Недописане "люблю"
Чому весна — пора кохання, а осінь — пора самотності?
Легко говорити про кохання навесні. Коли довкола все оживає, коли дерева вдягаються у ніжні квіти, а повітря наповнене запахом оновлення — здається, ніби й почуття проростають самі собою. Серце в цей час м’якше, голос — тепліший, очі — відвертіші. Весна ніби штовхає нас до зізнань, до спроб, до мрій. Ми несвідомо дозволяємо собі бути романтичними, бо сама природа навколо кричить: «Люблю!»
Та що стається потім? Осінь приходить тихо. Вона не вимагає палких освідчень, вона не грає музики під вікнами. Осінь — про глибину, про вірність, про зрілість почуттів. І от саме тут часто відкривається правда: що лишилося, коли зів’яли перші квіти, коли з дерев осипалися золоті обіцянки.
Чому ти не кажеш мені теплих слів восени? Можливо, бо твоє кохання було весняним — яскравим, але недовгим. Можливо, ти кохав не мене, а саму ідею кохання — оту легку, окрилену, квітучу. А зараз, коли мої руки холодні й просять не поезії, а тепла — тебе немає.
І це не докір. Це біль, загорнутий у мовчання. Бо справжнє кохання не залежить від пори року. Воно співає і восени, коли дощ б’є по шибках, коли серце замерзає і потребує не тільки слів, а дій. Бо любити легко навесні. А ось залишитися — восени — це вже вибір.
І тому я питаю: чи був ти? Чи просто заграв у весняній симфонії, а тепер — забув ноти?
Відредаговано: 25.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
