Спокута блудної подруги

Григорій Кіндратович не став з’ясовувати, допитуватися, відразу подзвонив у швидку допомогу. Через кілька хвилин звідти приїхали і забрали у лікарню. Там тиждень приводили Тамару до тями. Кожен день бігав туди й фізик. На зміну то до Мар’яни, то до її матері. Обидві у цей час залишалися на грані. Він також викликав у Любецьк бабусю, бо не було кому доглядати за Ганнусею. Допомагала у лікарняних справах Сусанна. Вона регулярно відсиджувала то у колишньої подруги, то у її дочки. Підсобляла грішми, як і хресний. Хворі йшли на поправку дуже повільно, трудно, ніби поверталися з того світу.

Нарешті Тамара стала упізнавати людей, поступово відновлювалося й мовлення. А от ходити не могла: їй відняло весь лівий бік, не працювали рука й нога. З великим зусиллям запитала у Сусанни, де вона взялася. Та спокійно, чітко розповіла, як побачила Мар’яну, коли її клали у лікарню. А про інсульт Тамари дізналася від Григорія Кіндратовича. Сусанна більше нічого не розказувала, боялася потривожити хвору.

Вже значно пізніше, коли обидві Івановські очуняли, повернулися додому, Сусанна продовжувала приходити до них і повідала про себе. Рік тому не стало на світі Сергія. Він уже був у відставці. Почав часто заглядати у чарку, а потім і зовсім спився. Намагалася лікувати. Десь узявся рак, помирав у жахливих муках.

– Тільки як сама стала вдовою, на власній шкурі відчула, що це таке, може, вперше зрозуміла тебе.

Тамара мовчала. І що вона могла сказати – пошкодувати подругу, поспівчувати? Та купалась у розкоші, добрі, ніяких проблем не знала. Ніколи не думала, де взяти шматок хліба, ліки хворій на туберкульоз дитині, як одягнути всіх, як заплатити за квартиру.

– Я знаю, що ти мене не розумієш і не хочеш розуміти, – продовжувала спокійним, розміреним тоном. – І правильно робиш. Бо я все життя розкошувала, а ти бідувала. (Просто ніби підслухала Тамарині думки). Є час розкидати каміння, але настає пора його збирати. Я хочу хоч якось, хоч чимось тобі допомогти. Ти для мене не чужа людина. Хоча у свій час тобі нашкодила.

Сусанна примовкла, відчувалося, що вона збиралася сказати щось дуже важливе, але не вельми приємне. Їй вкрай важко давалося таке рішення. Нарешті зважилася:

– А ще я перед тобою маю великий гріх, Тамаро! – прикусила нижню губу. – Ніколи собі не прощу, до самої смерті. Скотина я докінчена. Прости мені. Покійний Сергій усерйоз зайнявся твоєю квартирою, тобто хотів вибити тобі дво-, а то й трикімнатну. Щось там накльовувалося. Коли я дізналася, закотила страшенний скандал. Дурепа, ревнувала. Знала ж бо: нерівно до тебе дише від того першого танцю в ресторані у Чернівцях. І взагалі, нащо вам перебила тоді все, ніяк не розумію. Хай простить мені на тому світі, але я його ніколи не любила.

Тамара ніби байдуже все слухала, а серце щеміло. Чому все так повернулося, нащо все так склалося? Вона розуміла, що й Сусанна нещасна. Не принесли їй радості великі гроші та гарні квартири. Може, їй ще важче.

– Але не тільки з квартирою я насрала, – продовжувала Сусанна. – Пам’ятаєш, як мій Андрій почав загравати до Мар’яни? Коли я побачила, що хилиться до серйозного, заборонила йому зустрічатися. Мені дуже встидно сьогодні, але я йому так і сказала: «Немає чого тягатися з голотою. Вона тобі не пара». Малий довго впирався, сварився зі мною, навіть плакав. Ледь його вламала. Сергій його захищав – не допомогло. Ти ж знаєш, яка у мене хватка. Як за щось беруся, доводжу до кінця.

Пишні груди Сусанни високо здійнялися і з тремтінням знову спинилися на місці. Тамара мовчала, а мозок свердлила єдина думка: для чого вона мені все це розказує? Я ж не батюшка, щоб отак переді мною сповідатися.

– Я знаю, ти думаєш, навіщо я вивертаю тобі душу, – наче підслухавши думки подруги, сказала Сусанна. – А знаєш, приходить момент, коли гріхи твої тебе постійно душать. Та так, що от-от роздушать. І хочеться комусь виповісти, закричати: я не так жила, я страшно грішила, я приносила зло. І найгірше, що своїй близькій подрузі. Знаю, ти не простиш. І правильно зробиш. Але виговорилась тобі – і настільки стало легше, я ніби скинула гніт із себе, як очистилась. Аж дихати зараз мені вільніше.

Примовкла, перевела дух, а тоді додала насамкінець:

– Не проганяй мене, дай можливість хоч що-небудь зробити для тебе, допомогти. Я не зовсім пропаща. Тим більше, сама маю біду. Андрій мій сильно п’є, до того ж бавиться наркотиками. Я втратила єдиного сина.