Спогади

Якщо ви не впевнені, що хотіли б це прочитати краще відразу відкладіть цю книгу, але якщо все ж таки готові до одкровення, ну тоді хай вам щастить.
Чи боялись ви коли не будь темряви, а кажанів, чи можливо змій? Кожен із нас має свої страхи, але ми не боїмось темряви, а жахаємось тому що ховається за нею, також нас не лякають тварини, ми просто не хочемо, щоб нас вкусили, ми узагальнюємо наш страх, якимось словом, чи дією. Звичайно найбільший страх кожної людини бути самотніми. Хочете сказати, що ні? Багато хто заперечує це твердження, чи просто спростовує, говорячи: «Я взагалі нічого не боюсь, а тим паче самотності! Я можу жити і без інших людей, це не страшно.» Так можливо я нічого не заперечую, багато людей насолоджуються самотністю, але це до певного часу, як не крути людині потрібна людина. Але я кажу не про ту самотність, а зовсім іншу, самотність між людьми. Правда ж бувало і у вас, що ви у великій компанії, або в колі сім’ї, але відчуваєте себе самотніми, чому ж так буває. Ви завжди думаєте, про те, можливо це ви винні, що вам некомфортно з іншими, намагаєтесь під лаштуватись до думок оточуючих, намагаєтесь не звертати увагу на себе, боїтесь, що вас скривдять. Частинка правди все ж таки є, а якби ви заговорили з людьми про те, що вас турбує, розповіли свою точку зору на якусь подію, можливо все складалось би інакше.  Але ось у цієї дівчинки склалось все зовсім по іншому, як же її звати, а хіба це важливо, нам дали імена для того щоб якось називати людину, але з часом люди почали ускладнювати самі своє існування, придумуючи значення імен, порівнювати з якимось ідолами, чи задовольнити самолюбування людини похвалою, якщо в тебе гарне ім’я то ти вже саме вдосконалення, але якщо тебе якось назвали батьки не так як це хоче соціум, одразу ж починається осудження, що це не така дитина як інші, це вже поділ на класи, але ми всі рівні, просто хтось має іншу думку, і інші погляди. Так і ця дівчинка мала свої погляди на світ, жила як звичайна людина, але часто відчувала себе самотньою.
Все почалось зимового ранку, коли сонце тільки почало відбиватись від кришталиків снігу, створюючи казкове мерехтіння. А люди вже з набитими шлунками відпочивали в колі сім’ї, після зимових свят. Того ж дня почались створюватись нові сторінки історії юної дівчинки, яка не скаржилась на життя, а просто хотіла жити з сенсом, який завжди шукала у книгах і історіях старших людей і почала несвідомо записувати життя, яке воно є. 
17.01.18
Чесно кажучи, давно, навіть дуже давно я не писала щоденників, останній раз десь в ранньому дитинстві. Чому ж я почала тебе писати, можливо просто мені стало сумно, можливо вже переповнена думками які немає кому розповісти, ти сам скоро усе дізнаєшся. 
Ну що ж, розпочався новий рік в якому мені має виповнитись 18 років, так моє повноліття. Ти зараз напевно думаєш, чому так пізно взялась писати, а чи взагалі щоденники вміють думати, так я знаю, що більшість підлітків починають писати, через те що їх не розуміють дорослі. Але на мою думку ніколи не пізно писати про що думаєш, хоч тобі буде і за п’ятдесят, ти хочеш бути почутим і вислуханим, але коли тебе немає нікому слухати, що ж тоді робити, звичайно ж писати все, що накопичується в тобі. Я б не сказала, що в мене немає нікого, щоб вислухав, ні просто коли розповідаєш комусь, ти ставиш себе в незрозуміле становище для самого себе. Ти не розумієш для чого ти комусь, щось розповідаєш чи взагалі тебе чують, а в мене багато разів було так, що мене ніби слухають, але не чують, або взагалі не розуміють. Тоді для чого намагатися, щось комусь розповідати, якщо це все рівно марно. Ну що ж почнемо, я тобі буду розповідати, що зі мною відбувається протягом тижня, а можливо буду забувати по тебе, більшість писатиму свої думки, або про якісь грандіозні події. 
Як то говориться «хочу почати своє життя з чистого аркушу», але все одно спогади мене будуть супроводжувати кожного разу, і ніколи не полишати.
