Страшне слово «туберкульоз»

Тамарі відняло мову, коли побачила їх на порозі. Мало не зомліла. Дитина кричала не своїм голосом. Здавалось, от-от захлинеться від надривного плачу. Розгубилася, стала як укопана. Нарешті вихопила Ганнусю, не знала, куди з нею бігти, що робити. Дитина не переставала розриватися від вереску. В коридорі з посинілими ногами стояла Мар’яна.

– Бігом у ванну, напусти холодної води, – скомандувала дочці, – і влізь туди з ногами.

Внучку понесла на кухню, взяла ополоник і стала тарабанити в каструлю. Дитина спочатку примовкла, потім заскімлила жалібно-жалібно, як побите собаченя. Все це тривало п’ять, десять хвилин, але так вразило Тамару, що в неї трусилися руки й ноги, ледь трималась, аби не впасти. Вона досі не могла збагнути, що сталось, але шкірою відчувала – на її нещасну голову звалилася ще якась страшна біда. Та нічого не розпитувала у Мар’яни, подзвонила на швидку допомогу.

Ті примчали дуже скоро, та замість того, щоб надавати поміч, стали виясняти, що трапилося.

– Ви раніше дайте якусь таблетку чи укол, – гарячкувала Тамара. – Замажте йодом покалічені ноги.

– Жіночко, заспокойтеся, ми знаємо, що і як нам робити, – обірвав хазяйку лікар з чорною борідкою. І незворушно продовжив допит, цікавився, хто і як напав на них, чи треба викликати міліцію.

Мар’яна відмовилася щось розповідати, жалілася, що їй печуть ноги. Ще мить – і Тамара викинула б ту нещасну «допомогу» за поріг. Очевидно, зануда з борідкою зрозумів, що перестарався. Борода у білому халаті нарешті попросив показати ступні, а коли знервована потерпіла це зробила, вражено ахнув.

Ганнуся, налякана сніговим марафоном і лікарями, забилася під крило бабусі, схарапуджено водила довкола оченятами. Бабуся зрозуміла, що їй ці ескулапи не допоможуть. Окрім додаткового переляку та дитячого крику, вона більше нічого не одержить.

Коли поступово шум-гам улігся, внучатко заснуло, а Мар’яна відігрівалася під теплою периною, Тамара сіла скраю дивана, взяла її руку у свої теплі долоні й запитально подивилася в очі дочці. Та мовчала, по щоках безперервно котилися сльози. Мати зрозуміла, що сьогодні нічого не доб’ється від доньки.

А вранці вона вся горіла. Температура дотягувалася до сорока градусів. Знову викликали швидку. Ті запропонували негайно везти у лікарню. «Але як же я з маленькою дитиною?» – розгублено спитала жінка. Відповіли, мовляв, нічим допомогти не можемо, але як хочете, щоб дочка жила, треба класти у стаціонар. Що вона могла на це сказати чи заперечити?

Зачинила Тамара двері за медиками, котрі забрали доньку, застигла нерухомо серед хати. У колисці хникало дитя. Дивно, але здається, що вона вже це проходила, таке з нею було. Серце пронизав гострий біль, вона впала в розпач. Так хотілося плакати, ридати, кричати. Та що це дасть, кому від того стане легше? Треба Ганнусі готувати їсти…

Уже після того, як Мар’яна повернулася з лікарні, розповіла, що сталося з нею, чому бігла боса по снігу. Останнім часом стосунки у них з Мішею дедалі гіршали. Часто ввечері приходив напідпитку, так ніде й не працював. Молода дружина перебивалася декретними грішми, іноді свекор щось підкидав. До того ж прискіпувався чоловік за будь-яку дрібницю. А то недавно дочепився, що не його дитина. І товк те ж саме щодня. Спочатку віджартовувалася, мовляв, подивися, на кого Аня схожа. А вона справді була викапаний татуньо. Потім пояснювала, що в неї, крім нього, взагалі не було мужчин. І він про це прекрасно знає. Та нічого не допомагало.

Не розказувала Тамарі про сварки, щоб не хвилювати. Бо й кожні її відвідини оберталися скандалом. Уже почав руки простягати.

Того вечора батьки пішли десь у гості. Заглянула в холодильник, а там на ніч немає молока, дитина щойно заснула. Магазин у сусідньому будинку, за п’ять-сім хвилин вона збігає. Накинула на плечі пальто, натягнула чоботи – і гайда. У під’їзді на першому поверсі наткнулася на парочку, котра смачно цілувалась, аж луна йшла. Ну геть тіла злилися в одне ціле. Гм, а куртка у хлопця схожа на Мішину. Коли ж придивилась – а то й справді він. Мар’яна оніміла. Не знала, як їй діяти далі. Нічого ліпшого не придумала, як сказати простодушно:

– Принеси дитині молока.

Чоловік, замість того, щоб злякатися, що застукали його на гарячому, виправдовуватися чи просто послухати і йти по молоко, накинувся на неї:

– Ти, б...дь, ще будеш вказувати, що мені робити? Іди краще гляди своє байстря.

Тоді вже зірвалася Мар’яна. Те, що накипіло за останній час на душі, прорвало і вибухнуло вулканом:

– Так хто з нас б...дь? Я гляджу твою дитину, світа Божого не бачу, ти таскаєшся по підворіттях з якимись курвами і ще будеш мені скандали влаштовувати?

Вона кричала несамовито. З квартир на першому поверсі почали виглядати люди, з цікавістю прислухалися до шуму і сварки, що зчинилися.

– Заткнися, бо я тебе зараз уб’ю, – рявкнув Міша.

– А ти тільки попробуй підняти руку, то я тебе в тюрму засаджу.

Він замахнувся з усієї сили, Мар’яна відхилилась і побігла у магазин. Після повернення додому скандал розгорівся з новою силою.

– Так от, щоб ти знала, Маринка – моя перша любов, – зверхньо просторікував Міша. – І на все життя. Ми дружили з дитячого садочка і школи.

– Тоді чому ж ти на мені женився? – зі злістю запитала.