багато чую зараз від людей, що я розумію життя не по своїх роках і що думки у мене далеко не дитячі, цікаво з чого вони так думають, але хто знає можливо це і правда. Аналізуючи все своє життя починаєш розуміти, що і справді занадто багато всього пережито такого, що змінює дитину і робить її занадто рано дорослою. Хоча я завжди була доволі задоволена і допитлива дитина, раніше мені все хотілось спробувати, щось комусь доводити і навіть самій собі. Пам'ятаю навіть коли вперше напилась,це все було свідомо і ніхто мене не споював, я просто хотіла довести своєму батьку, до чого приводить те що він п'є і як він виглядає з сторони, але це був дитячий розум, я ще тоді не розуміла, що деякі наші необдумані дії можуть розчаровувати і нас і наших рідних, а в цьому випадку я розчарувала маму, за що мені дуже стидно. 
Я пам'ятаю як я раніше хотіла мати якісь відносини і коли вони навіть починалися, я робила все так, щоб все зіпсувати, хоч навіть з тими людьми мені було добре разом, дуже шкодую, що розбила одну людину своїми словами і деякими діями, але чогось я завжди шукаю в людях розуміння, просто це були не мої люди. З часом почала розуміти, що інтимні речі це зовсім не поцілунки і тому подібне, це більш спогади, ваші різні жарти які ви тільки розумієте, це думки якими ви ділитесь з тією людиною, знаходитись чи розмовляти годинами,чи просто мовчати але почуватися комфортно,розділяти на двох їжу, чи бажати доброго ранку чи доброї ночі, відчувати біль і переживання тієї людини, бачити людину наскрізь, любити піднімати одне одному настрій. А ще обійми, багато обіймів, особливо коли ця людина потрібна. Не знаю можливо я здаюсь іншим трішки холодною, але я люблю обійми, через них якось розумієш наскільки ти дорогий людині. Деякі ніби відчувають довгу розлуку обнімають так довго і так часто, що тоді забуваєш про все на світі, але приходить реальність і розумієш, що ви ще довго недобачитесь і ще навіть не попрощавшись сумуєш за тією людиною.
Ніколи не давайте обіцянок людям які вас люблять, ви не здатні знати напевне чи дотримаєтесь обіцянки. Усі люди егоїсти які не знають міри в ревнощах, але ось тільки подумайте хіба не краще сісти і обговорити, чому у вас виникають такі відчуття, вислухати іншого, вчіться говорити, слухати, не кричати і битися в істериках, а спробувати зрозуміти чому саме так склалася ситуація. 
Чи часто ви звертаєте увагу на своє оточення та взагалі на людей в цілому. Раніше в мене була улюблена гра «вгадай скільки кому років», це дуже легка гра якщо дивитися людині в очі, або просто слухати як вона говорить і висловлює свою думку. По очах можна дуже багато чого дізнатись, хтось дивиться на світ ще по дитячому наївно, у когось наповнені болем і смутком, а в когось надією. У всіх по різному, але самі загадкові це старечі очі, коли рогівка вже вицвітає від прожитих років і коли у погляді вже немає яскравості ,виникає таке відчуття ніби людина перестає бачити колір життя, стає зрозуміло наскільки важливим є те як ми бачимо світ, а його потрібно бачити серцем. Просто відкритись природі, розчинитись в повітрі і побачити кожну деталь яку раніше не помічав, підняти голову і просто подивитись в гору там завжди є щось цікаве, поспостерігати за тим як падає листя, пелюстки квітів чи сніг,посміхнутись сонцю яке заглядає в очі і лоскоче ніс, відчути запах повітря, смак води, проснутись рано в ранці від найкращої музики, співу пташок. Просто потрібно жити кожним днем сповна, посміхатися незнайомцям, шукати щастя у кожній клітині свого тіла.