Що сталось за період 2017 року, я б сказала що минувший рік був насичений, почну з нового року, перший раз в житті я святкувала його у своєї подруги, подивились новорічний мультик, поговорили. Як і кожного року на 1 січня приїхали до мене родичі, бо у моєї сім’ї два іменинника у цей день, це тато і моя сестра. Періодично я спілкувалася із своїм другом з яким я не бачилась ніколи вже як 3 роки, скажете як так можна, напишу коротко НЕЗНАЮ. Отож спілкувалися миленько, інколи йому заклинювало і йому хотілося спілкуватися зі мною ніби я його дівчина, то зовсім не спілкувались, а то і взагалі сварились.  Тут сталась несподіванка на паску, 17 квітня якраз на день народження моєї подруги, я зустрілась з цим хлопцем, не буду описувати цю зустріч, бо вона дуже кумедна, але приємна. Як ти вже зрозумів я все ж таки дочекалася зустрічі і як ти думаєш не думано, не гадано, тій людині захотілося чогось більшого чим дружба. Можливо мені просто здалося, можливо він уявляв собі, що це нормально так просто залицятися до дівчини, а він собі думатиме, що це така дружба. Але мені нічого, ніколи від нього не було потрібно, я взагалі ніколи нічого не хотіла в нього просити, а якщо доводилось, то мене просили це зробити. Він приїжджав до мене спеціально щоб побачити, а можливо просто йому було скучно. Але мені здавалося, що я йому подобаюсь, бувало привозив солодощі, або троянди, але не буду перебільшувати, перший раз коли привіз троянду сказав, що на букет ще не заслуговую, ну і добре, ти думаєш що я образилась на нього, але ні як я можу образитись на людину для якої я нічого не означаю, я для нього і не дівчина і не друг, а ніхто. Тому що друзів не залишають, підтримують, не осуджують, розуміють, але він нічого з цього не робив. Можливо хотів, чи навіть намагався бути хорошим другом, але в нього нічого не виходило. А чого і я не стала його дівчиною, а ви б погодились коли вас запитали чи не хочете ви бути чиєюсь, але в електронному варіанті, а потім при зустрічі запитали: «-Ну що ти подумала?» це взагалі нормально, ну серйозно якщо ти хочеш щоб людина була з тобою, запитай якось гарно, я ж не вимагала чогось грандіозного, просто щоб він мені це сказав на яву. Але це не одна причина, я просто ніколи б не хотіла бути з людиною яка мене не любить, він не вмів правильно приділити увагу, я була для нього пустим місцем, людина яка вислухає його і підтримає, але для мене він був так і невідомим. У вас напевно виникає запитання, що не може бути, що він мені не подобався ніколи, не буду лукавити подобався, але це бували тільки моменти і все, щоб такої симпатії як до хлопця в мене не було, він був для мене другом, якого я цінувала, переживала за нього, намагалася зрозуміти, почути. Мені навіть інколи здавалося, що між нами є якийсь зв'язок, я відчувала коли в нього щось траплялось, а можливо це я просто попадала в такий момент. Що ж було далі, ми протягом літа декілька разів зустрілися, він познайомився з моїми батьками, сестрою, подругою, ну багато з ким з мого колективу і оточення. Він любить знайомитись з новими людьми, що ж тут зробиш. Але я не скажу що він поганий, він дуже хороша людина, мабуть я через те спілкувалася з ним 4 роки, можливо ще і протягом цього року буду спілкуватися, але я не знаю що буде в майбутньому, буде видно і ти все сам дізнаєшся.  
Одного дня я їздила в Луцьк до своєї подруги ми з нею познайомились як я поступила в коледж, спочатку ми не дружили, але з часом стали подругами. Я того дня приїхала на її день народження, добре відпочила,  була дуже щаслива знаходитись в тому оточенні, знаєш є такі дні які хочеться поставити на повтор, оце якраз той день, хоч які там не були підколи на рахунок мене, але це було незабутньо. Звичайно з відпочинку забрав мене той самий друг і я йому дуже вдячна, до того ж я познайомилась в той день з його друзями. Потім були прогулянки серед ночі, коли він мені зізнавався, що йому зі мною комфортно і що я йому подобаюсь, його приставання, але це в минулому, тому що я знала, що я йому ніколи не подобалась і не могла сподобатись. А чому я так думала, просто це все довели деякі його дії. Коли мені стало образливо за те, що він завжди мені виговорюється, що в нього стається і я завжди маю його вислуховувати, а коли в мене щось трапиться то я чую від нього «не ний», хіба це нормально. Я йому про це розповіла, а він образився і коли на нервах завіз мене до дому, то я ридала і просто запитала заспокоївшись чи можу я йти, але він мене не відпустив, чому і досі не знаю. Він почав втішати мене, говорячи що не хоче мені зробити боляче, що це я занадто все ускладнюю. Можливо вся справа і в мені, я не знала як мені поводитись в подібних ситуаціях, я не знала як йому відповідати, в мене завжди була забита голова тим чи не зробить він мені ще раз боляче, ми були з ним не досвідчені у відносинах обоє, і нас це губило, так я все ускладнювала, бо завжди аналізувала його поведінку, дурні підколи, відношення до мене, яке не завжди було відповідним моїм сподіванням. Я любила розмовляти з ним про все на світі, сидіти до ранку в його машині засинаючи обпершись в його плече, дивитися на зорі біля озера і слухати його забавні розповіді, мені було дивним і водночас приємним коли він грів руки моїми руками, гладив мене по спині. Для мене це були моменти щастя, я можу сказати що я була щаслива, але ще більше я була спантеличена тим що мені робити, я хотіла його поцілувати, але розум говорив якщо я це зроблю то кінець можливо всьому, що навіть не почалось, навіть дружбі. Але я не знаю чи для нього це все було так складно, чи була справді в нього хоч крихта симпатії, чи я була просто іграшка якою він вирішив погратися, я не знала як він мене сприймає, хто я для нього. Все ж таки згодом я дізналась що, я для нього ніхто.
