Глава 5:Геометрія крові

Темрява заїжджого двору розрізалася блідим зеленим сяйвом компаса. Два вершники, витягнувши довгі мечі, почали синхронно рухатися до стайні. Вони йшли не як звичайні вартівники — вони йшли як загонщики на полюванні, перекриваючи один одному зони огляду.

​Хлопець відступив углиб стайні, розчиняючись у густих сутінках між стійлами. Запах сіна та наляканих коней змішався із солодкуватим, залізистим ароматом свіжої крові, що затікала під ворота з двору.

​Двоє йдуть сюди. Сивий залишився біля ганку — контролює периметр. Відстань між першим і другим — шість кроків. Якщо я затримаюся з першим хоча б на три секунди, другий встигне розвернутися і розрубати мене навпіл. Потрібна миттєва смерть.

​Рука під курткою міцно стискала іржавий уламок. Метал більше не здавався холодним — він став гарячим, майже пульсував у такт його прискореному серцебиттю. Разом із цим теплом у м'язи повернулася абсолютна, нелюдська легкість.

​Перший вершник переступив поріг стайні. Його ліхтар кидав довгі, потворні тіні на дерев'яні перегородки. Лезо меча дивилося вперед.

​— Гей, малий, вилазь, — тихо, майже лагідно покликав він. — Ми знаємо, що ти тут. Віддай іграшку, і, може, помреш швидко.

​Хлопець не дихав. Він завмер у тіні прямо над головою вершника — на верхній балці, куди зазвичай закидали свіжу солому. Розрахунок у його голові завершився.

​Три... Два... Один.

​Він не стрибнув — він просто дозволив своєму тілу впасти вниз, точно за спину чоловіка. Навіть досвідчений воїн не встиг зреагувати на безшумну тінь. Перш ніж вершник розвернувся, ліва рука хлопця затиснула йому рота, а права, що тримала уламок, з неймовірною силою увійшла знизу, під ліву лопатку — прямо в серце.

​Іржава сталь увійшла в тіло крізь шкіряну броню, наче крізь масло. Вершник лише судомно сіпнувся, його очі розширилися від дикого здивування, і він обм'як. Хлопець підхопив важке тіло, не давши обладункам забряжчати, і м'яко опустив його на солому.

​Другий вершник, який заходив з іншого боку стайні, щось відчув.

​— Еріку? — тихо покликав він, зупиняючись у проході. — Ти щось знайшов?

​Він підняв ліхтар вище, і промінь світла вихопив із темряви калюжу крові, що швидко розтікалася по підлозі. Вершник миттєво згрупувався, піднімаючи меч для захисту, але було запізно.

​Хлопець виринув із темряви, як привид. Світ знову втратив кольори. Він бачив лише виставлену вперед праву ногу ворога і занадто високий замах меча.

​Крок у бік. Уламок блиснув у промені ліхтаря, розсікаючи підколінне сухожилля вершника. Чоловік із глухим стогоном упав на одне коліно, втрачаючи рівновагу. Наступним рухом хлопець знизу вгору встромив лезо під підборіддя, пробиваючи піднебіння та череп.

​Усе було скінчено за чотири секунди. Два професійні вбивці лежали мертвими у соломі.

​Хлопець важко дихав, дивлячись на свої руки. Уламок у його долоні жадібно вбирав кров, і іржа на ньому почала повільно зникати, оголюючи вороновану, чорну як ніч сталь із дивними рунами.

​— Гарна робота, — раптом пролунав спокійний, повільний голос від входу в стайню.

​Хлопець різко розвернувся. На порозі, опираючись на одвірок, стояв сивий командир. У його руці не було меча. Він тримав лише свій зелений компас, який тепер палав яскравим, смарагдовим вогнем, висвітлюючи його обличчя з хижою, задоволеною посмішкою.

​— Значить, Клинок Очищення обрав саме тебе, недоноску. Що ж... тим цікавіше буде його забирати.