Підкидьок

Минули дні, тижні, місяці, роки, а та розповідь приходила на згадку Григорію Кіндратовичу, коли йому ставало трудно. Бо його названій хрещениці у мільйон разів було важче, страшніше, болючіше. І вона переборола, вижила. Та вельми детальна оповідь професора була настільки образною, реальною і жахливою, що все на світі робилося таким дрібним-дрібним, несуттєвим, неважливим.

Після операції Мар’яна швидко пішла на поправку. Рік ніде не працювала. Їй дали першу групу інвалідності. Життя налагоджувалося. Чи то організм був такий міцний, чи Божа поміч зцілила, бо вона скоро стала почуватися зовсім нормально. Про операцію нагадував лише страшний шрам.

Усе частіше радувала її і донька. Краще вчилася, пішла у спортивну школу, де займалася волейболом. Тренери дуже хвалили. Казали, що вона вроджений волейболіст. Інтуїтивно відчуває м’яч, стрибуча, метка, завжди встигає на підбори. Правда, удар поки не виходить сильний. Та й звідки він візьметься, коли Аня худенька, ще не розвинуті м’язи? Бо ж їй усього тринадцятий іде.

Рік вимушеної відпустки минув, і Мар’яна знову вийшла на роботу. Все як і раніше. Щоб підробити, кинула в Інтернет оголошення і обслуговувала хворих удома. Ставила крапельниці, робила уколи. Як-не-як, а копійка додаткова капала до хати. Спеціаліст вона була хороший, тому з клієнтами проблем не мала. Сарафанне радіо працювало надійно. Люди переказували одне одному інформацію про вправну сестричку, і вона охоче відгукувалася, бігала зі шприцами.

Якось поверталася вечірком додому, вже був листопад, починалися приморозки. Сутеніло. Біля одного з барів під стіною помітила мужчину на землі. Перебрав. Уже проминула його, а потім щось теленькнуло всередині. А може, то хворий? За інерцією ще йшла, але вже знала, що вернеться. Так і зробила.

Нахилилася над лежачим. Заросле брудне обличчя. Дідок виявився на диво довготелесим. Ноги дотягувалися до східців у бар. «Ну й здоровий лось», – майнуло в голові. Від нього несло перегаром, а ще смерділо немитим тілом, тхнуло, як від бомжа.

– Вам погано? – запитала.

– Пошла на х…р, – грубо вилаявся.

Й справді, чого біля нього морочитися, подумала, хай поліція підбирає. На мить завагалася: кидати чи не кидати? А враз йому поміч потрібна? Стала торсати. Той бурчав, матюкався, а потім поволі почав спинатися. Чи то вже дурман вивітрився, чи волоцюжка проспався і ожив. Коли звівся на ноги, враз упав, як підкошений, і заскавулів від болю, наче пес.

– Що з вами? – запитала.

– Нога, нога!.. – засичав.

Хміль як рукою зняло. Медсестра зрозуміла: больовий шок. Виявилося, що то зовсім не дід, а досить молодий чоловік. У Мар’яни було таке відчуття, що десь вона його бачила. Ай, то їй ввижається. Але що ж із цим бомжем робити: подзвонити у поліцію – шкода. Зараз чоловіка будуть тузати, замкнуть, так залишити – до ранку може замерзнути. Можливо, забрати до себе, відігріти, видзвонити родину і тоді відправити додому? Але як його підняти, коли, схоже, він не може йти?

Про всяк випадок викликала таксі, доки воно їхало, зробила спробу ще раз поставити п’яничку на ноги. Вийшло, проте йти він не міг. Насилу за допомогою шофера увіпхнула його в автомашину. Водій співчутливо сказав:

– Що, перебрав благовірний?

– Ніякий він мені не чоловік. Пропадає якийсь пияк, хочу врятувати.

Водій зневажливо покрутив головою:

– Невже ви повизбируєте по місту всіх кончених алкашів?

– Заткнись, чувак, а то зараз наб’ю тобі харю! – оскалився п’яниця.

– Тихо, тихо, – поспішила загасити конфлікт Мар’яна.

Ледь дотягнула з допомогою таксиста п’яничку до ліфта. Він, правда, спочатку впирався, не хотів, як пояснював, бруднити руки. Зрештою змилувався над жалісливою молодичкою. Чоловічина не настільки був п’яний, як не міг ступити на праву ногу. Вона в нього була недієздатна.

У ліфті Мар’яна зі страхом подумала: зараз мама її вижене з незваним страшним гостем. І точно скаже: «Ще мені у хаті тільки п’яних бомжів не вистачало». З ліфта ледве допхалися до дверей і нарешті з трудом не увійшли, а ввалились у квартиру. Ну, зараз буде вибух. Натомість ефект виявився абсолютно протилежним. Тамара стояла з округленими очима, здавалося, вони ось-ось вистрибнуть з орбіт, заламала руки і ледь-ледь витиснула одне-єдине слово:

– Андрійку?

Тепер треба було пережити шок Мар’яні.

– Мам, звідки ти його знаєш? – запитала перелякано.

– Доцю, так це ж Андрій тьоті Сусанни, невже ти не впізнала?

Мар’янці відняло мову, вона мало не впала.

– Тьотя Тамара, тьотя Тамара! – радісно забелькотів.

Після того, як Мар’яна з ним зустрічалися в десятому класі і їх насильно розлучили, вони не бачилися більш як п’ятнадцять літ. Коли не стало матері, він геть пустився берега. Поволі пропивав у хаті все добро. Не відомо, скільки тих запасів комполку залишилося б.

Він був одружений з дочкою батькового заступника. Правда, діток Бог не дав. У сім’ї не ладилося. Коли добряче присів на чарчину, а потім і на голку, жінка його вигнала з дому. Вернувся до батьків. Ті боролися з його бідою, та нічого не добилися. Все одно валявся. Захворів на туберкульоз кісток, праву ногу відняло. Звичайно ж, не лікувався.