Голова 2:Крижана пастка

Він дивився на те, як Герт переніс вагу на ліву ногу. Як завалювався вперед його важкий корпус, відкриваючи незахищену печінку. Як лікоть правої руки занадто далеко відійшов від тулуба.

​Раніше це була б просто велика, загрозлива постать. Зараз хлопець бачив перед собою лише набір слабких точок і кутів атаки. Світ раптом втратив свої кольори, перетворившись на чітку, майже математичну схему бою.

​Один крок у бік, щоб пропустити його інерцію повз себе. Короткий удар знизу під дих. Коли він зігнеться — ліктем у потилицю. На все піде не більше двох секунд.

​Герт відчув цей погляд. Сміх наймита раптово урвався, а на тупуватому обличчі проступило явне замішання. Щось у цих очах — зазвичай сполоханих і принижених, а тепер глибоких і спокійних, як замерзле озеро — змусило дебелого чолов'ягу зняти руку з його плеча й мимоволі зробити крок назад.

​— Ти чого балухи вилупив, німий чи що? — буркнув Герт, але в його голосі вже не було колишньої впевненості. Він сплюнув на солому і, демонстративно штовхнувши ногою порожнє корито, пішов геть, бурмочучи щось про «прибахнутих підкидьків».

​Хлопець не поворухнувся. Холодна пустка всередині повільно затягувалася звичним заціпенінням, але м'язи вже запам'ятали це нове відчуття сили.

​Він повільно опустив очі на свої руки. Відра з водою більше не здавалися такими важкими. Те, що він сховав під гнилою соломою в підвалі, змінило не лише його ніч. Воно назавжди змінило його самого.

​Який потужний, атмосферний початок! Відчувається глибокий психологізм і класичний, але дуже якісний темний фентезі-вайб (або історичний ноар).

​Бажаєте продовжити історію, чи, можливо, ми разом детальніше пропишемо, що саме за артефакт чи зброю він сховав у підвалі?