Йому подобалась інша. Хто це? Дуже просто це моя подруга дитинства, а головне те, що я весь цей час знала про це, але просто хотілося повірити що, можливо я комусь тай колись сподобаюсь, але як не дивно я не можу комусь подобатись, кому може сподобатись така зарозуміла, неідеальна, з незрозумілим характером. Одного для він захотів з нею зустрітися, ми погуляли і сидячи за столом він розповів, що в нього висіли її фотографії над ліжком, знаєш в той момент було нестерпно неприємно, але я розуміла і знала це давно, йому подобається вона, а не я. Так це минуле, я б теж так подумала висіли так висіли, але справа не в тому, а в тому які були в нього очі коли він її побачив, на мене він ніколи так не дивився. Потім все і закінчилось він перестав так щось мені доводити, говорити, що я йому подобаюсь. Мені було ніби байдуже до того, але в душі чогось була порожнеча, навіть не знаю як це описати. Тільки м’яка іграшка досі нагадує мені про нього. 
Потім він став возити нас на навчання періодично, а я його добивала спочатку тим щоб він мені розповів хто ж йому насправді подобається, він тоді підтвердив мої здогадки, ну знаєте просто видно коли людині подобається інша людина, він з нею був просто інший, він нервував і шаленів коли вона виходила кудись, або не брала слухавку. Я звичайно хотіла щоб він зізнався їй, що вона йому подобається, а не я, бо вона думала зовсім по іншому. Але нажаль в нього нічого не вийшло, а я так сподівалась, що саме ця дівчина буде його підтримкою і хранителькою його серця. Після того він все таки вирішив відновити відносини зі мною, але тоді з мене вже було всього достатньо, я просто хотіла жити без нестерпних думок про минуле. Звичайно ми з ним вже так не спілкувались, але на новий рік все ж таки дуже тепло привітали один одного і від душі посміялись. Я дуже люблю його смішити, а особливо його сміх який такий сором’язливий як в нікого іншого. І після того я з ним не говорила і не впевнена, що буду говорити, а тим паче бачити бо в останнє наша зустріч відбулась осінню. Хай там як, але він для мене залишиться назавжди хорошим другом. 
Що ж ще у мене сталося крім цього не зрозумілого каламбуру? Я відвідала неймовірне море, це просто не вкладається в голові коли ти їдеш і не знаєш, що на тебе чекає, я завжди замислююсь чому саме так складається моя доля і життя, чи це просто цілковита випадковість, а можливо все вже за нас сплановано. Для мене ця поїздка як подарунок долі і можливо навіть зовсім необдумане рішення, але насолода яку я отримала перебуваючи в невідомості і спогляданні краси природи, закарбувалося назавжди. Я закохалася в море, а особливо в захід сонця. В той момент я дякувала Богу за те, що дав мені такий подарунок, бачити коралові хвилі які ще недавно були легкої бірюзи, відчути цей запах прохолоди і водночас легкого тепла який огортає тіло і розум. В той момент забуваєш про все, а хочеш лише залишитись назавжди біля берега, загортаючись в тепле покривало і насолоджуватись карамельним переливанням кольорів, вдивляючись в загадкову гру моря і неба. Я ніколи не цінувала свій талант, але в той момент я зрозуміла, що все ж таки я можу назавжди залишити своє захоплення морем на полотні, як не дивно пізніше доля сама сказала, що мені з нею робити. Недарма говорять, що ми майже нічого не знаємо про своїх близьких, от і я проживши все своє життя не знала, що моя бабуся мріє про море і моя картини хоч трішки наблизила її до своєї мрії. Які в неї були очі в той момент це не передати словами, вона тішилась своїм подарунком як дитина, боялася взагалі до нього торкатись. Скільки щастя і захоплення помістилося в одну кімнату. Мені здається вона тоді в перше побачила як я малюю, не розуміла як взагалі можна так малювати і щоб картина навіть мала об’єм. Звичайно бабуся повісила картину на саме видне місце і хто б не приходив вона всім показує, що її внучка подарувала їй частинку власного щастя.
Ця подорож залишила мені багато нових знайомств крім того, що я познайомилась із новими людьми по своїй професії, так і ще просто з відпочиваючими хлопцями, як завжди чисто випадково. Звичайно я була не сама на цій прекрасній частинці землі, а зі своєю подругою з коледжа, нічого не скажу бо немає слів відпочили на славу, ми з нею і зустріли світанок в останній день поїздки, гуляли по нічному морю і нам дуже повезло побачити повний місяць який відбивався в хвилях, ми відчули щіпання медуз і занурились в теплий золотистий пісок, ми жили морем кожну хвилину і навіть відчували його в ночі засинаючи під шелест хвиль. Дякую тобі 2017 рік за ці спогади які зігрівають моє серце.