Мамине плаття

Для Мар’янки останній рік у школі видався страшенно важким і напруженим. На горизонті маячила медаль. Треба було добре напинатися, щоб дострибнути до цієї висоти. Сиділа за книжками денно і нощно. Просто падала з ніг.

– Та Бог з нею, з тією медаллю, дитино, – заспокоювала дочку Тамара. – На тобі лиця немає.

Нічого не давали ті вмовляння. Дівчина поставила за мету і хотіла добитися свого. Медаль же в останній момент, як горобець, випурхнула з рук: написала твір на чотири. За тими клопотами геть випустили з голови, що не купили плаття на випускний. Тамара картала себе за недогляд. Кинулись обоє на пошуки. Якого-небудь Мар’яна не хотіла, а на шикарне бракувало грошей. Пролилося море сліз. Тоді Тамара запропонувала доньці одягнути те, у якому сама була на випускному в університеті.

– Мамо, ти геть мене хочеш зганьбити? – завпиралася Мар’яна. – Воно старомодне, люди з мене сміятимуться.

– А чого то враз? – переконувала Тамара. – Подивись, яке воно гарне, ні в кого такого не буде. От побачиш!

Дочка ні в яку. Довелося на поміч кликати хресного. Він вговорив дівчину одягнути сукенку, поставив перед дзеркалом і абсолютно серйозно запитав:

– Ти скажи мені, що бракує цьому платтю? Подивись: плечі оголені, пошите так, що підкреслює твою фігуру. Довге, оксамитове, справжнє вечірнє плаття. Воно буде найкращим на випускному.

І справді, проводили на вечорі конкурс, й журі одноголосно віддало перше місце Мар’яні.

Та набагато складніше, ніж сукню, виявилося вибрати навчальний заклад. Мар’яна мріяла про медицину. Вступити в інститут було нереально. Та й у медучилище непросто. І тут прийшла на допомогу їхня паличка-виручалочка – хресний. Коли він почув дебати на тему поступання, голосно зареготав:

– Оце ж ви будете сміятись, але, здається, без мене не обійдетеся.

Тамара з Мар’янкою перезирнулися. Що він має на увазі? Той не поспішав з відповіддю, розпалював цікавість, зберігав інтригу.

– Хресний, не мучте, кажіть, – благально попросила Мар’яна.

– Річ у тім, що, як ви знаєте, я великий футбольний болільник.

– Ну і що з того? – нетерпляче перебила дівчина. – Який це має зв’язок з медучилищем?

– Оце не спіши поперед батька в пекло, – підняв високо вказівний палець Григорій Кіндратович. – Поруч зі мною на стадіоні постійно сидить директор медучилища. Чудовий чоловік.

– Так то ж потрібні великі гроші… – зів’ялим голосом майже прошепотіла Тамара. – А де я їх візьму?

– Тихо, спокійно, – той самий палець уже лежав у Григорія Кіндратовича на губах. – Оце ж не все на світі купляється і продається. Фірма гарантує. Тож у дівчини атестат хороший. Не дурна, має знання.

Мар’яна справді вступила без хабара і закінчила училище з червоним дипломом.