недописаний етюд у сіро-жовтих тонах

Маргарита обережно причинила давно не фарбовані деревяні двері кімнатки, яка віднині мала слугувати їй – молодій художниці – майстернею. Сказати, що кімнатка була пристосована для таких справ було непросто - темна, сіра, тісна і непривітна… Перевага у кімнатки перед великими і світлими майстернями Пікассо, або,скажімо, Модільяні була лише одна – оренда саме цієї кімнати була чи не єдиною серед пропозицій по кишені студентці художнього вузу Маргариті.

« А що розташована на самій околиці велетенського чужинського міста, і дім виглядає порожнім і покинутим - так це ж чудово!» - вмовляла сама себе Маргарита - « Ніхто не заважатиме…»

Хрусткий зелений папірець перекочував до кишені похмурого власника багатоквартирного будинку

- Ви ж не проти, якщо я вмикатиму музику іноді? – поцікавилася Маргарита, - сусіди тут є?

Кремезний домовласник невиразно кахикнув і пробурмотів:

- Та є кілька... – і повів дівчину темними сходами кудись вниз – коридором у темний напівпідвал, де й розташувався потенційний приватний храм мистецтва і натхнення…

Вікно у кімнатці було несподівано велике і виходило просто у внутрішній двір – «колодязь». Маргарита відчинила вікно. Темні і тихі вікна верхніх поверхів справляли моторошне враження Дворик був вимощений каменями, вкритими мохом і цвіллю - чи од вологи, чи од старості. У щілинах між плитами де-не-де стирчала якась приречена трава, з крихітних підвальних отворів пахло потойбіччям та іржавими трубами. Там тривало якесь потаємне життя, бо вряди –годи звідтіля долітали незрозумілі звуки і бічним зором художниця помітила – чи їй здалось? - як у одному з підвальних віконець промайнули кілька довгих, голих і огидних хвостів.

Маргарита вставила у вуха навушники. Радіоновини дрібним роєм мух проникали у вуха: війна на сусідньому континенті… Кандидат у депутати пропонує… кліматичні зміни… У столиці зафіксовано кілька випадків невідомої хвороби, що призводить людину до стану, схожого на анабіоз… Аномальна поведінка щурів… Щорічний осінній фестиваль… Температура у листопаді...Маячня як завжди.

Маргарита розмістила коло вікна свого новенького мольберта і з насолодою почала витискати жовту фарбу на білосніжне полотно. Дуже хотілося сонця. Маргарита поринула у мрії про сотні прекрасних сонячних картин, які вона намалює неодмінно – тут чи деінде. Тюбик жовтої фарби тішив око і, здається, був єдиним, хто оголошував війну всесвітній сірості.

Дивний звук примусив відволіктись іодірвати очі від сплетіння жовтого мережива потьоків фарби на полотні. Маргарита побачила чудернацьку картину – за вікном по периметру внутрішнього дворика дибала благенька бабуся у домашніх капцях… «Сусідка мабуть?» - подумала Маргарита.

А тоді придивилася… Бабуся, як бабуся – все б нічого – якби не дивний колір її шкіри, вкритої синюватими плямами, вишкір сірих та дрібних зубів та вирячені , наче застиглі непорушно, очі.

Бабуся дибала повільно, розгойдуючись, завмираючи, іноді неприродно змахувала руками. Те, що відбулося наступної миті, примусило Маргариту впустити пензля і зробити крок назад: стара блискавично стрибнула, карколомно запхала стару сухорляву руку у темряву підвального віконечка і витягнула звідтіля щура. Тоді жадібно відкусила йому голову і почала жувати.

Мольберт упав на підлогу. Звук , який супроводжував його падіння, видався громом у мільйон дицебел і… Стара, тримаючи у долоні закривавленого щура, повернула голову і зустрілася поглядом з Маргаритою… Потім почала повільно рухатися до відчиненого вікна.

- Чортівня! – крикнула Маргарита, послизнулася на тюбику жовтої фарби і впала на підлогу. Тюбик валявся зовсім поруч і погляд зафіксував надпис на ньому « Кадмій. made in …»

У вікно застрибнув щур іостаннє, що зафіксувала Маргарита - гострі щурячі зуби у своїй литці.

Коли минула зима і нарешті сніг почав поволі танути, Маргарита відчула нестерпний голод.

Мертве тіло її , що пролежало багато крижаних днів нерухомо, було трохи неслухняним. Втім, першого щура вона впіймала досить швидко і смачно пообідала ним… Під синьо-чорними нігтями її досі була жовта фарба.